Президентські вибори в Америці – центральна подія у глобальній політиці десятиліття, наслідки якої здатні змінити хід історії планети на покоління наперед.

Коли в Україні кажуть “вибори у США”, то мають на увазі перспективи американської допомоги Києву, яка багато в чому визначає шанс української держави на виживання у війні.

Дональд Трамп, який відзначився суперечливими заявами про Україну, дружбу з Путіним і роль Росії у війні, має всі шанси знову перемогти на президентських виборах.

Хто ж голосує за Трампа і – головне – чому?

ВВС спробувала розібратися, чим саме Дональд Трамп привернув мільйони американців і яка подія у нещодавній історії США стала каталізатором його підтримки.

Зона вільної торгівлі, яка відібрала у мільйонів американців роботу
Щоби зрозуміти рушійну силу, без якої не було б феномена Трампа, варто повернутися щонайменше на 30 років назад.

Тоді адміністрація президента-республіканця Джорджа Буша-старшого готувала Сполучені Штати до входження у NAFTA – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю між США, Канадою та Мексикою.

Ідею про створення зони вільної торгівлі вперше озвучив ще Рональд Рейган.

Канаду, США та Мексику до створення NAFTA штовхали добрі наміри та спільні економічні мотиви: три сусідні держави прагнули позбавитися перешкод у торгівлі, поглибити співпрацю та прискорити інвестиції.

У 1992 році Джордж Буш-старший, президент Мексики Карлос Салінас де Гортарі та прем’єр Канади Браян Малруні підписали угоду, а набула чинності вона у 1994 році вже за президентства Білла Клінтона.

Створення NAFTA ознаменувало собою появу найбільшої у світі регіональної зони вільної торгівлі з сукупним 30% світового ВВП та пів мільярда населення.

Здавалося, що це безпрограшний варіант для всіх.

Утім фахівці, які вираховували сценарії запровадження NAFTA в США, прорахували наслідки для середньостатистичного американського робітника.

А вони виявилися надзвичайно болючими.

Через разючу різницю в оплаті праці робітників у США та Мексиці багато власників американських підприємств логічно вирішили перевезти виробництва до Мексики заради здешевлення собівартості.

І віддати мексиканцям роботу, яку виконували американці.

Відтак з моменту запровадження угоди Сполучені Штати Америки втратили від 65 до 80 тисяч підприємств.

І лише за перші шість років дії NAFTA Америка втратила 3 мільйони робочих місць на тлі закриття або перенесення виробництв, іншими словами – аутсорсу.

Цей процес тривав кілька десятиліть і в деяких випадках позбавив роботи кілька поколінь робітничих родин.

Влада США намагалася пом’якшити удар і стимулювала створення нових робочих місць, приміром, у сфері послуг або індустрії гостинності, утім рана для стандартного працівника американських заводів і фабрик, якої йому завдала угода, була настільки болючою і глибокою, що не загоїлася й досі.

Історії, коли працівник заводу або ж фабрики міг заробляти на гідне життя для цілої сім’ї роботою на виробництві, залишилися в минулому.

Тепер колись висококваліфіковані робітники мусили виживати доставкою піци або роботою у будівельних гіпермаркетах, часто поєднуючи кілька робіт одночасно.

Американська мрія, яка гарантувала купівлю власного житла та автомобіля, а також гарну освіту дітям робітників, які тяжко працювали на фабриках і заводах, стала недосяжною мрією.

Ці люди пам’ятали, яку незрівнянно вищу якість життя мали їхні батьки, які працювали так само тяжко ще кілька десятиліть тому.

Відтак цілий пласт робітників у штатах, зокрема й тих, що йменуються “хиткими”, відчули себе покинутими владою і політиками напризволяще.

Президентські адміністрації демократів та республіканців, які калейдоскопом змінювалися у Вашингтоні, не говорили з цими людьми їхньою мовою, не виявляли готовності або бажання вислухати їхні труднощі та потреби.

І не відповідали на критично важливі питання.

Із реаліті-ТБ – у політику

Аж раптом у 2015 році Дональд Трамп, нащадок бізнесмена у сфері нерухомості Фреда Трампа, оголошує про намір балотуватися у президенти США.

Здавалося б, як людина, яка народилася у заможній нью-йоркській родині, може завоювати довіру мільйонів робітників з депресивних штатів, де зникла робота, а колись повні життя міста перетворилися на привиди?

Та передумови рішення Трампа неабияк схожі на ті, що спонукали і Володимира Зеленського піти у велику політику.

Станом на літо 2015 року Дональда Трампа знає вся Америка, так само як Зеленського в Україні у 2019 році знали всі.

Єдина відмінність – Трамп завдячує своїй впізнаваності не участі в гумористичній програмі, а веденням на телеканалі NBC реаліті-шоу The Apprentice (у перекладі – “Учень”).

Це шоу бʼє всі рекорди американського телебачення і за 14 сезонів перетворює Трампа на загальноамериканську зірку.

Уся Америка та й світ знає його фірмову фразу – “You’re fired” (у перекладі – “Тебе звільнено”), якою Трамп відправляє учасників програми у небуття, де вже немає камер.

Його впевненість у собі іскриться навіть крізь екрани лампових телевізорів, а харизма заворожує телепродюсерів.

Похід у Білий дім

Утім Дональд Трамп прагне не лише слави. Він хоче спробувати себе у політиці.

За словами Ентоні Скарамуччі, фінансиста, який у 2012 році допомагав збирати кошти на кампанію республіканського кандидата Мітта Ромні, Трамп уже тоді висловлював бажання йти у президенти.

Коли Ромні програв вибори Обамі, Трамп розгнівався на радників, які відмовили його від участі у виборах.

І хоча у 2015-му до оголошення про похід на Білий дім рейтинг Трампа складає близько 2%, то після повідомлення про намір стати президентом він перетворюється на бронепоїзд, який шаленими темпами несеться до Білого дому, знищуючи на своєму шляху конкурентів із республіканського табору і зачаровуючи мільйони зневірених виборців.

Усе завдяки центральному меседжу Трампа – “Make America great again”, тобто “Зробімо Америку великою знову”.

Цей простий заклик апелює до тих засмучених скрутами та бідністю працелюбних американців, з якими до цього ніхто з класичних політиків не намагався по-справжньому налагодити зв’язок.

Цих людей не хвилює зовнішній світ не тому, що їм байдуже до справедливості у світі, а тому що їхні базові потреби залишаються незадоволеними.

Все, що бачили такі виборці раніше, – це боротьбу кількох кланів за головну посаду в Сполучених Штатах.

З 1989-го і до 2016 року в американській політиці домінували три родини – Буші, Клінтони й Обами. А дві останні і досі мають останнє слово у демократичній партії.

Так у 2015 році, коли Трамп оголосив про похід у президенти, в таборі республіканців фаворитом вважався син Джорджа Буша-старшого – Джеб, колишній губернатор Флориди.

Тоді ж від демократичної партії на вибори висувалася колишня перша леді і держсекретарка Гілларі Клінтон.

І коли традиційні політики переконували, що вони виступали за все хороше і проти всього поганого, Трамп заговорив до робітничого класу зрозумілою мовою.

По-перше, він називав NAFTA “найгіршою угодою з коли-небудь укладених“, і саме такою її вважали робітники з закритих підприємств.

Дональд Трамп змальовував інших політиків некомпетентними, водночас себе позиціонував фахівцем з усіх можливих проблем, і люди вірили йому.

Його мова була барвистою та повною епітетів, звернень та образ на адресу тих, кого Трамп підозрював у особистій нелояльності або шкідливості щодо держави.

Він обіцяв відновити велич Америки, що дуже імпонувало простим американцям, присягався звести на кордоні Мексики паркан, до того ж за мексиканський рахунок, і зупинити потік незаконної міграції.

А ще – заґратувати конкурентів зі стану старих політиків і розібрати на цеглини так званий deep state. Мова йде про глибинну державу, яка складається з багатьох тисяч державних чиновників, що працюють за будь-якої адміністрації у Вашингтоні і є тим механізмом, без якого управління Америкою зупиниться.

Виборець Трампа у 2016 році

Коли за межами Америки розмірковують про середньостатистичного виборця Дональда Трампа, то часто уявляють собі анекдотичний образ ковбоя третього тисячоліття – вже без коня, але ще в капелюсі. Такого собі мешканця невеличкого містечка або ж села без вищої освіти, який вдень порається на землі або ж працює на виробництві, а ввечері збирається з друзями за пивом у барі пограти у боулінг.

Може здатися, що зовнішній світ такого виборця не дуже цікавить, йому важливо, щоб на його фермі або заводі все добре працювало і приносило заробіток, або, як буквально кажуть американці, “ставило хліб на стіл”.

Проте спрощене бачення реальності не здатне пояснити, як на виборах президента США у 2016 році Дональд Трамп набрав майже 63 млн голосів.

То ким є ці всі люди, які зараз, як і вісім років тому, готові віддати голоси за Трампа, і якою є їхня мотивація?

Невже феномен Трампа пояснюється виключно слабкістю електорату до популізму?

І як людина із негативним особистим рейтингом у понад 52% може повернутися у Білий дім?

За даними Pew Research Center, на виборах 2016 року за Трампа проголосували 52% чоловіків і 39% жінок з-поміж усіх зареєстрованих виборців.

Серед білого населення показники ще вищі – 62% чоловіків і 47% жінок відповідно.

Політику не вдалося заручитися підтримкою більшості темношкірого електорату – у 2016 році за Трампа проголосували лише 14% афроамериканських чоловіків і практично ніскільки жінок.

Іспаномовні виборці, які традиційно дрейфують у бік демократичної партії, віддали за політика 28% – як жінки, так і чоловіки.

Якщо ж взяти окремо портрет Трампа, то 88% його виборців були білими американцями.

70% електорату політика не мали вищої освіти, серед білого населення ця цифра трохи менша – 63%.

35% виборців Трампа проживали в сільській місцевості, а 53% – у передмісті, і лише 12% складали міське населення.

Велику частку прихильників Трампа становили християни – за нього проголосували 56% усіх протестантів, які зареєструвалися на виборах, у тому числі 77% білих євангелістів. Частка католиків склала 52%.

Водночас 96% темношкірих протестантів та 78% іспаномовних католиків віддали у 2016 році голоси за конкурентку Дональда Трампа – Гілларі Клінтон.

Тобто середньостатистичним виборцем Трампа справді є білий чоловік, як правило, без вищої освіти, який мешкає у передмісті.

Однак важливі нюанси, як, приміром, те, що третина виборців Трампа мають вищу освіту.

Обіцянки першої каденції та фактор пандемії

Своє президентство Дональд Трамп розпочав із запровадження заборони на в’їзд громадянам із семи мусульманських країн – Ірану, Іраку, Лівії, Сомалі, Судану, Сирії та Ємену, чим наразився на критику правозахисників.

Утім обіцяної стіни на кордоні з Мексикою Трамп так і не звів: із 732 км всієї протяжності конструкції за його президентства збудували всього 79 км нових бар’єрів.

У липні 2020-го Трамп замінив NAFTA новою Угодою між Сполученими Штатами, Мексикою і Канадою – USMCA.

Документ зобов’язав виробників автомобілів використовувати щонайменше 75% деталей, вироблених у цих трьох північноамериканських країнах.

Утім локдаун у 2020 через пандемію коронавірусу за лічені тижні позбавив роботи близько 1,1 млн робітників і звів нанівець усі напрацювання республіканської адміністрації.

І хоча до кінця каденції Дональда Трампа Сполученим Штатам вдалося відновити понад 600 тисяч робочих місць саме у виробництві, це лише пом’якшило удар пандемії, й після завершення каденції президента Трампа на американських фабриках і заводах було приблизно на 200 тисяч робочих місць менше, ніж до його приходу до влади.

Політик також не зупинив аутсорс.

Ба більше: наклад Біблій Дональда Трампа “Боже, бережи США” надрукували у Китаї, другій після Мексики країні, яку політик традиційно звинувачує в крадіжці американських робочих місць.

В Америці ціна за одну Біблію Дональда Трампа становить 59,99 долара США, а друк у Китаї коштував удвадцятеро менше – до трьох доларів за екземпляр.

Відтак потенційний прибуток лише з першої партії у 120 тисяч книг міг сягнути 7 млн доларів США.

Утім це не відвертає від Дональда Трампа його ядерний електорат, певну частину якого становить й українська діаспора, особливо, те її покоління, яке пам’ятає роки комуністичного режиму.

За іронією, гасло “Зробімо Америку великою знову” непогано втілив у життя донедавна головний конкурент Дональда Трампа – Джо Байден.

Саме за його президентства у США будувалися нові підприємства, дороги і мости, саме за Байдена додалися 775 тисяч робочих місць на виробництвах.

Та на відміну від Дональда Трампа, Джо Байден не настільки вправно комунікує власні перемоги з виборцем.

Відтак мільйони американців далі вірять, що лише такий різкий політик, як Дональд Трамп, який за словом до кишені не лізе і відкрито говорить про їхні проблеми, здатен повернути їм американську мрію.

Або хоча б наблизити надію на її повернення.

Мирослава Пеца