Оскільки Україна не претендує на російські землі, її нещодавнє вторгнення в Курську область Росії кардинально відрізняється від численних порушень територіальної цілісності України з боку Кремля. Тим не менш, несподіваний наступ України знову привернув увагу до фундаментального принципу європейської безпеки.

З 2014 року Росія нахабно порушувала територіальну цілісність України незаконними анексіями та повномасштабним вторгненням. А тепер Україна порушує територіальну цілісність Росії власним вторгненням у Курську область.

Звісно, ​​між цими двома випадками є суттєва різниця. Російська Федерація офіційно, хоч і незаконно, приєднала Крим і захопила Донбас, а Володимир Путін не приховує свого наміру підкорити всю Україну. Навпаки, Україна не висувала територіальних претензій на жодну російську землю.

Проте для європейців територіальна цілісність є ключовим фактором, і контрнаступ України знову привернув увагу до цього питання. Хоча країни можуть мати різні причини підтримувати Україну в конфлікті, захист принципу територіальної цілісності є спільним імперативом. Зрештою, більшість кордонів Європи були накреслені кров’ю, і дозволити їх перекроїти зараз означало б ще більше кровопролиття. Протягом десятиліть нинішні кордони були недоторканними, тому що всі розуміють, що територіальна цілісність є основою миру на континенті, який до 1945 року був спустошений століттями війни.

Коли багатонаціональна, багатомовна держава Радянський Союз розпалася понад три десятиліття тому, цей принцип був основоположним задля досягнення переважно мирного переходу. При розробці Біловезьких угод у грудні 1991 року, лідери ключових радянських республік погодилися з тим, що існуючі кордони повинні повністю дотримуватися, хоча багато хто з них не дотримувався жодної етнічної чи географічної логіки. Ферганська долина Узбекистану може бути найочевиднішим прикладом, і небезпечне повстання справді спалахнуло там три десятиліття тому. Аналогічно, Крим був досить спірним територіальним питанням на той час.

Тим не менш, ті, хто спостерігали за пострадянським переходом, чудово розуміли, що альтернативою прийняттю існуючих кордонів стане загальний хаос. Отже, незважаючи на опозицію з боку більш рішучих націоналістичних голосів, російський парламент належним чином ратифікував угоду і прийняв усі зазначені в ній кордони.

Тим часом лідери тогочасної Європейської спільноти організували комісію видатних юристів під керівництвом француза Робера Бадінтера, щоб розробити принципи для врегулювання кризи, що назрівала в Югославії. І знов кордони були центральним питанням. Балкани завжди були мовною, етнічною та конфесійною мозаїкою народів, і межі, встановлені протягом попередніх століть, не відображали ці відмінності. Комісія Бадінтера дійшла висновку, що їх все одно потрібно поважати, щоб регіон не поринув у хаос та кровопролиття.

Європейські лідери належним чином прийняли рекомендацію комісії та зробили територіальну цілісність наріжним каменем своїх зусиль щодо управління розпадом Югославії. Звісно, ​​все ще будуть ускладнення. Статус Косово заперечувався, оскільки він був повноцінною республікою поруч із іншими. Якби йому було надано статус, аналогічний іншим колишнім республікам Югославії ще в 1991 року, визнання його незалежності проходило б легше.

Але цього не сталося. Лише у 2008 році, після кількох великих дипломатичних зусиль, як у рамках Організації Об’єднаних Націй, так і за її межами, деякі країни зрозуміли, що визнання незалежності Косово є єдиним реалістичним шляхом уперед. Однак навіть тут кордони вважалися недоторканними.

Звичайно, деякі кордони були перемальовані без насильства у цей період, наприклад, коли Чехословаччина гармонійно розділилася на Чеську Республіку та Словаччину. Але цей процес йшов за взаємною згодою всіх зацікавлених сторін, і принцип територіальної цілісності залишався першорядним.

Аналогічно, коли в Чечні спалахнули великомасштабні повстання, що призвели до двох надзвичайно кровопролитних війн, європейські лідери навіть не натякнули, що визнають будь-які декларації незалежності тих, хто сподівався відокремитися від Російської Федерації.

Але потім, у 2008 році, сама Росія порушила принцип територіальної цілісності, визнавши та підтримавши у військовому відношенні декларації незалежності Грузії від Абхазії та Південної Осетії. Це перекроювання кордонів нікого не обдурило, і навіть Білорусь не визнала незалежність регіонів, що відкололися. Але це стало передвісником того, що відбудеться в Україні у 2014 та 2022 роках.

Занадто легко здути пилюку зі старої карти та заявити права на якусь територію, яка колись могла б бути під іншим прапором. У Європі цей імпульс став джерелом багатьох воєн. У випадку Курська, цей регіон колись був частиною Речі Посполитої, яка домінувала на цій території упродовж століть. Але зараз це не має значення, як і анексія Криму Катериною Великою в 1783 році.

Повага до територіальної цілісності — це основа, на якій ґрунтується європейський світ, безпека та процвітання. Якщо цей принцип більше не діє, то і світ, який ми сприймаємо як належне, теж не матиме значення.

Джерело — Project Syndicate