Британська аристократка, довірена особа Вінстона Черчилля, “найвпливовіша куртизанка ХХ століття”. Памела Гарріман була неординарною й суперечливою постаттю, яку описували по-різному. Ким вона була насправді: розумною і владною жінкою чи безсоромною блудницею?
Британська письменниця й журналістка Соня Пернелл розповіла її історію у своїй новій книзі “Дивовижне життя Памели Гарріман, сповнене влади, спокуси та інтриг”.
Памела жила в Англії, Франції й Америці. Була послом США у Франції, однією з найпомітніших фігур у демократичній партії США, кавалером французького ордена Почесного легіону й отримала після смерті зворушливі промови від двох президентів – Жака Ширака і Білла Клінтона.
Її чоловіками були син Вінстона Черчилля Рендольф, бродвейський продюсер Леланд Гейворд і впливовий політик Аверелл Гарріман. Але список усіх підкорених леді Пем чоловіків порахувати важко. Її секрети спокуси вивчали репортери та модні оглядачі.
Під час Другої світової, коли їй було лише 20, Вінстон Черчилль зробив її “своєю найвідданішою секретною зброєю”. Вона пригощала й спокушала впливових американців, схиляючи їх на бік Британії у боротьбі з нацистами.
Пізніше її вплив поширився ще далі, Памела контактувала з найвідомішими людьми свого часу: подружжям Кеннеді, Біллом Клінтоном, Нельсоном Манделою та письменником Труменом Капоте, який навіть описав її у своїх творах.
“Побачити політику зсередини”
Памела Дігбі народилася 20 березня 1920 року в родині збіднілого британського барона.
Дівчинку виховували в дусі “головне – вдало вийти заміж”.
У Лондоні 18-річна Пем дебютувала не надто вдало та не отримала жодної пропозиції, але змогла зробити правильні висновки. І вже наступного року Рендольф Черчилль, єдиний син славнозвісного Вінстона, зателефонував їй і попросив про побачення.
Переконаний у тому, що його вб’ють на щойно оголошеній війні, Рендольф дуже хотів мати сина. За вечерею з Памелою він швидко перейшов до справи.
Соня Пернелл пише: “Він не любив її, але вона виглядала цілком здоровою, щоб виносити його дитину”.
І Пем, прагнучи втекти від нудного життя з батьками, погодилася.
Її авантюра спрацювала, хоч і не принесла подружнього щастя.
Рендольф, п’яниця та скандаліст, ставився до дружини зневажливо до і після народження сина, названого на честь знаменитого свекра Вінстоном.
У травні 1940 року Черчилль стає прем’єр-міністром, і життя Памели круто змінюється. “Ніхто й ніколи не мав можливості побачити політику зсередини так, як я”, – скаже вона пізніше.
Тоді Британія самотужки протистояла нацистській воєнній машині, і Черчилль відчайдушно потребував допомоги Сполучених Штатів, які не відразу погодилися воювати з Гітлером.
Памела розуміла, наскільки високими були ставки.
У березні 1941 р. до Лондона приїхав американський залізничний магнат Аверелл Гарріман, щоб керувати програмою допомоги США.
Для того, щоб ввести Гаррімана в курс справ і відкрити йому всі важливі для нього зв’язки, Черчиллю потрібен був нейтральний посередник, який не входив до уряду. Людина вірна, розумна і делікатна. І він обрав Памелу.
Так 21-річна Пем закрутила роман із 49-річним одруженим Гарріманом.
А прем’єр-міністр, прагнучи дізнатися, що Гарріман говорив і робив, розпитував невістку про їхні зустрічі за вечірньою грою в карти.
Втім письменник Роджер Льюїс відкидає ідею про те, що Памела “зливала” свекру життєво важливу інформацію, й описує її як “сексуально одержиму”, натякаючи, що вона вміло користувалася прихильністю багатьох чоловіків.
З ним не погоджується Френк Костільола з Коннектикутського університету, історик та автор книги про президента США Франкліна Рузвельта.
“Памела була дуже цінною людиною для Черчилля, враховуючи важливість інформації у воєнний час. Думати інакше означає бути невігласом в історії та проявляти сексизм і мізогінію”, – сказав Костільола в коментарі для ВВС.
Журналіст Гаррісон Солсбері згадував, що під час Другої світової в Лондоні “секс висів у повітрі, як туман”.
Тож Памела навряд чи була винятком у тому, щоб лягати в ліжко з новим партнером, хоча, ймовірно, робила це частіше за інших.
У своїй книзі Соня Пернелл теж не заперечує, що у леді Пем було безліч романтичних захоплень.
Серед її коханців – багато відомих прізвищ: американський тележурналіст Едвард Марроу, генерал-майор Фред Андерсон, президент телерадіокомпанії CBS Вільям Пейл, який входив до штабу генерала Дуайта Ейзенхауера.
Яку інформацію Памела передавала Черчиллю та що він просив її розповісти впливовим американцям, – залишається невідомим, але, як пише Пернелл, “її розмови під подушкою доходили до вух світових лідерів і впливали на політику по обидва боки Атлантики”.
“Шлюбний танець леді Пем”
Навесні 1945 року повернувся додому Рендольф Черчилль, і Памела зрозуміла, що жити з ним не може. Після розлучення вона зібрала речі, взяла із собою 5-річного сина і поїхала шукати щастя в Париж.
Там вона швидко стала частиною космополітичної богеми, заводячи романи з цілою низкою багатих чоловіків: пакистанським принцом Алі Ханом, спадкоємцем заводів “Фіат” Джанні Аньєллі, іспанським аристократом Альфонсом де Портаго, бароном Елі Ротшильдом, письменником Морісом Дрюоном та грецьким мільярдером Ставросом Ніархосом.
Коли ж Пем не мала стосунків, жодна жінка не могла бути застрахована від того, що вона не вкраде її чоловіка чи коханого. У світській хроніці навіть з’явилося поняття “шлюбний танець леді Пем”.
“За нею тягнувся шлейф жіночої ненависті”, – пише одна з біографів Памели Саллі Сміт. Ось як вона пояснює її успіх.
“У неї був стиль гейші, вона огортала чоловіків своєю увагою і захопленням. Ловила кожне їхнє слово, вміла влаштовувати прийоми, на яких кожен гість почувався головним. Коли хтось з жінок зауважив, що в Памели не бозна-яке почуття гумору, один з її шанувальників відповів: “Зате з нею чоловік відчуває, що його почуття гумору – найкраще у світі”.
А про те, що відбувалося за зачиненими дверима її спальні, ходили легенди.
Від куртизанки до політика
1959 року Памела познайомилася в Парижі з бродвейським продюсером Леландом Гейвордом, який заради неї розлучився зі своєю дружиною Слім Гокс. Разом вони переїхали до Нью-Йорка, де прожили 11 років.
У 1971 році Гейворд раптово помер від інсульту. Памела, якій на той момент було 50 років, не знала що робити зі своїм життям.
Її давня приятелька Кетрін Грем, власниця газети Washington Post, щоб розважити подругу, запросила її до себе у Вашингтон на банкет, який влаштовувала у своєму особняку.
Під час обіду Памела обернулася, щоб подивитися, хто сидить за сусіднім столиком. Чоловік теж обернувся. Це був Аверелл Гарріман.
Рік тому він овдовів, і двоє колишніх коханців швидко відновили свої стосунки, а за кілька місяців одружилися. Гарріману було 79 років.
Американський політик і спадкоємець залізничного барона Гарріман був багатий і нічого не шкодував для дружини.
Завдяки зв’язкам Гаррімана почалася політична кар’єра Памели. Вона припинила спокушати чужих чоловіків і перетворилася на добропорядну дружину високопосадовця, що розважає гостей світськими бесідами.
Памела була люблячою і турботливою дружиною. Коли в Аверелла почали здавати слух і зір, вона приводила до нього людей, чиї бесіди стимулювали його мозок – це були науковці, політики, молодь.
Але і сам Гарріман піклувався про майбутнє дружини. Знаючи, що він помре значно раніше за неї, він передав їй свої знання та зв’язки. Й усіляко заохочував її самостійність у політиці, щоб після його смерті вона не залишилася без діла.
1986 року леді Пем знову овдовіла, а отриманий багатомільйонний спадок дозволив їй стати впливовим політичним гравцем у Вашингтоні.
В її домі бували молоді політики. Вона фінансувала та підтримувати кандидатів від Демократичної партії.
Серед її фаворитів – два майбутні президенти, Джо Байден, тоді сенатор від штату Делавер, та Білл Клінтон, тодішній губернатор Арканзасу.
Після перемоги Клінтона на виборах леді Пем отримала посаду надзвичайного і повноважного посла у Франції.
Вона продовжувала завойовувати позиції, тепер уже – на політичній ниві.
5 лютого 1997 року Памела Гарріман померла в лікарні внаслідок крововиливу в мозок, отриманого під час купання в паризькому Ріці.
Наступного дня після її смерті президент Франції Жак Ширак поклав великий хрест ордена Почесного легіону на її вкриту прапором труну. Вона була першою жінкою-іноземним дипломатом, яку вшанували таким чином.
На її похорон у Вашингтоні зібралася вся політична еліта Америки. “Найвпливовішу куртизанку ХХ століття” поховали 1997 року в Ардені, колишньому маєтку Гаррімана в Нью-Йорку.
Леді Пем досі викликає різні почуття.
Бен Бредлі, багаторічний редактор Washington Post, назвав її людиною, чия політика була “у неї між ніг”, пише Соня Пернелл у своїй книзі.
Втім, сама Пернелл вважає, що життя Памели – це свого роду тест на подвійні стандарти.
З нею погоджується журналіст Лоуренс Лімар: “Люди досі думають: якщо в жінки багато коханців, то вона – шльондра. А якщо це чоловік, то він – “жеребець”.
У бесіді з журналістом New York Magazine Майклом Гроссом Памела сказала: “По суті, я – дівчина із залаштунків. Я завжди так говорила і думала. Мені більше подобається підтримувати інших. Сама я не дуже люблю виходити на передній план”.
Під час іншого інтерв’ю хтось із журналістів запитав, чи хотіла б вона прожити своє життя по-іншому? “Нізащо!”- відповіла Памела. “Ви прожили щасливе життя?” “Дуже! – відповіла вона. – Я вичерпала свій колодязь до дна”.
Клер Макхью