Місяць тому українські війська перетнули кордон і зайшли на територію Росії в Курській області. Нині вони утримують там понад тисячу кв. км, десятки сіл і районний центр Суджу. Подібного в російській історії не було 80 років.
Одна з причин успіху української операції – стрімкість, інформаційна тиша і неочікуваність. ЗСУ тривалий час концентрували сили біля кордону в Сумській області, пояснюючи це тим, що РФ планує наступати на цьому напрямку.
Зокрема, про це публічно оголосив начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов в травні. За його даними, наступальну операцію на Сумщині російські війська мали почати майже відразу після вторгнення на Харківщину 10 травня.
Підготовка до цього “наступу” дозволила Україні без зайвої уваги зосередити біля кордону ударне угруповання чисельністю, за орієнтовними підрахунками, близько 8-10 тисяч бійців.
Вранці 6 серпня перші бойові підрозділи української армії замість оборони почали наступ і перетнули кордон з РФ.
Як розгорталась Курська операція
Майже тиждень українська влада зберігала інформаційну тишу щодо операції на Курщині, не підтверджуючи і не спростовуючи присутність ЗСУ на російській території.
За даними ВВС Україна, навіть командири на місцях мали обмежену інформацію і не знали кінцевої цілі операції.
Вона доводилась до них дозовано і лише на окремих етапах.
Попри це, підготовлені штурмові частини ЗСУ, зокрема 80-та окрема бригада ДШВ, проломивши рубіж оборони біля кордону, стрімко просувалися вглибину російської території і заходили в тил противнику. Підрозділи РФ, які переважно складалися зі строковиків і прикордонників, в більшості випадків були змушені здаватися в полон,
“Великі групи противника, які ми брали в полон, були в перші дні операції. Оскільки для противника це було неочікувано, їхня розвідка не спрацювала, не виявила скупчення підрозділів ЗСУ”, – пояснював в ефірі телемарафону командир бригади, полковник Павло Розлач.
Перший тиждень ЗСУ вдавалося швидко просуватися територією Курщини, використовуючи елементи “маневрової війни”.
Тобто нечисельні загони на швидкій бронетехніці обходили вузли оборони противника з флангів, не вступали з ним в бій, але відсікали його від шляхів постачання і підтримки резервів.
Використовуючи цю тактику, українці почали брати під контроль основні логістичні маршрути росіян біля міст Суджа і Кореневе. Також ЗСУ почали стрімкий рух на північ – в напрямку траси Курськ – Рильськ і міста Курчатов, біля якого є атомна станція.
Резерви, в першу чергу бригади морської піхоти, які Росія перекинула на Курщину, загальмували цей рух. Додаткові сили ущільнили російську оборону на основних напрямках атак українців і позбавили їх спроможностей маневрової війни.
Також армія РФ почала зводити фортифікації біля ключових об’єктів, зокрема Курської АЕС.
Які території Курської області під контролем ЗСУ
Україна також почала окопуватись на взятих під контроль територіях.
При цьому для забезпечення стійкості свого плацдарму ЗСУ почали вирівнювати лінію фронту, насамперед біля сіл Мартинівка і Мала Локня, а також розширювати зону контролю вздовж кордону на схід і захід від Суджі.
З другої половини серпня українська армія проводить операцію з ізоляції району біля міста Глушкове. Авіація ЗСУ знищує мости і понтонні переправи через річку Сейм, ускладнюючи постачання російського угруповання, що затиснуте між цією водною перешкодою на заході і півночі, українським кордоном на півдні та наступаючими підрозділами ЗСУ – на сході.
Колони підкріплень сил РФ, які прямують в цей район, українська армія знищує ударами авіації і БПЛА.
За даними німецького видання Bild, теоретично в оточенні можуть опинитися від 2 до 3 тисяч російських військових.
Однак українська армія не форсує події на цій ділянці, станом на початок вересня перебуваючи за 10-12 км від райцентру Глушкове (дані аналітичного порталу Deep State).
Ймовірно, командування ЗСУ розраховує, що сили РФ будуть вимушені покинути цей район, за аналогією з правобережжям Херсонщини восени 2022 року після знищення всіх мостів через Дніпро.
Що стосується інших напрямків, то за даними онлайн-карти DeepState, від передових українських позицій до міст Рильськ і Льгов залишається близько 20-25 км, до Курської АЕС – майже 35 км.
За словами головнокомандувача Збройних сил Олександра Сирського, станом на кінець серпня під українським контролем майже 1300 кв. км російської території і 100 населених пунктів.
ВВС Україна звернулось із запитом до командування з проханням надати перелік цих населених пунктів
Військова комендатура на Курщині
Після тижня операції в Курській області українська влада повідомила про створення там військової комендатури.
Вона дислокується в місті Суджа. Очолює її непублічний і досвідчений генерал-майор Едуард Москальов, що раніше відповідав за оборону Одеси та був командувачем Об’єднаних сил ЗСУ.
У головному управлінні комунікацій Збройних сил у відповідь на запит ВВС Україна повідомили, що комендатура створена “відповідно до норм міжнародного гуманітарного права”.
Її діяльність затверджена наказом головнокомандувача Сирського, де визначено призначення, завдання та функції.
“Військова комендатура – це підрозділ, призначений для підтримання громадського порядку і безпеки (за можливості), задоволення першочергових потреб цивільного населення, підтримання правопорядку та військової дисципліни серед військовослужбовців Сил оборони України, участі у протидії диверсійним проявам”, – сказано у відповіді на запит.
Комендатура також має стежити за дотриманням вимог Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
На практиці це виглядає так: українські військові у Суджі надають місцевим жителям їжу, бутильовану воду і медичну допомогу.
Примусова евакуація цивільних не проводиться, оскільки це заборонено міжнародними конвенціями. Однак українська влада говорить, що готова забезпечити гуманітарний коридор для виїзду мешканців Курщини.
Що буде на Курщині далі
В останні тижні темпи українського просування на Курщині суттєво впали. Причини не лише в російських резервах чисельністю близько 30 тисяч бійців, які перекинули на цей напрямок.
Зниження темпів пов’язано з тим, що ЗСУ досягли “оперативної глибини” свого наступу і мають взяти паузу, щоб підтягнути логістику, пояснює ВВС Україна підполковник запасу Олексій Мельник, що є керівником програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.
“Українські сили зараз досягли оперативної глибини, на які планують подібні наступи…Під час оперативної паузи оцінюється, чи зупинятися на цьому рубежі, чи розвивати наступ далі після підтягування логістики і резервів”.
Як приклад він наводить контрнаступ ЗСУ на Харківщині восени 2022 року, коли після прориву на 35-40 км українські війська зупинили свій рух.
Така пауза необхідна стороні, яка не має потужних підготовлених резервів, що здатні відразу продовжити рух на десятки кілометрів.
В таких умовах командування повинне забезпечити логістику, зокрема підвіз боєприпасів, й закрити фланги від контрударів противника.
Власне, саме цим зараз і займають українські армійці на Курщині, резюмує аналітик.
Військовий експерт, відставний генерал збройних сил Австралії Мік Раян вважає, що станом на кінець серпня українська операція на Курщині досягла “межі освоєння” (limit of exploitation).
Надалі, за його словами, в України є три варіанти дій. Перший – це оборона всієї території, яка під контролем на Курщині. Другий – вибір місцевості, яка придатна для оборони, і відхід на неї, третій – вивід військ назад в Україну.
“Схоже, що другий варіант на цей момент найбільш імовірний”, – резюмує експерт.
“Чи має можливість український наступ рухатись далі? Звичайно, і він зараз рухається далі, намагається реалізовувати поставлені задачі”, – каже ВВС Україна співзасновник аналітичного центру DeepState Роман Погорілий.
За його даними, просування ЗСУ на Курщині відбувається відразу на декількох напрямках, але не “підсвічується” в ЗМІ з певних міркувань.
Українській аналітик Олексій Мельник впевнений, що станом на 6 вересня операція в Курській області вже “довела свою абсолютну доцільність”.
“Ті ризики, на які пішло військово-політичне керівництво України, станом на зараз очевидно виправдалися”, – каже він.
На його думку, наступ на Курщині “частково досягнув” своїх цілей. Він надав можливість ЗСУ поповнити запаси техніки і боєприпасів за рахунок трофеїв, збільшив “обмінний фонд” і підняв моральний дух цивільних і військових.
Водночас ця операція не змусила Путіна загальмувати наступ в Донецькій області і не убезпечила від російських повітряних ударів прикордоння Сумщини.
Однак про остаточний успіх чи провал Курської операції можна буде говорити, коли вона дійде до свого логічного фіналу, зауважує експерт.
“Обрис фіналу цієї операції залежатиме великою мірою від того, чи є в України exit strategy (“стратегія виходу”)”, – наголошує Мельник.
Під exit strategy він розуміє не безпосередньо вивід ЗСУ з російської території, а план того, як цю операцію буде згортати Київ, досягнувши своїх військових і політичних цілей.
Володимир Зеленський, коментуючи перебіг подій на Курщині, наголошує, що українська армія поки що не має наміру залишати цю територію.
“Ми на сьогодні тримаємо ту частину, яку ми і хотіли тримати. Це така “буферна зона”, але не у нас, а на їх території”, – сказав він в інтерв’ю телеканалу NBC, наголосивши, що утримання території РФ є складовою плану перемоги України.
Як саме, президент не пояснив.
Очільник Кремля Володимир Путін наступ України на російську територію називає “провокацією” і “тероризмом”.
Вдень 5 вересня він заявив, що армії РФ вдалося “стабілізувати ситуацію” в прикордонні і почати видавлення противника.
“Священний обов’язок ЗС РФ у тому, щоб викинути супротивника з Курської області та захистити громадян”, – сказав Путін.
На його думку, основна мета Курської операції ЗСУ – це змусити РФ перекинути війська з Донецької області. Це, за словами Путіна, не вдалося і російська армія, навпаки, прискорила темпи наступу.
При цьому слід зауважити, що українська влада не озвучувала конкретні цілі своєї операції. Що стосується ситуації на Донбасі, зокрема, біля Покровська, то президент Зеленський визнає, що події на Курщині так і не примусили Кремль перекинути війська з цього напрямку.
Однак він наголошує, що Україна була змушена придумати план, як загальмувати тут наступ противника, поки до ЗСУ не надійде обіцяна військова допомога від західних союзників, яка затримувалась на декілька місяців.
Ще одна ціль Курської операції, наголошує Зеленський, це показати “слабкість” російської армії і особисто Путіна при захисті російської території. Цієї мети вона вже досягла.
Олег Черниш