Після обстрілу Росією Львова 4 вересня польський прем’єр Дональд Туск заявив, що Польща допоможе у відновленні зруйнованих будинків у місті. Польща надавала Україні величезну допомогу з першого дня повномасштабного нападу Росії і прийняла мільйони українських біженців.

Але на тлі співпраці чи допомоги між Україною та Польщею надалі залишається відкритим питання історичного минулого. І головне – Волинська трагедія у 1942-1943 роках. Головна розбіжність ‒ у чисельності жертв серед поляків і українців та звинуваченні польською стороною УПА у масових вбивствах поляків на Волині.

Від польських політиків і представників влади знову зазвучали вимоги щодо проведення ексгумації на території України, зокрема у Волинській і Рівненській областях.

Керівниця Товариства польсько-українського примирення Кароліна Романовська подала запит до Президента України та Українського інституту Національної пам’яті з проханням дозволити провести ексгумацію і гідно поховати поляків, включно з членами її родини, які були вбиті у селі Угли Рівненської області. А також і вбитих українців. Жертви Волинської трагедії поховані в одній могилі, яка не впорядкована. Це звернення ‒ прецедент. Бо вперше громадянка подала приватний запит із таким проханням.

Кароліна Романовська, як кажуть у Польщі, з родин волинських. Вона розповіла Радіо Свобода, що її сім’я по маминій лінії походить з Волині, з села Угли, неподалік міста Сарни.

«Про Волинь у моїй родині не говорилось багато, тому що це було важко згадувати. Ті, хто залишився живий, мусіли переїхати у Польщу з родинного місця. На Волині лишились сумні спогади. Тому що 18 осіб були вбиті 12 травня 1943 року під час нападу. Загалом у селі Угли були вбиті понад 100 людей. Я приватно звернулась до Президента України із проханням про ексгумацію мешканців Угли. У братській могилі не лише лежать поляки, але й українці, які теж були вбиті. Товариство польсько-українського примирення просить про дозвіл на ексгумацію поляків і українців. Вони разом спочивають у могилі і цих людей поховав мій прадід Антоній Мосейчик. Це місце відоме, за капличкою. Я сподіваюсь на позитивне рішення української сторони. Завдяки позитивному рішенню Президента України, польський та український народи могли б подати собі руки. І важливо, що Росія перестане використовувати тему Волині для розпалювання конфлікту між двома народами. Тим паче нині, коли Україна у війні, коли потребує підтримки Європи, зокрема і Польщі», – розповіла Кароліна Романовська.

Кароліна Романовська наголосила, що в питаннях історичної пам’яті не може бути політики. А свій запит вона з колегами з Товариства польсько-українського примирення готувала три місяці. І це громадська ініціатива.

В Українському інституті національної пам’яті повідомили Радіо Свобода, що неодмінно запит Кароліни Романовської розглянуть.

Трагедія на Волині – у центрі уваги

Тема Волинської трагедії вкотре набула медійного розголосу після недавнього форуму в Ольштині за участі міністрів закордонних справ України Польщі Дмитра Кулеби (вже ексміністра) та Радослава Сікорського. В українського міністра запитали, чи Україна відмінить заборону на проведення ексгумації жертв Волинської трагедії, на що Дмитро Кулеба поцікавився, а чи учасниця з Польщі знає про акцію «Вісла», під час якої у 1947 році з Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Лемківщини депортовано, за різними даними, близько 150 тисяч українців південно-східної Польщі.

Польська сторона не забаралися з реакцією.

Спершу міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який є лідером коаліційної Польської селянської партії, назвав слова українського міністра неприйнятними, наголосивши, що без ексгумації, пошанування жертв не може бути й мови про добре майбутнє.

Його висловлювання повторив польський прем’єр-міністр Дональд Туск, який заявив, що Україна не вступить в ЄС доти, допоки не виконає умову, пов’язану з історичним питанням Волинської трагедії.

Слова Дональда Туска в Україні багато хто сприйняв, як погрозу, що Польща може заблокувати членство України в ЄС, якщо не вирішиться історична суперечка в питанні ексгумації жертв Волинської трагедії.

Директор Українського інституту Національної пам’яті Антон Дробович прококментував Радіо Свобода , що питання дослідження історії та ексгумації на сьогодні в польських ЗМІ мають політичне забарвлення, а не фахове.

Спершу  слід  провести пошуково-земляні роботи

Антон Дробович

«Для того, щоб сказати, що є останки конкретних людей в конкретному місці в загрозливому стані, то спершу слід провести пошуково-земляні роботи. Після дослідження з’ясовується, чи є в гіпотетичному місці поховання чи людські останки. Це перший етап процедури. Другий, звернення в спеціальну комісію щодо потреби ексгумації. Ексгумація не завжди проводиться. У випадку, якщо умови ґрунту загрожують збереженню останків. Зазвичай, увіковічнення відбувається на місці. Подається запит на створення меморіалу. Коли звучить: «Дайте негайно можливість провести ексгумацію», це, радше, дуже брудна політична технологія», – говорить Антон Дробович.

У 1994 році між урядами Польщі та України було укладено двосторонню угоду про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій. У рамках цього документу відновлено польські поховання у Львові на Личаківському цвинтарі (Цвинтар орлят), а польська сторона, відповідно, мала відновити таблицю на горі Монастир біля села Верхрата, неподалік українсько-польського кордону.

Офіційне місце поховання українців на горі Монастир було знищене вандалами, замінено таблицею незрозуміло ким, з текстом без імен людей,

Антон Дробович

«Згідно з угодою, має бути взаємне погодження написів, табличок. Цвинтар Орлят відновили і відкрили скульптури левів під час повномасштабної війни у такому вигляді, як їх створила Польща. А офіційне місце поховання українців на горі Монастир було знищене вандалами, замінено таблицею незрозуміло ким, з текстом без імен людей, які були написані раніше. Очевидно, що Державна міжвідомча комісія України, яка ухвалює рішення про меморіалізацію чи ексгумацію, на кожному засідання запитує, чи польська сторона виконала своє зобов’язання і відновила пошкоджену таблицю. Але роками це не робиться. Тим часом, Україна всі випадки вандалізму на польських похованнях, виправила, місця відновлені», – каже Антон Дробович.

За словами Антона Дробовича, Український інститут національної пам’яті не отримав жодної виразної вимоги щодо збереження історичної пам’яті (мова про Волинську трагедію) від польської сторони у двосторонній співпраці.«Немає ні одного офіційного документу, де написано, що Польща очікує від України», зауважив Антон Дробович.

Польща і зобов’язання

Ексгумація, тобто зміна місця поховання тлінних останків загиблих чи закатованих, може проводитись, згідно з рішенням відповідних органів влади, на території якої вони розташовані. При цьому треба поінформувати іншу сторону. Ексгумація проводиться спільно представниками обох країн.

У 2017 році, коли у Польщі, в селі Грушовичі, знесли український пам’ятник воякам УПА, Україна запровадила заборону на проведення пошукових робіт та ексгумації останків польських жертв конфліктів і воєн.

У 2019 році президент Володимир Зеленський пообіцяв скасувати введену заборону, що й було зроблено. Одразу ж у Львові фахівці Польського та Українського інститутів нацпам’яті почали пошук могил польських солдатів, які загинули у вересні 1939 року, обороняючи місто.

27 січня 2020 року під час вшанування роковин звільнення в’язнів нацистського концтабору «Аушвіц» президент України Володимир Зеленський нагадав польському Президентові, що Україна розблокувала мораторій на пошукові роботи у 2019 році, але польська сторона зобов’язана відновити зруйновану вандалами у 2015 році плиту на могилі українських вояків на горі Монастир і взяти це місце під охорону.

Вдруге український Президент нагадав польському колезі про відновлення української могили у жовтні 2020 року у первісному вигляді. Адже цей пам’ятник захищено міждержавною угодою України та Польщі. У грудні того року Польща надмогильну плиту відновила, але без списку імен воїнів УПА, які загинули у боях з радянським НКВС.

Український інститут національної пам’яті роками вимагає відновити меморіальну плиту з переліком імен загиблих військових УПА на горі Монастир у первинному вигляді. Тому, з огляду на це невирішене питання, на території України не проводяться пошукові земляні роботи на замовлення польської сторони.

А у 2023 році Польща заявила про початок ексгумації жертв Волинської трагедії. І польські політики та представники влади звинувачують Україну, що не відміняє заборону.

Оцінки експертів

Хоча заява українського міністра Кулеби і стала черговим приводом для дискусії, але питання історичної пам’яті досі не є вирішені між Україною та Польщею, говорить польський експерт Даріуш Матерняк. Попри роки досліджень, дискусій не всі факти на сьогодні встановлені і погоджені між обома країнами. Що Польща нині очікує від України?

Дональд Туск заговорив про історичні питання, тому що заява міністра Кулеби мала великий розголос у Польщі

Даріуш Матерняк

«Відновлення дослідницької роботи щодо жертв злочинів, скоєних на території сучасної України під час Другої світової війни, насамперед на Волині. Нинішня ситуація, тобто війна, яка триває, на жаль, не сприяє проведенню таких досліджень, і це, ймовірно, не зміниться до закінчення військових дій – це об’єктивна проблема, яка не є провиною Польщі чи України, але її слід враховувати. І надалі це питання спричинюватиме суперечки. Дональд Туск заговорив про історичні питання, тому що заява міністра Кулеби мала великий розголос у Польщі і ця реакція була дуже емоційною та негативною», – каже Даріуш Матерняк.

Висловлювання польського прем’єра щодо Волинської трагедії є елементом політичної гри. У травні 2025 року у Польщі відбудуться президентські вибори. І суперником Туска буде, вочевидь, кандидат від партії «Право і Справедливість» («ПіС»), яка позиціонує себе як єдина політична сила, яка дбає про польські інтереси в історичному вимірі.

ПіС» і «Конфедерація» наголошуватимуть на історичних питаннях у боротьбі за президентство

Даріуш Матерняк

«Промова Туска про Волинь була спрямована на те, щоб «ПіС» не використовував цю конкретну карту в подальшій політичній боротьбі, зокрема у контексті президентських виборів. Виборча кампанія насправді ще не почалася. Безумовно, «ПіС» і «Конфедерація» наголошуватимуть на історичних питаннях у боротьбі за президентство, а «Конфедерація», ймовірно, знову спробує використовувати антиукраїнські акценти (які, як показали парламентські вибори восени 2023 року, не принесли їм особливого успіху)», – говорить Даріуш Матерняк.

Вже зрозуміло, що історичне питання з антиукраїнським акцентом буде вагомим у президентській кампанії в Польщі. Адже кандидати працюватимуть на виборця в сільській місцевості. Відтак польський прем’єр добре усвідомлює, що цю тему йому не обійти. «Громадянська коаліція» і Дональд Туск намагаються не допустити до об’єднання правого політичного крила, тому й всілякими технологіями працюють на виборців «Конфедерації».

Риторичним є питання, чи історична пам’ять відіграє важливу роль у президентській кампанії. Це залежатиме від кандидатів. А ще для виборців у Польщі, за словами Даріуша Матерняка, важливішими від історичної політики є питання соціальні, економічні та ідеологічні питання, як зокрема проблема абортів.

Питання Волинської трагедії ніколи не знімалось і не зійде з порядку денного Польщі і це слід усвідомити, наголошує український історик, професор Ярослав Грицак. Але чи ця трагічна сторінка в історії буде замовчуватися чи, навпаки, накручуватися?

Польща не виконала зобов’язань, під якими підписалась

Ярослав Грицак

«Туск змушений був реагувати на слова Кулеби у контексті майбутніх виборів. Але український міністр повів себе недобре, тому що не був у темі. Він не мав говорити про «Віслу», а мав сказати про конкретну ситуацію. Про єдине питання, чому досі не надано дозволу на ексгумацію могил на Волині – це те, що діє угода. А згідно з нею, ексгумацію дозволять, коли відновлять відповідні могили українців у Польщі, які були зруйновані у варварський спосіб. Польща не виконала зобов’язань, під якими підписалась.

Польща визнала «Віслу», як акт антиукраїнський, хоча тепер це дещо затушовується. Але Україна ніколи не визнавала Волинь. Україна має декілька геноцидів, на жаль, Голодомор, Голокост, «Вісла», депортація кримських татар. Для поляків єдиний геноцид ‒ це Волинські події і вони будуть за нього триматися. Тому що існування важливе для будь-якої ідентичності. Для поляків Волинська трагедія це одна з центральних подій, якщо не центральна. Для українців – це подія третьорядна. Радше, нічого не говорить, ані добре, ані погане про одну чи другу сторони, просто говорить про цю диспропорцію уяв», –каже історик Ярослав Грицак.

Керівник і засновник Інституту Південно-Східної Європи (Перемишль), польський історик Станіслав Стемпєнь вважає, що справи ексгумації жертв на Волині не хочуть до кінця вирішити ані українці, ані поляки. Можливо, поляки бояться, що реально жертв виявиться меншою, ніж про це говорить публічно. А українці бояться, що жертв більше з польського боку, ніж вони заявляють.

Ми дозволяємо маніпулювати собою в цьому питанні особам, які  ухвалюють рішення в Москві, які у вмілий і вишуканий спосіб намагаються, і, на жаль, надалі намагатимуться впливати як на українців, так і на поляків у питанні Волинської трагедії

Станіслав Стемпєнь

«До того ж під час ексгумації може виявитись жорстокість ОУН і УПА в поводженні з польськими жертвами. Помилка української сторони в тому, що блокуючи дослідження та працю з ексгумації, вона поширює вину невеликих націоналістичних середовищ ( ОУН, УПА не становить навіть 1% від загального числа всього українського народу i діяли лише на Волині і у Східній Галичині) на весь український народ, який нічого спільного з цією трагедією не мав і навіть не знає, що там діялось. Не розумію також для чого десятки українських політиків у Києві цього не розуміють і поводяться так, якби їх предки в Вінниці, Хмельницькому, Києві, Сумах, Харкові, Чернігові, Полтаві були виконавцями цих злочинів. Так, насправді, не було.

По друге, відбувається так і це, можливо, важливіше, що волинське питання домінує серед польських та українських політиків, а не істориків. Ніколи не було запропоновано науковому середовищу створення спільної комісії, яка спершу ознайомилась з доступними в Україні, на Заході, в США архівними матеріалами, а потім розпочала польові дослідження, які б почалися з ексгумації.

Чому так відбувається? Власне тому, що маємо справу з незрілістю до чесної рефлексії над власними історіями, і більше того, що теж є важливою проблемою, ми дозволяємо маніпулювати собою в цьому питанні особам, які ухвалюють рішення в Москві, які у вмілий і вишуканий спосіб намагаються, і, на жаль, надалі намагатимуться впливати як на українців, так і на поляків у питанні Волинської трагедії,», – говорить Радіо Свобода Станіслав Стемпєнь.

Якщо польські політики активно використовують історичні питання, з огляду на свого виборця, то в Україні це не є тією темою, яка цікавить українського виборця. А тим більше це не є тема у час російсько-української війни, коли українці є жертвами воєнних злочинів чи не щодня. До того ж небагато українських політиків розуміють, які політичні процеси варто враховувати, коли мова йде про історичне минуле українців і поляків.

Коли деякі політики говорять, що Україну не візьмуть в ЄС, допоки не будуть вирішені історичні питання, це дуже небезпечні дзвіночки

Микола Княжицький

«Історична політика це питання національної безпеки, яке роздмухує Росія і завжди це робила. Зараз Польща разом із Німеччиною, Францією є основою ЄС, Веймарського трикутника і від неї залежить євроінтеграція України, українське майбутнє. Коли деякі політики говорять, що Україну не візьмуть в ЄС, допоки не будуть вирішені історичні питання, це дуже небезпечні дзвіночки. Перед нами будуть нові виклики, пов’язані з європейською інтеграцією, озброєнням, торговими відносинами в ЄС і дуже часто аби це зірвати з конкурентною метою буде використовуватися історична політика . Тому нині треба багато працювати у Польщі, щоб це залагодити. Ми пам’ятаємо, як всі поляки допомагали українцям, незалежно від партійної приналежності, коли почалась війна. У нас є гарна база, щоб підтримувати гарні відносини, щоб не довести до катастрофи», ‒ говорить народний депутат України Микола Княжицький («Європейська Солідарність»), член Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики.

Відколи тривають розмови і непорозуміння довкола питання Волинської трагедії, відтоді українські та польські інтелектуали ініціювали не одну спробу поєднання, примирення українців і поляків. Та втім цей досвід, радше, сумний. Адже і минуле, і нинішнє покоління українських і польських політиків не може дійти до згоди щодо Волинської трагедії.

Історик Ярослав Грицак припустив, що, можливо, наступне покоління після російсько-української війни дасть раду знайти порозуміння щодо трагічних подій на Волині в роки Другої світової війни.

А поки в Україні сподіваються, що історичне питання не буде фігурувати як центральне при вступі України в ЄС.

Галина Терещук