6 серпня Україна розпочала сміливий наступ на Курську область росії, використовуючи несподіванку і швидкість для швидкого обходу російських оборонних ліній. З того часу Україна захопила значну частину російської території і взяла в полон сотні російських солдатів. Зараз, через три тижні після наступу, українські війська утримують територію і продовжують наступальні операції. Схоже, що вони мають намір створити оборонний буфер всередині росії.
Цей наступ змінив колишній похмурий наратив, принаймні на даний момент, про негативну траєкторію війни.Але Київ має вирішити, що робити зі своєю початковою перемогою.Наступ ще не відтягнув значні російські сили від східних регіонів України, і залишається незрозумілим, як українські лідери мають намір перетворити цей тактичний успіх на стратегічні чи політичні здобутки. Наступ відкриває нові можливості, але водночас несе в собі значні ризики і витрати. Досі українські операції проводилися змішаним угрупованням підрозділів загальною чисельністю від 10 000 до 15 000 солдатів, з елементами регулярних бригад і українських Сил спеціальних операцій. Це одні з найкращих і найдосвідченіших українських військ, кістяк яких складають елітні Десантно-штурмові війська України. Деякі з них були зняті з лінії фронту на Донеччині та Харківщині, де вони протистояли російському наступу, тоді як інші слугували б важливим резервом для стримування російського імпульсу.
Перенаправляючи ресурси з оборонних зусиль на сході Донецької області, Україна робить ставку на те, що інші частини 1200-кілометрового фронту не розваляться, що вона не втратить велику кількість солдатів і техніки на Курщині, і що вигоди від її операцій на Курщині переважать витрати, понесені в інших місцях. Військове керівництво України також сподівалося, що вторгнення відтЯГНЕ російські війська від лінії фронту на сході країни; однак головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський заявив, що замість цього росія активізувала свої зусилля і перекинула свої найбільш боєздатні підрозділи на Покровський фронт на Донеччины. З політичної точки зору, Україна також, ймовірно, робить ставку на те, що зможе утримувати Курщину достатньо довго, щоб використати ъъ як розмінну монету у випадку, якщо на Київ буде чинитися тиск з метою проведення переговорів. Це може спрацювати, якщо знайдеться спосіб змусити Москву вести переговори на таких бажаних для неї умовах. Але ця територія може ще більше напружити ЗСУ взимкуу. У будь-якому випадку, Київ сподівається, що Курська наступальна операція прискорить зміну уявлення про те, що війна йде по негативній траєкторії, розблокує додаткову матеріальну допомогу і змінить західні обмеження на постачання зброї.
Не чекаючи
Вторгнення України до Курськоъ області підняло занепалий бойовий дух її військ і повернуло їй ініціативу на певній ділянці фронту. Атака також глибоко збентежила Москву, продемонструвавши, наскільки непідготовленою була росія до наступальної операції на кордоні. Через три місяці після початку власного вторгнення на Харківщину російське керівництво, безсумнівно, вважало, що війна неухильно йде своїм шляхом і що час на його боці. Курщина змусить Москву замислитися над тим, що в України залишаються варіанти, і що результат цієї війни ще не вирішений.
Поки що Київ дав зрозуміти, що утримуватиме Курщину як буферний простір всередині росії, а це означає, що українські війська там залишаться. Наскільки важливим виступом на території росії стане окупована частина Курщини, і який фронт Україна має намір утримувати, поки що не зрозуміло. Але цілі цього наступу виглядають набагато більш обмеженими, ніж попередні. На відміну від того, як Україна биласяза вигнання росії з Харківської області у 2022 році, Курська наступальна операція не оточила і не знищила значні російські сили, що призвело б до захоплення техніки та знищення наступального потенціалу. Серед полонених, яких взяла в полон Україна, передусім прикордонники, призовники та «ахматівці» – воєнізовані чеченські підрозділи, які нібито підпорядковуються Росгвардії Деякі російські призовники вже були обміняні Москвою на українських військовополонених.
Наступ не виправить нинішнього матеріального дисбалансу у війні. Наразі росія зберігає перевагу в живій силі, техніці та боєприпасах. Ця перевага не стала вирішальною і не призвела до оперативно значущих проривів, але з жовтня 2023 року російські війська неухильно завоювали 1200 квадратних кілометрів території, і вони продовжують просуватися вперед протягом кількох тижнів після того, як Україна вдерлася в Курську область. Останнім часом темпи цього наступу прискорилися, і позиція України на окремих ділянках фронту виглядає все більш хиткою.
Російські наступальні дії ставлять міста під загрозу. Це стосується і Покровська, який є важливим транзитним вузлом, з якого Україна зараз змушена евакуювати населення. У міру того, як тиск зростає, українські сили можуть поступово, а в деяких місцях раптово втратити територію. Але судити про успіх за здобутою територією – оманливо. Більш важливим є баланс втрат. Тримати підготовлену оборону легше, ніж наступати, і, як правило, менш затратно. Перед Курською операцією Україна повільно знекровлювала російську наступальну міць в обмін на здобуті території. Це знижувало ризик російського прориву і надавало Україні можливість відновити виснажену армію протягом наступних місяців. Розширена ударна кампанія по Росії із застосуванням дронів і новостворених ракет повільно збільшувала витрати на підтримання війни. Це не був особливо сміливий чи новий підхід, але він виявився ефективним. Після того, як у травні набув чинності новий закон про мобілізацію, Україна більш ніж удвічі збільшила кількість добровольців і мобілізованих солдатів, які приєдналися до армії. Україна неухильно вирішувала проблему дефіциту живої сили і фортифікаційних споруд, збільшувала втрати російських військ на полі бою і підтримувала інфраструктуру за лінією фронту. У цьому контексті Курська наступальна операція піддає позицію України додатковому ризику.
Атакуючі сили на Курщині складалася з частин багатьох бригад, штурмових батальйонів і спеціалізованих підрозділів. Без ротації ці війська не зможуть закрити проломи, служити резервом або протистояти російському просуванню вглиб України. Іншими словами, наступ послаблює і без того хиткий фронт України. Після наступу росії на Харківщині у травні ЗСУ були розтягнуті, а оборонні лінії втрачали стійкість, вигинаючись Донеччиною. Російські війська також відтісняють українців з позицій на кількох напрямках- від Вугледара до Покровська, від Торецька до Часового Яру та поблизу Куп’янська.
Це не означає, що наступ був погано спланований. Операція була добре проведена і швидко досягла кількох обмежених, але важливих цілей, що зробило б її ефективним рейдом тривалістю у тиждень. Якби вона змогла відтягнути значні російські сили з інших фронтів, то виграш був би більш ніж вартий ризику. Але поки що надійшло мало доказів того, що це сталося.
Час і організація наступу свідчать про те, що українське керівництво вирішило, що потрібно діяти. Однією з можливих причин є наближення виборів у США, які загрожують підштовхнути Київ до переговорів з Москвою в умовах слабкості. Теоретично, захопивши російську територію, Україна може значно покращити свої позиції на переговорах. Таким чином, українське керівництво може вважати, що зараз воно має кращу позицію для будь-якої політичної реальності, з якою воно зіткнеться в січні. Але це питання перспективи. Ніяких переговорів не було, і Київ, безумовно, міг би зачекати, поки не матиме уявлення про майбутню політику Сполучених Штатів. Наразі немає жодної переконливої причини, чому Москва повинна вести переговори, поки Україна утримує її територію, і немає жодних ознак того, що вона може бути схильна до цього. У будь-якому випадку, росія, швидше за все, продовжуватиме наступальний тиск уздовж лінії фронту, нарощуючи сили, щоб врешті-решт контратакувати під Курськом. Російський наступ може бути більш ефективним взимку, коли густе листя на деревах, що використовуються ЗСУ для прикриття, опаде.
Несподіваний наступ
Хоча росія звела дві лінії оборони на Курщині, вони були слабо укомплектовані прикордонниками та солдатами строкової служби за підтримки підрозділів «Ахмат». Ефективно поєднуючи бронетехніку, механізовану піхоту та артилерію, українські війська швидко обійшли або оточили російських оборонців. Погано екіпіровані та непідготовлені до протистояння такій силі, багато хто з них здавався в полон. ЗСУ продемонстрували, що вони зробили висновки з попередніх наступальних операцій, залучивши для підтримки початкового штурму засоби розмінування, системи протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби. Україна також, здається, досягла успіху у протидії російським розвідувальним безпілотникам, використовуючи на початку FPV-дрони, що обмежило здатність росії до швидкого реагування. Попри те, що російські дрони виявляли і спостерігали за наступом, Україна досягла оперативної несподіванки. Планування, схоже, було ретельно продумане, навіть у владних колах України. Київ не поінформував міжнародних партнерів, які могли б завадити йому або витоку планів. Під час минулих операцій, таких як літній наступ України в 2023 році або другий рейд у Бєлгородську область росії навесні 2024 року, російські війська, як видається, були заздалегідь добре підготовлені і детально обізнані з українським плануванням. У цьому випадку не було жодних російських підрозділів, заздалегідь підготовлених до дій у відповідь, і жодного оперативного резерву, який міг би швидко відреагувати.
В оді Харківській наступальній операції 2022 року, яку також планував український головнокомандувач Олександр Сирський, українські підрозділи використовували швидкість, сіючи плутанину, пролітаючи дорогами через численні населені пункти. Перші спроби росіян надіслати підкріплення були відбиті ударами HIMARS-ів, які знищили колони російських військ, що необачно розгорталися. Початкова реакція росії була хаотичною, що є типовим для нездатності військового керівництва реагувати на динамічні ситуації. У цій частині росії також заплутані механізми командування і управління, де відповідальність між Московським військовим округом, військами Ленінградського військового округу, Федеральною службою безпеки та іншими організаціями накладається одна на одну. На відміну від України, де поле бою розділене між регіональними угрупованнями, росії знадобився певний час, щоб розібратися, хто контролює загальну, національну реакцію, а хто командує військовими зусиллями.
Росія надсилає підкріплення в регіон. Це згуртоване угруповання призовників з глибини країни і регулярні підрозділи, передислоковані з менш важливих фронтів всередині України. Росіяни використовували батальйони, зібрані зі своїх бригад, в тому числі морської піхоти і повітряно-десантних військ, а також розгорнули сили спеціальних операцій і нерегулярні підрозділи. На сьогоднішній день росія вивела війська із Запоріжжя та Харківщини, продовжуючи наступальні операції навколо східних міст Вугледар, Покровськ, Торецьк і Куп’янськ. Схоже також, що росія надає пріоритет передислокації підрозділів ударних БПЛА, які можуть пересуватися швидше і мають менший вплив на російські наступальні операції, ніж піхотні резерви. Водночас росія швидко побудувала укріплення в глибині Курщини. Поки що реакція росії на Курську операцію виглядає як економія сил для стримування вторгнення, оскільки вона продовжує надавати пріоритет наступальним операціям на Донеччині. Можливо, Москва проявляє певну обережність, усвідомлюючи, що в минулі роки Україна, як правило, здійснювала атаки на кількох напрямках. Не виключено, що це не єдина запланована наступальна операція України.
Повітряно-космічні сили росії перекинули засоби підтримки з інших фронтів, зокрема з Харківщини, для протидії вторгненню на Курщину, але загальні російські наступальні зусилля не сповільнилися. Зовсім недавно російські підрозділи захопили більшу частину Нью-Йорка, просунулися в Торецьк і підійшли на відстань артилерійського вогню до Покровська. Як ключовий транзитний вузол, Покровськ важливий для підтримки оборони Донеччини і блокування подальшого просування російських військ. Навіть якщо росія не зможе швидко захопити місто, перебування Покровська в межах досяжності артилерії змусить цивільних тікати і не дозволить використовувати його як залізничний вузол у цьому регіоні. Російський наступ там також загрожує флангам України і може змусити до більш масштабного відступу з Курахового і Вугледара. Курський наступ залишив Україну без резервів для відповіді на будь-який російський прорив, а в деяких випадках і без артилерійських боєприпасів.
Невизначені умови
Хоча початкові втрати України на Курщині були незначними, вони зростають, оскільки російські війська стають більш організованими і розгортають підкріплення. Українські війська окопуються, і Київ дав зрозуміти, що має намір створити військову адміністрацію в регіоні. Якщо Україна має намір утримувати «Курську кишеню» в осяжному майбутньому – а всі показники вказують на це – існує велика ймовірність того, що регіон стане місцем ще однієї запеклої битви.
Багато що залежить від того, як відреагує Москва. Якщо російські війська кинуться до українських позицій, то Київ може змусити Москву вступити в бій на своїх умовах, знявши тиск по всьому фронту. Це буде схоже на те, як росія відреагувала на захоплення Україною села Кринки за Дніпром у Херсонській області у 2023 році. Росія надала пріоритет поверненню села, попри його мінімальне стратегічне значення, і в результаті зазнала великих втрат серед елітних підрозділів. Курськ може так само виснажити російські наступальні сили, перемістивши бойові дії на російську територію. Москва також може бути змушена створити значний оперативний резерв і розгорнути більші гарнізони вздовж своїх кордонів. Це також зменшить бойову міць, яку росія має в своєму розпорядженні для ведення бойових дій всередині України. Але якщо росія стримає наступ і зосередиться на ослабленні українських сил за допомогою авіації, дронів і лише мінімального залучення військ, то цей гамбіт може не окупитися для Києва.
Стратегія України ще не виглядає повністю сформованою. Армія працює над питаннями логістики, зв’язку та іншими питаннями, необхідними для утримання цього важливого рубежу. Їй доведеться створити обороноздатний комплекс позицій і ширший, але неглибокий буфер всередині росії. Її просування в Курській області, ймовірно, покликане забезпечити ці цілі; удари по мостах, наприклад, мають ще більше ізолювати російські війська вздовж кордону. Києву доведеться обирати, чи утримувати те, що він має, чи інвестувати в операцію більш обмежені ресурси, намагаючись змусити набагато більші російські зусилля протистояти їй. Але ризики не варто недооцінювати. Найкращий сценарій полягає в тому, що українські сили стримуватимуть росію від відносно незначних успіхів уна Донеччині і утримуватимуть Курщину за допомогою стійкого угруповання військ. Наступ також може призвести до змін у політиці Заходу щодо використання ударних озброєнь великої дальності і надати необхідну енергію в роздумах Заходу щодо подальших дій на цьому етапі війни. Найгірший сценарій полягає в тому, що через кілька місяців Україна втратить значні ділянки землі на сході і не збереже жодної території на Курщині, яку вона могла б використати як розмінну монету в переговорах. Чим глибше Україна просувається вглиб росії, тим більший ризик перенапруження.
Витрати і вигоди
На цьому етапі війни Україна мала альтернативні варіанти. Вона могла зосередитися на обороні і відновити свої слабкі сили, одночасно розширюючи кампанію дальніх ударів по росії. Нові можливості України дедалі більше ставили під загрозу російську військову та економічну інфраструктуру. Нові українські добровольці та мобілізовані солдати могли б бути спрямовані на доукомплектування бригад, що утримують лінію фронту. Їх можна було б використати для створення нових формувань. Якби Україна зосередилася на обороні, у неї були б хороші шанси виснажити російський наступ, вирішивши проблеми з живою силою і стабілізувавши лінію фронту до зими. На цьому етапі Київ міг би оцінити свої можливості.
Україна все одно втратила б територію на Донеччині, але зупинила б російський наступ і, можливо, утримала б деякі міста, які зараз перебувають під загрозою. Росія досягла піку своєї матеріальної переваги, тому ризик великого російського прориву зменшувався, і Москву можна було б обмежити поступовими здобутками. Тоді Україна могла б розпочати наступ на кшталт Курського у 2025 році за набагато сприятливіших обставин. Обмеження росії в техніці та живій силі стали б більш очевидними, а Україна на той час мала б перевагу у вигляді новосформованих бригад, що зменшило б загальний ризик при розподілі сил.
Жоден з цих варіантів не був безризиковим чи безвитратним. Військова стратегія – це вибір. Курська наступальна операція є творчою і дозволяє уникнути симетричної боротьби з чисельно переважаючим противником. Але чим довше триває битва і чим більше вона набуває позиційного характеру, тим більша ймовірність того, що ці переваги будуть розсіюватися. Майбутнє також значною мірою залежить від того, що станеться не лише під Курськом, але й у боях за українські міста на Донеччині. Київ може змиритися з втратою таких міст, як Покровськ, за умови, що наслідки не будуть драматичними. Але це теж ризикована ставка. Як на місцях, так і в суспільній свідомості маятник може гойднутися досить швидко, якщо новини з фронту – це постійний барабанний дріб про втрачені міста і селища.
Під тиском обставин координація оборонних операцій може піти не так, як треба, особливо серед виснажених підрозділів, і командирам важко отримати точне уявлення про ситуацію. Постійні проблеми з ротацією підрозділів, координацією дій сусідніх підрозділів, нечіткі командні відносини і використання бригадами приданих підрозділів посилюють відносну меншовартість ЗСУ в живій силі і боєприпасах. Деякі з цих проблем погіршуються структурою української армії, побудованої навколо бригад. Як наслідок, тактичні помилки можуть коштувати ще дорожче і призвести до ще більшого просування росії. Багато з елітних бригад, перекинутих до Курщини менш схильні до таких помилок.
У минулому Україна закріплювала успіх, але її керівництво не застраховане від такого типу мислення, як «безповоротні витрати», яке змушує держави витрачати ресурси на битви, в яких витрати переважають над вигодами, особливо коли військові фактори змінюються. На початку 2023 року Україна витратила занадто багато своїх найдосвідченіших військ у дорогій і географічно несприятливій битві за місто Бахмут, яку зрештою програла. Пізніше того ж літа Україна задіяла свої резерви для невдалого наступу, хоча цілей першого дня так і не було досягнуто. Вона продовжувала спроби наступати аж до листопада, задовго після того, як у неї закінчилися боєздатна піхота і боєприпаси. А коли Україна розпочала переправу через річку в Кринках, її морські піхотинці витратили вісім місяців на утримання вузького пдацдарму, невеликої оборонної позиції на іншому березі річки. Російські війська зазнали великих втрат серед своїх повітряно-десантних підрозділів, намагаючись контратакувати цю позицію, але українські морські піхотинці заплатили високу ціну за підтримку операції, яка не мала жодної надії перерости в щось інше, окрім виснажливої битви. Хоча Україна може розглядати Кринки як модель для вдосконалення, Курський плацдарм набагато більший і потребує набагато більшої кількості особового складу для його утримання.
Як і у випадку з битвою під Бахмутом і літнім наступом 2023 року, може пройти деякий час, перш ніж спостерігачі зможуть належним чином оцінити Курську операцію. Крім того, розвіддані з відкритих джерел, швидше за все, дадуть викривлену картину під час швидких наступальних операцій, які передбачають більш рухливу лінію фронту, ніж під час рутинних бойових дій, що відбуваються по всьому фронту. Зокрема, мапи, які покладаються виключно на інформацію з відкритих джерел і дані геолокації, з меншою ймовірністю точно відображають щоденні зміни на лінії фронту, оскільки значна частина відеоматеріалів не публікується щодня у відкритому доступі. Це може дати викривлене уявлення про темпи просування вперед. Україна має більший стимул, ніж росія, приховувати кадри з Курщини, і вона може захотіти опублікувати неправдиву інформацію, щоб обдурити росію. Для зовнішніх спостерігачів це ускладнює оцінку співвідношення жертв і відносних втрат техніки між росією і Україною. Звичка обох сторін розгортати окремі роти або батальйони з бригад по частинах також може створити хибне враження про чисельність задіяних сил. Спостерігачі повинні усвідомлювати, що їхнє уявлення про операцію майже напевно буде хибним, і вони повинні бути обережними, роблячи висновки про те, що сталося і чому.
Куди веде стратегія?
Важливо визначити, що ця операція говорить про загальну стратегію України і які наслідки вона має для більш широких військових зусиль. У певному сенсі наступ викликає більше запитань, ніж відповідей. Київ давно прагне завершити війну на вигідних для себе умовах або, принаймні, уникнути несприятливого врегулювання, яке передбачає компрометацію суверенітету України або територіальні втрати. У 2023 році Київ сподівався отримати необхідні важелі впливу, прорвавши російські лінії на півдні та створивши загрозу Криму. Захоплення частини Курщини може бути альтернативним засобом досягнення подібної мети за умови, що Україна зможе утримувати цю територію досить довго.
Протягом більшої частини 2024 року Захід підтримував українську ударну кампанію в Криму без належного пояснення того, що повинно було статися після цього. Вона була корисною як самоціль, оскільки погіршувала російську протиповітряну оборону і допоміжну інфраструктуру. Але зараз ця кампанія здається відірваною від зусиль України на Курщині і її ширшої кампанії з нанесення ударів дронів по економічній інфраструктурі росії. Серія розрізнених зусиль не є стратегією. Якщо це не було зрозуміло до Курщини, то наступ різко підкреслює очевидну відсутність узгодженої стратегії між Україною та її західними партнерами. Таким чином, він створює як виклики, так і можливості. Такий поворот подій має призвести до перегляду поточної стратегії у цій війні, якщо така існує.
З 2023 року Вашингтон не має ідей, як успішно завершити війну на вигідних для України умовах. Київ, тим часом, зосередився на стабілізації лінії фронту, але не менше занепокоєний панівним похмурим наративом і відчуттям, що Україна програє війну. Курська операція допомагає вирішити останню проблему, ризикуючи завдати шкоди першій. Незалежно від того, буде Курська операція успішною чи ні, вона принаймні не є спробою повторити невдалий наступ 2023 року – битву, в якій Україна не мала вирішальних переваг. Тим не менш, нинішня теорія успіху Києва залишається незрозумілою.
Окрім Курської наступальної операції та ситуації на фронті, дедалі більшою проблемою стає ударна кампанія росії проти української енергосистеми. На Україну чекає непевна зима. Їй потрібні генератори та засоби протиповітряної оборони, щоб закрити прогалини в енергопостачанні. Що ще важливіше, Україні потрібен спосіб змусити росію припинити ці удари, якщо не в 2024 році, то принаймні в 2025-му. У цьому світлі зрозумілим є бажання України зняти решту обмежень на використання західних ударних систем дальнього радіусу дії. Курська наступальна операція дала поштовх до такої розмови, але для цього потрібно зробити набагато більше. Утримання Курщини як розмінної монети, розширення ударної кампанії і економічний тиск на росію можуть значно посилити позиції України, за умови, що Україна зможе втримати оборону, виснажити наступальний потенціал росії і витримати російську ударну кампанію цієї зими. Як би не завершилася Курська наступальна операція, вона має стати поштовхом для України та її партнерів дійти спільного знаменника – і позбутися нинішнього дрейфу.