День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а нагадування про страшну катастрофу і важливе застереження. Визначальним підсумком війни є не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Наша пам’ять є запобіжником від того, щоб подібні лиха ніколи не повторювалися. Ми – в Україні добре знаємо ціну війни, тому плекаємо Свободу і боремось із світовим злом за Мир.

Мак – міжнародний символ пам’яті жертв військових та цивільних збройних конфліктів. Червоний мак (англ. Remembrance poppy) – символ пам’яті жертв Першої світової війни, а згодом – жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів. Ідея використання квітки маку як символу пам’яті виникла завдяки віршу канадського військового лікаря Джона Мак-Крея «У полях Фландрії» (1915), що починається словами: «У полі Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами, / Щоб знали місце, де ми є …» (англ. «In Flanders fields the poppies blow / Between the crosses, row on row / That mark our place …» (переклад Наталії Безсонової).

Символ маку був уперше використаний Американським легіоном для вшанування пам’яті американських солдатів, що полягли під час Першої світової війни. Цей символ поширений у Західній Європі, Північній Америці та Австралії. Використання червоного маку, як символу пам’яті належить Моїні Майкл, викладачці Університету Джорджії, Сполучені Штати. У листопаді 1918 року під враженням від поеми Маккрея вона написала власний вірш «Ми збережемо Віру» (англ. “We Shall Keep the Faith”), де заприсяглася завжди носити червоний мак у пам’ять за загиблими. Після 1918 року Моїна Майкл організовувала фінансову підтримку для недієздатних ветеранів війни. Для того, щоб зібрати необхідні кошти, Майкл запропонувала продавати штучні маки, виготовлені з шовку. На її пошанування американці випустили поштову марку:

Поштова марка США 1948 року, присвячена Моїні Майкл.

У 1920 році Національний Американський легіон прийняв маки як офіційний символ, а у 1921-му червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11–18 травня 1944 року Другого корпусу генерала Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. У 2010 році щорічна благодійна кампанія Poppy Appeal зі збору коштів для ветеранів проводилась у Великій Британії вже в 90-й раз. Щороку в жовтні – початку листопада по всій країні кожен жертводавець ветеранських організацій отримує червоні паперові маки, які прийнято приколювати на одяг на знак пам’яті про загиблих під час військових дій.

Символ пам’яті полеглих, який використовується в Україні з 2014 року, вперше побачили на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни. Графічне зображення містить з одного боку квітку маку, а з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою зазвичай розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни (1939 та 1945) та гасло «Ніколи знову».

У березні 2015 року указом Президента України запроваджено День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня. Цей день, а також 9 травня 2015 року, коли відзначатиметься 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, квітка червоного «маку пам’яті» використовувалася з гаслом «Пам’ятаємо, перемагаємо». Червоні маки, роки 1945-2015 та гасло «Пам’ятаємо, перемагаємо» розміщені також на аверсі ювілейної медалі «70 років Перемоги над нацизмом», заснованої Президентом України 29 квітня 2015 року.

Мак є символічною квіткою в українській традиції. Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну. Квітка часто згадується в українських народних піснях та думах: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає…».

В Україні мак – не тільки національна квітка пам’яті, що символізує непоправну втрату, розпач і тугу за загиблими, водночас і заклик до протистояння і боротьби. Не було в селі жодної хати, де б господиня не вирощувала й не плекала макові посіви на дуже смачні пироги, коврижки, брагу, квас. За совєтів, як кажуть, були часи доволі на сьогодні дивні, коли мак радянська влада оголошувала ворогом номер один, джерелом наркоманії і починала з ним жорстку боротьбу. По селех на конях і мотоциклах роз’їзджали міліціонери і шукали приховані за високою лободою макові невеличкі посіви: тут же вимагали все виполоти і спалити, а то й штрафували…Однак селяни не дуже прислуховувалися до розпоряджень і продовжували традиційно сіяти і вирощувати цю красиву і чудодійну рослину: як же на Різдво без макових коржиків?

Згадали ми про мак не випадково, оскільки в Європі та в інших континентах світу вже стало традицією використовувати символ маку на урочистостях, ювілеях, річницях революцій і перемог. При цьому символічні макові квіточки з’являються на одязі посадових осіб, дипломатів під час офіційних зустрічей. Останніми роками символ маку активно використовують предствники Європейського Союзу, демонструючи цю квітку на всіх міжнародних і внутрішніх урочистостях і конференціях. Різноманітні різновиди макових прикрас заполонили бутіки, прикрасили ошатні сукні. І певним чином стали модними доповненнями до гардеробу.

Однак з маком-символом все складалося непросто. У 2010 році червоні маки як знак пам’яті про полеглих у війнах, приколоті до одягу британської делегації в Пекіні, викликали вкрай негативну реакцію в Китаї, де мак асоціюється виключно з опіумними війнами XIX століття.

Особи, які використовують символ маку, вірогідно недостатньо обізнані із світовою історією. І не підозрюють, скільки знищених життів пов’язано з цією ніжною і вишуканою квіткою.

Мережа подає нам коротку інформацію про опіумні війни 19 століття. Опіумні війни — це війни Великої Британії та Франції з Китаєм за право торгівлі у найважливіших портах на території Китаю, надання виняткових привілеїв і дозвіл на ввезення опіуму в Китай; заборона китайським урядом купцям торгувати з Середньою Азією. У 17-18-му століттях продаж товарів з Китаю – шовку, порцеляни, чаю – в Європу створив торговий дисбаланс між Китаєм та Британською імперією. Європейські моряки ввозили товари в Китай через єдиний дозволений порт м. Кантон. Таким чином влада Китаю могла контролювати торгові потоки з Європою. Щоб запобігти посиленню дисбалансу торгівлі, Британська Ост-Індійська компанія почала продавати в Китай опіум, вирощений в Індії, через незалежних торговців тільки в обмін на срібло. Опіум транспортували до Китайського узбережжя, де місцеві посередники заробили величезні прибутки, продаючи ліки/наркотики Китаю. Наплив наркотиків змінив китайський торговий профіцит, вимивав з ринку срібло та збільшив кількість наркозалежних всередині країни. Коли урядовий комісар в м. Кантон Лінь Цзе-сюй в травні 1839 року вжив рішучих заходів проти масового контрабандного довозу опіуму, конфіскувавши його у британців і знищивши, британський флот без оголошення війни почав воєнні дії проти Китаю.

Непідготовлена і погано озброєна китайська армія зазнала поразки. Незважаючи на опір китайської армії, британські війська захопили і пограбували міста Нінбо, Амой, Шанхай та острови Гонконг і Чжоушань, підступили до Нанкіна. Уряд Китаю капітулював перед агресором і 29 серпня 1842 року підписав з Великою Британією Нанкінський договір – перший нерівноправний для Китаю договір. За результатами мирного договору Велика Британія отримала у довічне користування острів Гонконг, а також відкрила свої торговельні представництва у містах Шанхай, Нінбо, Амой, Фучжоу та Кантон, створивши домінуючі умови для британської колоніальної торгівлі.

Перша опіумна війна стала початком тривалого періоду послаблення країни і громадянської смути в Китаї, що призвело до закабалення країни з боку європейських держав і довготривалої депопуляції населення. Так у 1842 році населення Китаю становило 416 118 200 осіб, з них 2 млн. – наркоманів, у 1881 – 369 183 000 осіб, з них понад десять мільйонів наркоманів. Водночас інші джерела подають і більшу кількість наркозалежних. Поразка Китаю у війні з Великою Британією і нав’язані йому договори ознаменували початок перетворення імперії на напівколоніальну країну. У 1856 році Велика Британія, а 1857 Франція, скориставшись з ослаблення Китаю внаслідок Тайпінського повстання, розв’язали другу опіумну війну. За Пекінськими договорами (1860) Китай зобов’язувався сплатити контрибуцію Великій Британії і Франції, низку портів було відкрито для іноземної торгівлі. Після утворення КНР чинність усіх нерівноправних договорів було припинено (автор: Р. М. Бродський).

Опіумні війни в 19 столітті зламали велич Китаю. Після поразок у цих збройних конфліктах ця країна так і не оговталася. Хоча світова історія називає війни опіумними, однак фахівці наполягають на іншій назві: чайні війни. Перед початком Опіумних війн китайська економіка була найбільшою в світі. 1820 року ВВП Китаю складав 228 мільйонів доларів, на другому місці — Індія з 111 мільйонами, а Британія посіла четверте місце із 36 мільйонами. При цьому Піднебесна імпортувала дуже мало товарів – у китайців було все, що потрібно і європейські вироби їх не цікавили. У Європі ситуація була гіршою: найбажаніші товари – китайській шовк, порцеляна і чай китайці продавали лише за чисте срібло. Британці дуже любили чай. Вже у 18 столітті цей напій витіснив популярну каву. Всі питання аристократичної та бізнесової еліт вирішувалися за чаєм. Він асоціювався з успіхом, грошима, тверезістю – чай пили все ширші кола населення. Чайна торгівля приносила державній скарбниці 10% всіх податків. Британія була заможною державою, але срібла для купівлі чаю все одно не вистачало, а попит на напій постійно збільшувався. І тут на допомогу прийшов мак.

Британці змогли зацікавити прикордонне з Індією китайське населення опіумом — сильним наркотиком, що містить морфін. Британська Ост-Індійська компанія почала нарощувати виробництво опійного маку в Індії та експортувати його до Китаю. Наприкінці 18 століття Британія міцно «підсадила китайців на опійну люльку» – постачала щорічно 308 тонн наркотику. Отримане таким чином срібло йшло на закупівлю китайського чаю. Китайська влада була не в захваті від британської комерційної схеми, оскільки країна втрачала срібло, а наркотик фактично знищував населення. Тож, економіка Китаю зазнавала подвійного удару. Цінські імператори своїми декретами намагалися покласти край опіумній торгівлі, але марно. До 1833 року в Китай завозили близько двох мільйонів кг отрути, 12 мільйонів китайців були наркоманами. Імператор офіційно просив сприяння в королеви Вікторії про припинення аморальних «схем», намагався домовлятися з бізнесменами. Ці кроки не допомогли. Тоді він перейшов до рішучих дій: наприкінці 1830-х у західних торгових представництвах почали забирати всі товари й блокувати їхні судна.

Однак на захист торговців виступила Велика Британія. Перша опіумна війна почалася 4 вересня 1839 року. Перед цим Британський торговий представник в Гуанчжоу капітан Чарльз Елліот вимагав від влади відплатити китайцям за «образу» чесних британських купців. Лондон вагався, але врешті таки відправив флот до берегів Китаю. Війна тривала три роки й закінчилася перемогою британської військової потуги. 29 серпня 1842 року було підписано Нанкінський договір: Китай відкрив 5 портів для західних бізнесменів, а Британія отримала 21 мільйон доларів грошової компенсації і нову колонію Гонконг. Торгівля опіумом продовжилася: це питання не було врегульоване мирним договором. Вже невдовзі почалася наступна війна.

1860 року поразка в Другій опіумній війні поза новими економічними та територіальними втратами принесла Китаю вимушену легалізацію опіумної торгівлі. Війна супроводжувалася руйнуванням культурних та історичних цінностей Китаю. Англо-французькі війська спалили кілька імператорських літніх палаців… Такою була сувора доба 19 століття.

Повернемося до 21 століття. Отже, британський прем’єр, який перебував з офіційним візитом у Пекіні (2010), та його делегація, теж прикололи собі маки на одяг. Однак у КНР мак асоціюється зовсім з іншими воїнами та битвами, про які у Великій Британії зараз мало хто пам’ятає. У ХІХ столітті – у 1839-1842 і 1856-1860 роках країна пережила дві Опіумні війни, розв’язані Великою Британією та Францією проти імператорського Китаю заради захисту торгових інтересів та розширення торгівлі, насамперед опіумом. Популярна британська газета «Гардіан» опублікувала статтю: «Девід Кемерон не повинен був носити цей мак у Китаї». Китайські офіційні особи, очевидно, попросили делегацію Великої Британії не носити маки до Дня пам’яті, оскільки вони були символом приниження Китаю з боку Європи в опіумних війнах. З огляду на рівень візиту, із врахуванням політичного наративу, а також за дипломатичними канонами протоколу прислухатися до побажань приймаючої китайської сторони було б хорошим тоном. Однак…

Британський прем’єр Девід Кемерон, хоча й розповідав китайським господарям про важливість політичної свободи, верховенства права та вільної преси для підтримки стабільного та успішного суспільства, однак ці маки в Китаї на День пам’яті запам’ятались багатьом. І справа не в тому, що Кемерон помилявся. Практично всі західні лідери під час подібних поїздок до Азії намагалися поєднати ділові можливості з порадами щодо того, як можна покращити авторитарні азіатські політичні режими. Однак азіатські партнери Кемерона не сприйматимуть цього тому, що вони мають власні системи цінностей і пріоритети – часто набагато давніші за європейські, і тому, що більшість із них були нещодавно експлуатованими західними колоніями. Вони багато чому навчилися.

Газета Guardian на прохання китайської сторони вирізала Вен Цзябао – прем’єр-міністра Китаю з кадру тосту (див. фото). Китайські чиновники очевидно попросили журналістів про таке, оскільки мак є яскравим символом приниження Китаю з боку європейських держав. Таким чином, у китайців «Британець з маком» збуджує народні спогади про ганебний і принизливий епізод на початку вікторіанської епохи, коли британські торговці купували величезну кількість китайського чаю та шовку, але не могли нічого продати китайцям, окрім опіуму, що культивується в Індії.

Хороші манери і відповідне виховання могли б підказати високому іноземному гостю Д. Кемерону зняти мак, поки він зустрічався з керівником Піднебесної, однак на Даунінг-стріт вирішили продемонструвати власну незмінну позицію… і цього не дозволили.

Людмила Чекаленко, ORCID ID: 0000-0002-2819-9424, Інститут всесвітньої історії НАН України.