Весняно-літній наступ російських військ ще не завершився, але вже можна казати, що він не виправдав всіх очікувань Кремля. Водночас Україна, що була на краю прірви навесні, поступово оговтується, проте все ще страждає від виснаження армії і дефіциту боєприпасів.

У весняно-літній період 2024 року сторони підходили у різному стані. Україна була послаблена відсутністю американської допомоги, що застрягла в Конгресі, а також мала проблеми з поповненням ЗСУ через зволікання із законом про мобілізацію. Відбулося також перезавантаження керівного складу української армії.

Росія натомість змогла, хоч і з великими втратами, але взяти важливий український форпост біля Донецька – Авдіївку – і після нетривалої паузи продовжила наступ відразу на кількох напрямках.

Атаки росіяни вели в напрямку Покровська, Часового Яру, Куп’янська, Лиману, Сіверська, Вугледара, Курахового.

Крім того, вони спрямовували зусилля, щоб “зрізати” український плацдарм в Кринках на Херсонщині і відбити території біля Роботиного на Запоріжжі.

Кремль відкрив ще два фронти. В травні російські війська вторглися на Харківщину біля Вовчанська і Липців, а у червні – почали наступ в бік Торецька на Донеччині.

На усіх цих напрямках Росія просунулась.

Але щодо того, наскільки успішним був цей наступ і чи досяг стратегічних цілей, думки опитаних ВВС Україна військових експертів розділились.

Щоправда, вони сходяться в одному – осінь 2024 може стати вирішальною в російсько-українській війні.

Головні здобутки Росії на фронті

За період весни і літа російським військам не вдалося захопити жодного великого українського міста, але вони змогли просунутися на 35 км вглибину на Покровському напрямку, на 9-10 км – на Торецькому, а також покращили свої позиції біля Вугледара і Курахового.

Все це не можна вважати стратегічним успіхом, каже ВВС Україна керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павло Лакійчук.

“Росіяни задумували стратегічний прорив від Бахмуту до Авдіївки і охоплення українських сил між ними в районі Торецьку і Часового Яру. А далі мав бути розгром цього великого угруповання ЗСУ”, – зауважує експерт.

Це не вдалося, тож Кремль був змушений оперативно змінити плани і тактику

“Замість стрімких ударів і проривів росіяни перейшли до тактики продавлювання фронту. Вона значно затратніше і вона не дає таких результатів, як стрімкий наступ. Нема виходу на оперативний простір”, – каже Лакійчук.

Однак ізраїльський експерт Давид Гендельман вказує, що в реаліях цієї війни російський літній наступ можна вважати “частково успішним”.

За його словами, після осені 2022 року та звільнення Херсону і Харківщини, говорити про стрімкі і глибокі прориви фронту однією зі сторін не доводиться.

При цьому він зауважує, що станом на початок осені оперативна ситуація на фронті для ЗСУ “продовжує ускладнюватись”.

Українській військовий аналітик і історик Михайло Жирохов каже, що основні успіхи весняно-літнього наступу РФ відбулися завдяки помилкам командування ЗСУ.

Ключова – втрата наприкінці квітня донецького містечка Очеретине, що лежить між Авдіївкою і Покровськом.

Наступна проблема – втрата селища Прогрес на цьому ж напрямку в липні.

“Очеретине і Прогрес – це відверті помилки нашого командування. Росіяни просто скористалися цим. Це не їх заслуга, як було з Бахмутом, де вони “прогризали” українську оборону”.

Аналітик впевнений, що кульмінація російського наступу припадає саме на серпень-початок вересня. В цей період армія РФ матиме максимальні спроможності, в першу чергу, в техніці і боєприпасах.

Це пов’язано з особливостями роботи оборонно-промислового комплексу Росії, який оперує піврічними циклами виробництва.

“Тобто з 1 липня оборонка почала видавати військам певну кількість озброєння. Велося накопичення цих резервів, очевидно, що на серпень”, – говорить Жирохов.

Основне місце цих зусиль – Покровськ. Російська армія змогла наблизити до цього міста на відстань 10 км.

Але, зауважує Давид Гендельман, командування угруповання “Центр”, що оперує на цій ділянці, не форсує наступ безпосередньо на місто, а грамотно займається розширення флангів, зокрема біля Селидового, щоб убезпечити себе від контратаки.

Дії українського командування на цьому відтинку фронту не дуже зрозумілі, каже ВВС Україна один з офіцерів, що воює біля Покровська.

Попри публічні заяви Зеленського і Сирського про необхідність посилення цього напрямку, деякі підрозділили були зняті звідси, а інші – отримали наказ відступити вглиб території і залишити позиції фактично без бою.

Ймовірно, тактика генштабу ЗСУ може полягати в тому, щоб нав’язати бій противнику безпосередньо в міській забудові Покровська або на підступах до нього.

Оцінка ситуації від азербайджанського військового аналітика Агіла Рустамзаде дещо відрізняється. За його словами, в обох сторін є невирішені “кризи оперативного рівня” – в України на Покровському напрямку, в РФ – на Курському.

“Тому сказати, що будь-яка зі сторін станом на зараз досягла вирішальної переваги над іншою або стратегічного успіху, було б неправильно”, – пояснює він ВВС.

Наступальні операції сторін на фронті будуть тривати надалі, аж до зими чи настання холодів, вважає експерт.

Успіхи ЗСУ влітку

Успіхом українського війська у весняно-літній період можна вважати втримання фронту на фоні дефіциту людей і зброї. Сили оборони змогли стримати російський наступ на Харківщині, що розпочався 10 травня, і не допустили стрімкого просування вглиб території.

За майже чотири місяці боїв біля Вовчанська і Липців успіхи РФ тут мінімальні, лінія фронту майже не рухається.

Крім того, саме в цей період український ОПК зміг наростити обсяги виробництва далекобійних дронів. За кількістю і регулярністю їх застосування Україна навіть змогла перегнати Росію. Під удари БПЛА майже щодня потрапляють об’єкти російської оборони, військові аеродроми, нафтобази і нафтопереробні комплекси.

Влада каже про “позитивну динаміку” і у виробництві українських ракет, зокрема балістичних.

Однак всі експерти погоджуються з тим, що головною подією літа був український наступ на Курську область, що почався 6 серпня.

Ця операція була неочікуваною, продуманою, стрімкою і вже досягла певних результатів у військовому значенні.

Давид Гендельман вважає, що Київ зважився на неї через несприятливий перебіг оборонної операції на Покровському напрямку.

Він використовує аналогію з грою в шахи.

“Можна сказати, що в стратегічному сенсу задача була “струсити шахову дошку”. Але проблема в тому, що станом на зараз ми не бачимо, щоб якісь з фігур впали з дошки. Поки є немала ймовірність того, що вони поколихаються на краю і стануть назад”, – метафорично пояснює свою думку експерт.

За його словами, важливо, як довго ЗСУ зможуть утримувати територію Курщини і як саме Москва вирішить на це реагувати.

Павло Лакійчук погоджується і називає Курську операцію подією, яка “змішала всі карти росіянами”.

Аналітики британського Королівського інституту з дослідження проблем оборони та безпеки (RUSI) зазначають, що Курськ “змінив наратив війни”.

“Попри військовий ризик, Курськ успішно змінив наратив війни. Чи буде цього само по собі достатньо, щоб утримувати крани міжнародної підтримки відкритими протягом і після виборів у США в листопаді 2024 року, залежатиме від того, чи втримається Київ, щоб використовувати його як розмінну монету в переговорах”, – сказано в статті, опублікованій інститутом.

На думку дослідників, Курська операція підвищила ставки. І їх можна було б збільшити ще, якби послідували інші подібні несподівані українські дії, наприклад, щодо окупованого Криму, наголошують вони.

Покровськ, осінь – вирішальний момент

Осінь 2024 року може бути вирішальною для російсько-української війни.

Цьогоріч саме на цей період припадають ключові військові і політичні події, говорить Давид Гендельман.

Мова йде як про Курщину та битву за Покровськ, так і про вибори президента США на початку листопада. В умовах критичної залежності Києва від американської допомоги, ім’я нового господаря Білого Дому набуває величезної ваги, каже ізраїльський аналітик.

Не всі з цим погоджуються.

“Я б дуже хотів сказати, що буде якийсь перелом цієї осені. Але треба прийняти той факт, що це велика затяжна війна, і жодна з протиборчих сторін не має вирішальної переваги, щоб здійснити цей перелом, – вважає Агіл Рустамзаде. – У війні на виснаження навіть оперативні успіхи не можуть призвести до стратегічного перелому”.

Своєю чергою Михайло Жирохов нагадує, що, за його даними, пік можливостей російської армії буде на початку осені, і Кремль докладе максимум зусиль, щоб скористатись ситуацією.

Часу залишилось 1,5-2 місяці, поки дозволяє погода, зелені посадки приховують переміщення російської піхоти, а суха земля сприяє використанню важкої бронетехніки.

“Успіхи РФ на Донецькому напрямку перекриють всі інші невдачі. Я думаю, що завдання, яке їм (російським військам, – Ред.) поставлено, вони будуть намагатися виконати до листопада, коли почнуться дощі, коли зійде “зеленка”. Це завдання – вийти на адмінкордони Донецької області”, – каже аналітик.

І дає песимістичний прогноз – росіяни це завдання, найімовірніше, виконають.

Задача України втримати Покровськ в поточних умовах виглядає важко. Допомогти може лише ще один нестандартний хід, як було в ситуації з Курською областю.

“Очікую хитрий план Сирського, проведення нового контрнаступу, бо на Курщині ЗСУ задіяли далеко не всі резерви. Логіка подій така, що в наступні тижні українці повинні десь вдарити. Але це буде “чудо на Віслі”, – каже він.

“Чудо на Віслі”, яке згадує Жирохов, це битва між польськими і радянськими військами 13-25 серпня 1920 року. Польща, яка була на межі поразки, не лише зупинила Червону армію, але й розгромила її в контрнаступі.

Давид Гендельман також очікує на “неочікуваний хід” з української сторони. В іншому випадку втрата Покровська цієї осені створить, за його словами, “оперативну кризу української оборони”.

Розв’язка цієї битви покаже подальший вектор подій на фронті. Серед можливих варіантів – “заморозка” конфлікту або новий виток протистояння в 2025 році.

“Є такий принцип – “курчат восени рахують”. І в цьому році він ще більш актуальний”, – резюмує аналітик.

Олег Черниш