Перший із серії з восьми коротких аналітичних записок про наслідки виборів 2024 року
У 1990-х роках кандидати в президенти сперечалися про те, наскільки Америка повинна бути відкритою для торгівлі з іншими країнами. Сьогодні торгові дебати точаться навколо того, наскільки Америка має бути закритою. Дональд Трамп, безсумнівно, є більш радикальним з двох кандидатів, з його баченням тарифів, які б відкинули економічну стратегію майже на століття назад. Камала Гарріс менш радикальна, але все ще бачить світ, в якому Америці найкраще слугує м’який протекціонізм, що передбачає субсидії для привілейованих галузей.
Для пана Трампа напрямок руху абсолютно зрозумілий. Під час свого першого терміну в Білому домі він називав себе «людиною тарифів», стверджуючи, що збори з інших країн є способом максимізації американської економічної могутності. Він почав з тарифів на пральні машини і сонячні батареї, потім перейшов до сталі та алюмінію, і врешті-решт вступив у торгівельну війну з Китаєм. І це, можливо, було лише прелюдією до того, що він робитиме під час другого терміну.
Він пообіцяв накласти мита на весь імпорт в Америку. На початку передвиборчої кампанії він говорив, що цей універсальний тариф може становити 10%; нещодавно він підняв ставку до 20%. Але його найзапекліші заяви спрямовані проти Китаю, погрожуючи тарифами до 60% на товари китайського виробництва. Він також обговорював можливість позбавлення Китаю статусу країни з найбільшим сприянням – рішення, яке підірвало б основи і без того ослабленої Світової організації торгівлі.
З юридичного погляду, пан Трамп повинен мати досить легкий шлях до запровадження вищих тарифів для Китаю. Він може вважати, що Китай порушує торгівельну угоду, підписану під час його першого терміну (китайський імпорт з Америки значно відстає від нереалістичних цілей), а потім підвищити тарифи в якості покарання. Однак шлях до універсальних тарифів є більш ризикованим. Деякі експерти вважають, що пан Трамп може оголосити торгівельний дефіцит Америки надзвичайною ситуацією, що дозволить йому застосувати Закон про міжнародні надзвичайні економічні повноваження. Але компанії, швидше за все, оскаржать це в суді. Тож, зрештою, йому, можливо, доведеться переконати Конгрес закріпити тарифи в законі.
Багато республіканців залишаються скептично налаштованими – і небезпідставно – щодо економічних наслідків тарифів. Проте у пана Трампа буде один аргумент, який сподобається їм: тарифи допоможуть оплатити зниження податків, якого вони хочуть. Америка імпортує товарів на суму близько $3 трлн на рік, тож 10%-ві тарифи, теоретично, принесли б близько $300 млрд до федерального бюджету. Проблема полягає в тому, що тарифи негативно вплинуть на американське зростання, особливо якщо інші країни введуть відповідні заходи у відповідь. Торгівельна політика пана Трампа виведе економіку на суперечливий і ризикований шлях.
Погляди пані Гарріс на торгівлю, як і на багато інших тем, є більш туманними. Вона, безумовно, не є прихильницею вільної торгівлі. Коли пан Трамп переглянув торговельну угоду США з Мексикою та Канадою у 2020 році, вона була однією з десяти сенаторів, які проголосували проти неї, аргументуючи це тим, що вона особливо слабко захищає навколишнє середовище. Як і пан Байден, пані Гарріс не виявляє ентузіазму щодо традиційних торговельних переговорів. Водночас вона точно не є «жінкою-тарифом». Вона регулярно описує ідею пана Трампа про універсальні тарифи як національний податок з продажів і зробила її центральним пунктом своєї критики економічних планів пана Трампа, посилаючись на підрахунки, що це призведе до підвищення цін для типової сім’ї приблизно на $4 000 на рік.
Щодо того, що вона збирається робити, позиція пані Гарріс, схоже, значною мірою ґрунтується на підході президента Джо Байдена до торгівлі на двох фронтах. По-перше, вона закликає до субсидій для нарощування виробничих потужностей країни. У своїй платформі вона назвала це податковим кредитом «Америка вперед», заявивши, що це дозволить спрямувати десятки мільярдів доларів на те, щоб допомогти Америці досягти успіху в галузях майбутнього, включаючи екологічно чисту енергетику – потенційно подібно до промислових субсидій, передбачених Законом Байдена про зниження інфляції, які викликали занепокоєння інших країн.
Другий фронт – це готовність вжити каральних торговельних заходів проти Китаю, «коли він порушить правила», як вона висловилася. Це означає, що вона продовжуватиме підтримувати тарифи щодо Китаю, подібні до тих, які нещодавно запровадив Білий дім проти китайських електромобілів та напівпровідників, серед іншого. На її думку, різниця полягає в тому, що її тарифи будуть стратегічними і цілеспрямованими, тоді як тарифи пана Трампа відображають хаотичний, безсистемний підхід.
Усе це повинно створити у світі досить невтішну картину того, куди рухається Америка в питаннях торгівлі. За пана Трампа Америка будуватиме свої тарифні стіни. Пані Гарріс менш захоплена стінами, але вона не збирається будувати мости.