Наддержава стикається з більшою кількістю супротивників, новими технологіями і менш впевненими союзниками
Ядерна деескалація, що виникнула за холодною війною, закінчилася, попередив цього місяця Пентагон. На її місці – нове суперництво між ядерними і майже ядерними державами, деякі з них параноїдальні. Воно складніше і менш передбачуване, ніж старе біполярне змагання між Америкою і Радянським Союзом. Це робить його більш небезпечним.
Протистояння новим ядерним загрозам стане випробуванням для Америки, навіть попри те, що її ресурси виснажені, а політика стала більш ізоляціоністською. Вона повинна запевнити союзників, що її ядерна парасолька все ще захищає їх. І, на жаль, їй доведеться розширювати свій ядерний арсенал. Помилка в будь-якому з цих питань призведе до розповсюдження ядерної зброї як серед ворогів, так і серед друзів, що зробить Америку і світ менш захищеними.
Свідчення нових небезпек повсюди. Китай будує сотні ракетних шахт у своїх північних пустелях. Владімір Путін розпинається про використання ядерної зброї і погрожує націлити більше російських ракет на Європу. Іран, який готовий здійснити чергову атаку на Ізраїль із застосуванням звичайних озброєнь, знаходиться ближче до бомби, ніж п’ять років тому, оскільки, як повідомляється, нещодавно досягнув прогресу у створенні зброї – процесі перетворення збагаченого урану на боєголовки. Північна Корея заявляє, що «посилює» свою ядерну програму. Цього тижня Дональд Трамп заявив, що побудує протиракетний щит «Залізний купол» для захисту Америки. «Для цього потрібен лише один маніяк», – пояснив він.
Все це є великим зрушенням. Між 1986 і 2023 роками кількість боєголовок у світі скоротилася з 70 000 до 12 000, оскільки кінець холодної війни призвів до скорочення оборонних витрат і контролю над озброєннями. Америка скоротила свій арсенал, зберігши при цьому потужний засіб стримування. Сьогодні вона має меншу «тріаду» ядерної зброї, яку можна запускати з суші, повітря або під водою. Багато її боєголовок націлені на боєголовки супротивників. І вона пропонує «розширене стримування»: обіцянку захищати союзників у разі потреби. Ще в 2009 році Барак Обама все ще сподівався на «світ без ядерної зброї». Коли Джо Байден став президентом, він прагнув відновити контроль над озброєннями після хаосу адміністрації Трампа.
Натомість ядерні загрози поширилися і мутували. Кількість боєголовок знову зростає, оскільки арсенал Китаю розширюється з кількох сотень десять років тому до, можливо, 1000 до 2035 року. Це вперше створить третю ядерну наддержаву. Тим часом технологія поширюється в нові сфери і руки. Росія планує запустити бомбу в космос; північнокорейські боєголовки можуть досягти континентальної частини США. Ополченці, такі як хусити, мають на озброєнні сучасні ракети (хоча і звичайні). Китай, Іран, Росія і Північна Корея співпрацюють у військових питаннях і можуть вступити в змову і щодо ракетних технологій.
Пентагон побоюється, що все це виснажить американський арсенал – чи вистачить у нього боєголовок для стримування Китаю, Росії і Північної Кореї одночасно – і ще більше ускладнить психологію балансування на межі. Це також ускладнює тривале стримування. Наприклад, коли Америка вперше взяла Південну Корею під свою ядерну парасольку, Північна Корея не мала ні ядерної зброї, ні ракет дальнього радіуса дії. Тепер у неї є ядерні ракети, які можуть спалити американські міста. Сподівання на те, що щити «Залізного купола», на кшталт тих, що використовуються в Ізраїлі та Україні, можуть захистити Америку, є недоречними: вони менш ефективно працюють проти ракет дальнього радіусу дії. Перед будь-яким американським президентом постає питання: чи пожертвуєте ви Лос-Анджелесом, щоб помститися за Сеул? І чи вірять у це ваші вороги?
Перед членами Альянсу теж постають складні питання. Вони знають, що ізоляціоністський популізм в Америці нікуди не дінеться, незалежно від того, хто займе Овальний кабінет наступного року. Вони розуміють, що сили Америки розтягнуті і її обіцянки щодо тривалого стримування викликають менше довіри, ніж раніше. Якщо Південна Корея сумнівається в американській парасольці, вона може створити власну бомбу – і 70% південнокорейців вважають, що вона повинна це зробити. Японія може діяти за схожою логікою. Європа обговорює, чи достатньо британської та французької ядерної зброї для стримування Росії, якщо Америка вийде з НАТО. Якщо Іран отримає бомбу, це може зробити Саудівська Аравія. Розповсюдження буде дестабілізуючим. Чим більше пальців на більшій кількості червоних кнопок, тим більша ймовірність прорахунку. Ймовірність звичайної війни також може зрости, якщо країни намагатимуться зупинити своїх ворогів від перетину ядерного порогу.
Як має реагувати Америка? Переговори про контроль над озброєннями зайшли в глухий кут. Росія призупинила свою участь у новому Договорі СНО, термін дії якого закінчується у 2026 році. Китай, який ніколи не був особливо зацікавлений у переговорах про зменшення ядерного ризику з Америкою, припинив їх у липні. Північна Корея відкинула пропозиції про переговори; Іран мінливий. Було б нерозумно відмовлятися від контролю над озброєннями. Але якщо ці вороги повернуться за стіл переговорів, вони, швидше за все, підуть на серйозні переговори, якщо знатимуть, що Америка має сильну позицію.
Це означає, що Америка повинна бути готовою до створення більшого і різноманітнішого арсеналу після закінчення терміну дії нового СНО. Пентагон пана Байдена вже розпочав цей процес, взявши на озброєння нові види озброєнь, такі як крилаті ракети з ядерними боєголовками морського базування. Він вивчає, як швидко «завантажити» боєголовки на існуючі пускові установки, якщо Росія і Китай вирвуться вперед. Президент Трамп, ймовірно, продовжить нарощування.
Взаємно гарантований зрив
Але відсутність двопартійної згоди щодо розширеного стримування створює невизначеність. Пан Байден справедливо намагався заспокоїти союзників, відправляючи більше ядерних бомбардувальників і підводних човнів в Європу і Азію, а також тісніше консультуючись з ними, щоб вони розуміли, як може бути використана зброя, і були впевнені, що американські обіцянки не є порожніми.
Пан Трамп і деякі ізоляціоністські республіканці можуть стверджувати, що все це не потрібно для захисту Америки. Вони помиляються. Розширене стримування необхідне і в її вузьких власних інтересах. Контрінтуїтивно Америка вирішує зробити свою батьківщину більш вразливою, щоб захистити союзників за тисячі кілометрів від неї. Таким чином, вона допомагає запобігти дестабілізуючому ядерному розповсюдженню. Ця логіка захищала Америку, а можливо, і її супротивників, протягом 80 років. У небезпечному світі було б нерозумно дозволити американській ядерній парасольці розхитатися.