Провідний редактор видання Politico Метью Камінскі пише про те, як “спадок у зовнішній політиці президента Байдена залежить від рішення щодо України”.
Знову українські лідери воєнного часу переймаються через рішення, що ухвалюється за океаном, у Вашингтоні, і яке визначатиме їхню доля так само, як і те, що відбувається на фронті, пише автор Politico.
Навесні та влітку українці досягли успіхів на полі бою, включно із дивовижним походом в Росію та прогресом у технологіях, пов’язаних із дронами та роботами, який протистоїть перевагам росіян у живій силі та зброї. Але ціна людських втрат є величезною для України – портрети загиблих захисників можна побачити скрізь, пише Politico. А масовані удари Росії по енергетиці посилюють тривогу, що ця зима може виявитися найважчою для українців.
Все це додає ваги очікуванням від Вашингтона. Президент Джо Байден у найближчі тижні має вирішити, чи дозволити українським військовим використовувати надану США далекобійну зброю, щоб завдавати ударів в глиб Росії. І це рішення – лише одна з ланок у цілому ланцюжку рішень щодо американської допомоги Україні.
Можливо, це також поворотний момент в американському підході до цієї війни.
Гра у Гамлета
Українці просять президента США розширити список цілей в Росії, аби він включав не лише об’єкти одразу за лінією кордону. Це прохання справедливе. Росіяни завдають ударів по Україні зі своєї території. Україна хоче використовувати зброю, що має, аби захистити себе.
Чи є це ескалацією? Не більшою, ніж коли Україна просила американські танки Abrams, винищувачі F-16 і тактичні ракетні системи ATACMS.
Це більше про те, щоб дати українцям можливість вести війну якомога краще.
І так само, як і в попередні рази, коли США ухвалювали подібні рішення, Володимир Путін створює погрозливий шум, як от минулого тижня, коли він заявив, що використання українцями ATACMS для ударів по Росії “означатиме, що країни НАТО – європейські та США – у стані війни з Росією”.
Кожного разу нічого не відбувалося після того, як Байден, майже завжди після тривалого зволікання, підписував дозвіл на те, що, як вважали, мало призвести до ескалації.
В нинішній ситуації, пише автор Politico, Байден грає Гамлета більш, ніж зазвичай. Бо і час відрізняється, адже вибори лише за 47 днів. Та й стратегічні наслідки цього разу виглядають масштабнішими.
У людини, в якої лишилося лише чотири місяці перебування на посаді, всі думки про те, який спадок залишиться
Українці сподівалися, що питання вирішиться після візиту Держсекретаря Блінкена, який відвідав Київ минулого тижня. Але він сказав, що лише передасть Байдену інформацію.
Були також сподівання, що після зустрічі з британським прем’єром Стармером Байден оголосить про послаблення вимог щодо ударів по Росії. І знову – ні.
Тепер українці сподіваються на зустріч Байдена і Зеленського під час Генасамблеї ООН наступного тижня.
На цю ж зустріч Зеленський привезе план завершення війни із чотирьох пунктів. Він поділився його деталями із Блінкеном, але публічно не оголошував їх.
Раніше страх адміністрації Байдена щодо можливої ескалації концентрувався довкола російського ядерного арсеналу. І хоча Трам теж згадував ядерні брязкальця Путіна під час останніх теледебатів, це вже не викликає великого занепокоєння. Китай, як патрон Росії, переконливо порадив Путіну тримати цю шаблю у піхвах. Та й сам Путін знає, що такого роду ескалація стане його кінцем.
Зараз кажуть, що Росія може створити Америці проблеми на Близькому Сході, озброюючи формування на кшталт хуситів, які завдають ударів по американських військах та інтересах. Так а що їх утримувало до цього?
Ще від початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 Кремль заявляв, що він воює не з Україною, яку навіть не вважає за повноправну націю, а з усім Заходом, нагадує Politico. І цитує керівника української розвідки Буданова про те, що “аргументи щодо ескалації залишилися на рівні 2014 року”.
Тоді Путін використав для захоплення Криму своїх “зелених чоловічків” – військових без розпізнавальних знаків, а на Донбасі задіяв проросійських бойовиків. А президент Обама надіслав Києву теплі ковдри, але відмовився надати зброю. Не кажучи вже про Німеччину, яка у цей момент підписала величезну газогінну угоду з Росією.
Чи піде Байден на ризик перед виборами
Але, як пояснює Politico, у зволіканні Байдена із рішенням є й суто внутрішньополітичні причини. У 2016 році Трамп виграв на гаслах проти американських війн за кордоном. Цього разу він звинувачує Байдена у тому, що той не запобіг конфлікту в Україні і обіцяє, що у разі, як виграє вибори, припинить війну ще до своєї інавгурації (байдуже, що це протизаконно).
Чи може Путін піти на ескалацію, аби допомогти Трампу перемогти Гарріс? Чи піде на цей ризик Байден?
Якщо вже на те пішло, то Байден може дати “зелене світло” на використання зброї для ударів по Росії одразу після дня виборів. А зовсім не через те, що Путін може створити США проблеми на Близькому Сході чи щось інше.
До того ж, пише Politico, США можуть наполягати на затвердженні усіх цілей ударів, на виключенні з них НПЗ, інших чутливих цілей, і, можливо, Москви. Але все це – деталі.
Головне, що остаточна відповідь на питання щодо використання зброї є відповіддю на ширше питання, від якого адміністрація Байдена ховала голову від самого початку конфлікту.
“Як має виглядати перемога для України? Чи ми взагалі хочемо цього? Врешті, як сказав колишній британський прем’єр Борис Джонсон із притаманним йому гумором, це означатиме, що Путін програє. А Байден і його адміністрація уникають слова на V (від victory – перемога)”, – пише редактор Politico, нагадуючи, що Байден сам заявляв і закликав американців підтримувати Україну “так довго, як це потрібно”.
Однак як виглядатиме перемога для України, так і не пояснили. Найближче трактування – “щоб Україна не програла”.
Для Росії цей меседж означав, що НАТО буде підтримувати Україну, але не так, щоб реально поставити під сумнів нинішній статус Росії. Перемога у вигляді того, що Україна зберігає незалежність і безпеку в рамках своїх кордонів, означає, що треба щось змінити в Росії, яка відновлює стару імперію. А на таку перемогу Вашингтон не підписувався.
Історичні прецеденти
У такої позиції є історичний прецедент тих часів, коли багато з нинішніх політичних лідерів були ще дітьми, нагадує автор Politico.
Промовляючи у тоді ще радянському українському парламенті американський лідер закликав українців не шукати незалежності від Росії. Інакше, застеріг він, буде “самовбивчий націоналізм”.
Для українців було цілком очевидно, що американський президент більше боявся непевності, пов’язаної із розпадом Росії, ніж був готовий підтримати цінності демократії та самовизначення українців.
Незабаром по тому понад 90% українців проголосували за незалежність на референдумі. До кінця того року Радянський Союз помер, народилася незалежна Україна. Виступ Буша увійшов в історію як “промова котлета по-київськи”. Погана за часом, слабка за намірами – фактично, боягузтво.
Те, що США робить в Україні, відбивається на всьому світі. І союзники, і вороги пильно стежать, пише Politico. І нагадує про вихід американців з Афганістану, де залишилися десятки тисяч афганців, які працювали на американців, а також 300 млрд доларів військової допомоги.
“Що б ви не думали про війну в Афганістані, Америка кинула своїх союзників там”, – пише Politico, і адміністрація Байдена так і не оговталася від рішення, ухваленого у вересні 2021 року.
Українці та їхні друзі роблять прозорі натяки на те, що Байден у свої чотири останні місяці на посаді президента США має шанс змінити свій спадок.
Відкласти обережність, підтримати перемогу українців, давши їм можливість використовувати усі засоби, щоб виграти, а не просто не програти, чи, як фаталістично кажуть вони самі на третьому році війни, “повільно померти”.
“Якщо ж ні, Байден завершить президентство сіквелом “котлети по-київськи”. Вибір за ним”, – пише Politico.