Обвал світових цін на нафту може стати серйозною загрозою для путінської воєнної машини. Чи визначить нафта долю війни в Україні?
Рішення Саудівської Аравії збільшити постачання нафти на тлі падіння попиту в світі може підважити російську воєнну міць. Оскільки Росія вже продає свою нафту за зниженою ціною і з підвищеними виробничими витратами, низькі ціни на ринку нафти можуть негативно позначитися на її здатності фінансувати війну проти Україні.
Росія і Саудівська Аравія вже конфліктували на ринку нафти. На початку пандемії COVID-19 Росія розпочала безглузду цінову війну (яка тривала місяць), збільшивши видобуток в час, коли світ був на карантині. Саудівська Аравія зробила те саме в відповідь, і ціни на нафту пішли в піке. Поштовхом до переговорів, які поклали край цій кризі, стала нібито погроза тодішнього президента США Дональда Трампа відкликати американську військову допомогу Саудівській Аравії – свідчення «надмірного впливу» геополітики на ринок нафти. Через геополітичний тиск і падіння ринкового попиту, на тлі чого цінова війна стала потенційно руйнівною для всіх сторін, Росія і Саудівська Аравія відступили, погодившись на скорочення видобутку для стабілізації ціни.
Як зазначено в книжці професора Кембриджського університету Хелен Томпсон «Disorder: Hard Times in the 21st Century» (Негаразд: Важкі часи в 21 столітті), надлишок нафти в 2014-2016 роках також був наслідком конкуренції між США, Росією і Саудівською Аравією. Тоді, як і зараз, Саудівська Аравія збільшила постачання нафти на світовий ринок на тлі падіння попиту – з економічною метою створити антистимул для американських інвестицій в сланцеву нафту і з геополітичною метою змусити Росію та Іран відмовитися від підтримки режиму Асада в Сирії. Те, що Росія змогла пережити фінансову кризу, спричинену поєднанням західних санкцій і зростанням пропозиції саудівської нафти, при цьому режим Асада не постраждав, а російський контроль над окупованими південними і східними регіонами України зберігся, може викликати сумніви в тому, що нинішня кон’юнктура стане проблемою для путінського режиму. Але тепер Росія стикається з набагато більш суворими зовнішніми санкціями (по суті, майже повним вилученням з західного торговельно-фінансового порядку) і веде надзвичайно дорогу повномасштабну війну проти України, тож кон’юнктура кінця 2024 року означає набагато більші труднощі.
Вади військового кейнсіанства
Тенденції на світовому ринку нафти мають відчутний вплив на стратегічний вибір Росії. До 2030 року, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, пропозиція перевищить попит приблизно на 8 мільйонів барелів на день – ситуація, яку вони називають «приголомшливою» і «безпрецедентною» (за винятком пандемії COVID-19). В Ірані та країнах Перської затоки нафтові родовища розташовані близько до поверхні, завдяки чому видобуток економічно ефективний, і комерційне становище цих країн може дозволити їм пережити падіння цін на нафту. Беззбиткова ціна нових проектів з буріння також набагато нижча, ніж у іноземних конкурентів, включно з Росією і США.
Переходячи в більш конкурентну позицію, Саудівська Аравія стає загрозою для американського видобутку, який дорожчий, і водночас автоматично визнає, що група ОПЕК+ має менший вплив на ціноутворення. Для Росії це найгірше з найгіршого. На відміну від Сполучених Штатів, її економіка залежить від нафти і, відповідно, від картельної влади ОПЕК+. При цьому, на відміну від Саудівської Аравії, видобуток нафти в Росії недешевий, тому вона погано пристосована до низьких цін. Це визначає короткострокову ескалаційну логіку війни Росії проти України, яка вимагає швидких успіхів на полі бою – до того, як на ринку нафти впадуть ціни.
Оскільки з 2014 року на нафту припадає 30-50 відсотків річних надходжень до державного бюджету, Росія по суті є нафтовою державою
Тепер очевидно, що успішна адаптація економіки Росії до війни була важливою складовою повномасштабного вторгнення. Російська держава застосувала низку заходів, які Володимир Іщенко, Ілля Матвєєв і Олег Журавльов називають «військовим кейнсіанством» – суть в тому, що витрати, пов’язані з війною, стимулюють попит в економіці. Автори відзначають, зокрема, ефективність цих заходів в плані зростання зарплатні й розвитку промисловості, їхній імовірний вплив на популярність війни серед російського робітничого класу, а також внутрішні перешкоди, такі як гостра нестача робочої сили, що обмежує виробництво.
Щоб краще побачити слабкі місця російської воєнної економіки, варто розглядати її в глобальному контексті, в якому очевидна її залежність від нафти. Хоча санкції погіршили відносини Росії з західними ринками, її воєнна економіка не стала автаркічною. Навпаки, прибуток від експорту нафти є критично важливим. Як стверджує Оксфордський інститут енергетичних досліджень, російська економіка дуалістична в тому сенсі, що її можна поділити на сектори, які генерують прибуток (найважливіший з них – нафтовий), і сектори, які залежать від прибутку і тримаються на розподілі ренти. Оскільки з 2014 року на нафту припадає 30-50 відсотків річних надходжень до державного бюджету, Росія по суті є нафтовою державою. Режим Путіна керує рентою і використовує її для фінансування воєнної агресії проти України.
Росія не публікує дані про торгівлю після початку повномасштабного вторгнення, але Bruegel припускає, що, незважаючи на успішне застосування інструментів військового кейнсіанства, вона продовжує компенсувати торговельний дефіцит товарами, не пов’язаними з викопним паливом (забезпечувати загальний профіцит). Оскільки цей дохід необхідний для задоволення потреб російського населення і фінансування ВПК, підтримувати потік нафтової ренти критично важливо.
Росія стикається зі зростанням витрат, при цьому продаючи за зниженою ціною
Отже, російська нафта є одночасно джерелом сили, з якого фінансується війна, і потенційно слабким місцем – через чутливість до коливань ціни на світовому ринку. Повномасштабне вторгнення призвело до санкцій, які збільшили вартість видобутку, різкого падіння попиту на Заході через перехід до альтернативних постачальників і встановлення цінової стелі. Тобто Росія стикається зі зростанням витрат, при цьому продаючи за зниженою ціною (що на руку незахідним покупцям загалом та Індії і Китаю зокрема). Країна змогла адаптуватися до цих змін, але ще не мусила бути в ситуації, коли пропозиція нафти на світовому ринку перевищує попит.
Особливість нерівномірного й комбінованого розвитку держави полягає в тому, яку роль в формуванні її геополітичної та економічної траєкторії можуть відігравати «далекі» події. Це очевидно з серії погано передбачуваних ситуацій, де задіяно багато гравців і театрів конфлікту, які, схоже, визначать, чи продовжить Росія продавати нафту за ціну, необхідну для фінансування війни: який буде попит на нафту в умовах «зеленого переходу», особливо в Китаї, на який в 2023 році припадало чотири п’ятих світового зростання попиту; наскільки агресивно Саудівська Аравія буде збільшувати пропозицію, щоб перехопити частку ринку в конкурентів; чи буде повномасштабна війна між Ізраїлем та Іраном, яка теоретично може перетворити Ормузьку протоку, «пляшкове горлечко для нафти», на місце бойових дій. Якщо сума цих факторів і розвиток подій призведе до обвалу цін на нафту того самого масштабу, що в 2014-2016 роках, російському режиму може стати важко фінансувати свою воєнну економіку, принаймні в «прогресивному» стосовно співробітників вигляді.
Автор: Люк Купер (Luke Cooper) – доцент, науковий співробітник з міжнародних відносин Лондонської школи економіки та політичних наук і директор програми PeaceRep в Україні. Автор книги «Авторитарне зараження» (Authoritarian Contagion, Bristol University Press, 2021).
Джерело: IPG–Journal, ЄС