Те, що чільні польські урядовці наголошують на проблемах у відносинах з Україною і заявляють про готовність затримувати український вступ до Європейського Союзу для тиску на Київ викликає в багатьох українців збентеження.

Закінчення виборів і зміна уряду у Варшаві наприкінці 2023 року розглядалося з українського боку як нагода залишити позаду тертя, які проявилися у вигляді блокування автотранспорту на кордоні, заборон на імпорт української аграрної продукції і навіть вимогами більшої вдячності за польську допомогу в умовах російської агресії.

Але нові заяви представників уряду Дональда Туска, що двосторонні проблеми таки є і навіть натяки на готовність перешкоджати вступу України в ЄС вразили українців майже так само, як видовище українського збіжжя, висипаного з залізничних вагонів під час польських протестів проти імпорту сільськогосподарської продукції з України.

З нашими польськими друзями треба зберігати толерантність, чесність, баланс.

Олена Кондратюк, заступниця голови Верховної Ради

Президент Анджей Дуда назвав гострі заяви своїх колег неприпустимим шантажем і підкреслив, що “Блокування інтеграції України з Заходом є однією з причин, чому Путін напав на Україну. Тому вписувати себе у відносини з Україною таким чином – це так чи інакше йти шляхом Путіна”.

Чільні польські політики наголошують, що підтримка оборони України від російської агресії є безумовною, бо відповідає не лише моральним принципам допомоги жертві нападу, але й інтересам безпеки самої Польщі.

Проте чинний польський міністр оборони Владислав Косиняк-Камиш, не відмовився від тверджень, що “Україна не вступить до ЄС, якщо не вирішиться справи Волині”, а сам прем’єр-міністр Дональд Туск вважав за потрібне зауважити, що “Україна не буде членом ЄС без згоди Польщі”.

Процес вступу України в Європейський Союз зараз лише на початку тривалого шляху, але членство в ЄС і в НАТО стало для українців таким важливим символом бажаної безпеки і добробуту, що заяви з союзної Польщі привертають особливу увагу.

Чи можна розв’язати всі проблеми?

Даніель Шеліґовський, який керує програмою Східної Європи в Польському інституту міжнародних відносин, вважає, що спалахи тертя і гострі заяви між Варшавою і Києвом треба сприймати як звичайну і постійну політичну реальність.

Він підкреслює, що ті суперечки можна і треба тримати окремо від стратегічно важливої співпраці Польщі та України в галузі безпеки і міжнародної політики.

“Досі ми, Польща і Україна, давали цьому раду. Ми більш-менш ефективно проводили смугу між суперечками, тимчасовими проблемами і тим, що справді важливе. Так є зараз і так буде надалі”, – сказав Даніель Шеліґовський, визнавши, що Варшава щораз більше схиляється до “трансакційності”.

У розмові з Голосом Америки польський політолог сказав, що об’єктивні суперечності в польсько-українських відносинах були і напевне будуть, а пригасання їх на початку російського вторгнення в Україну він вважає тимчасовим “відхиленням”.

Є очевидні причини для конкуренції між сільськогосподарськими виробниками Польщі та України, а також проявилася боротьба комерційних інтересів в автотранспортній галузі.

Український уряд намагається врегулювати ту конкуренцію зокрема на рівні ЄС, але у Варшаві на це дивляться, як на намагання Києва домовлятися з Брюсселем понад польськими головами.

Кожне суспільство слухає насамперед своїх політиків і своїх журналістів.

Лукаш Адамський, польський історик.

Заступниця голови Верховної Ради України Олена Кондратюк сказала Голосу Америки, що пряме спілкування з польськими колегами дає їй підстави для оптимізму.

“Україна в страшній війні, і тому нам з нашими польськими друзями треба зберігати толерантність, чесність, баланс в стосунках… Ніколи неможливо забути тієї допомоги Україні, яку Польща надала Україні 2022 року”, – наголосила вона, припустивши, що польська риторика, яка турбує українців, пов’язана з виборчою президентською кампанією в тій країні.

Олена Кондратюк також пропонує не забувати про намагання Росії погіршити українсько-польські відносини, щоб послабити міжнародну допомогу Україні.

Ті намагання Москви є і прихованими у вигляді дезінформаційної кампанії спрямованої на Польщу і відкритими, як, наприклад, провокативні заяви секретаря Ради безпеки Росії Ніколая Патрушева, що Польща “переходить до дій із захоплення західних українських територій”.

Кривава історія

Так звані історичні суперечки між Україною та Польщею зокрема щодо оцінки міжетнічного насильства на Волині в час Другої Світової війни – це лише одна проблема, хоча вона одна з найдавніших і, можливо, найемоційніших.

Польський історик і політолог Лукаш Адамський, заступник директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського, вважає ті суперечності серйозними і такими, що загрожують радикалізацією суспільств.

“Кожне суспільство слухає насамперед своїх політиків і своїх журналістів. Українці можуть не зрозуміти, чому зараз, коли Україна бореться за виживання, коли громадяни України сидять під російським бомбами і не впевнені за своє життя, підіймаються справи, як вони думають, 80-річної давнини. А поляки не розуміють, чому країна, якій Польща так щиро симпатизує і допомагає в боротьбі з російським агресором, чому ті громадяни, а зокрема влада тієї країни не хоче дозволяти перепоховань поляків, які були вбиті на тодішній польській території 80 років тому Українською повстанською армією”, – пояснив польське бачення Лукаш Адамський в інтерв’ю Голосу Америки.

З українського боку є не лише вказування на невчасність такої польської наполегливості, але й перестороги щодо політиків, які використовують історію, змагаючись за симпатії виборців.

Колишній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович нагадує, що припинення польських історичних розкопок – ексгумацій на Волині пов’язане з невиконанням українсько-польських домовленостей про належне відновлення пам’ятників українським жертвам на сучасній польській території.

Володимир В’ятрович вказує, що з польського боку, зокрема на рівні парламенту, були ознаки того, що в Україні виглядає як виведення суперечок на ще вищий рівень з вимогами, щоб українці давали певним історичним рухам чи окремим постатям такі оцінки, які збігатися б з польськими.

Український публіцист Микола Рябчук, визнаючи, що з деякими польськими оцінками можна було б погодитися, також бачить те, що він називає польським “загостренням” історичних вимог.

“Я боюсь, що тут процес, який сам себе підживлює. У мене враження, що в Польщі ніхто не хоче знизити ці ставки. Всі дивляться на політичну боротьбу, на внутрішнє політичне змагання, а в суспільстві, звичайно, такі речі резонують. Бо йдеться справді про трагічні події, про жертви”, – каже Микола Рябчук, який називає таке політичне використання польсько-української історії більш притаманним польській стороні, бо для України, за його словами, це більш “регіональне” питання, в той час, як для Польщі – загальнонаціональне.

З українського боку часто лунають заклики, щоб питання польсько-української історії вивести з політичних дискусій і “віддати історикам”.

Але у Польщі ця тема часто порушується саме на найвищому політичному рівні.

У відповідь на нове оголошення Українського інституту національної пам’яті, що польські історичні дослідження на українській території не заборонені, а питання розкопок вирішується на практичному рівні, з Польщі заявили, що очікують конкретних кроків.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський сказав 3 жовтня: “Я переконую українську сторону, що краще це вирішити перед тим, як ми дійдемо до того, коли треба буде приймати радикальні рішення. І українська сторона натякає, що ймовірно це можна владнати”.

Співрозмовники Голосу Америки на цю тему, здебільшого погоджувалися, що очікувати досягнення залагодження всіх і зокрема історичних суперечок між Польщею і Україною не варто, а натомість треба знаходити способи співпраці попри розбіжності.

Богдан Цюпин