14 серпня 2024 головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський доповів президенту України Володимиру Зеленському, що українські військові продовжують наступальну операцію на території Курської області РФ, у місті Суджа завершили «пошук і знищення» противника. Чимало західних експертів говорять про те, що «Курська операція» змінила хід війни, перехопила ініціативу та показала неспроможність Кремля захистити російську територію. А самого Сирського нині хвалять за сміливі військові рішення в Курській операції. Щоправда, перед своїм призначенням на теперішню посаду головком ЗСУ піддавався нищівній критиці. Західна преса й українські військові обурювалися, мовляв, на чолі армії буде керівник, який не гребує життями воїнів задля досягнення поставлених цілей. Де межа між критикою й захопленням та яку ціну Україна може заплатити за прорив російського кордону?

За що критикували Сирського?

Після призначення Олександра Сирського головкомом ЗСУ в лютому 2024 року західні медіа й деякі військові висловлювали скептичні настрої. Зокрема New York Times писало про битву за Бахмут наголошуючи, що навіть коли стало ясно, що Україна програє цю битву, генерал Сирський все одно вважав, що рішення захищати Бахмут було виправданим, адже російські втрати були значно більшими за українські.

Однак після того, як Бахмут таки було втрачено, а в боях загинули тисячі солдатів, популярність Сирського серед рядових військових знизилася, і в армії його почали називати «м’ясником».

Politico навіть винесло це прізвисько у заголовок свого матеріалу: «Залужний пішов, «м’ясник» прийшов». Основну увагу видання теж приділяло Бахмуту, де генерал відправляв солдатів у бій «хвилю за хвилею» – «немов у м’ясорубці», але зрештою «вагнерівці» захопили місто.

Військовий аналітик, ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман каже, що не пригадує жодного командира у лавах ЗСУ чи Нацгвардії, до якого однозначно ставились би позитивно. Й Олександр Сирський, на його думку, не виняток. Однак його результати «поліпшили ставлення до нього».

«Ну, я щось не пригадую жодного командира на своїй пам’яті, що в Нацгвардії, що в Збройних силах, що на службі, де завгодно, щоб до нього було однозначне ставлення, щоб всі любили, всі поважали. Навіть командир, який виконує дуже плідно свої обов’язки, може комусь не подобатися. Це нормально. Тому ставлення до нього (Сирського – ред.), звісно, у багатьох поліпшилось, тому що він показав свій фаховий рівень», – розповів Гетьман у програмі Свобода.Live

Почерк Сирського

Олексій Гетьман вважає, що операцію у Курській області вже можна назвати своєрідним «почерком Сирського».

«Ця операція, чим вона унікальна? Ну, по-перше, вона чимось, знаєте, вже є навіть почерком Сирського. Не хочеться розповідати, в чому саме він полягає. Але спочатку атакували сили спеціальних операцій, потім морські піхотинці, потім регулярні частини. Це так було на Харківщині, схоже, так було на Курщині», – розповів військовий аналітик.

Після того, як російські війська відступили від Києва, оборону якого очолював саме Сирський, основні бойові дії перемістилися на схід України.

Сирського називають головним стратегом «Слобожанського наступу» ЗСУ, коли у вересні 2022 року українські війська швидким маневром звільнили понад 500 населених пунктів у Харківській, Донецькій та Луганській областях.

У той час українська влада активно поширювала через усі можливі інформаційні канали повідомлення про швидкий наступ на півдні, що змусило російські війська перекинути частину своїх боєздатних сил на Херсонщину. З ослабленням оборони на Харківському напрямку скористалися війська під керівництвом Сирського.

Схожу тактику, на думку Гетьмана, командування ЗСУ використало і цього разу, що може говорити про подібність результатів обох операцій під командуванням Сирського.

«Тут дуже суттєво вплинула дезінформація, яка була поширена в різний спосіб. Казати, що росіяни не помітили, як Україна накопичує війська, ну, це смішно, бо є супутники, є дрони, є розвідники. Це неможливо приховати. А от мета, для чого ми там зосереджували війська… росіянам здавалося, що це для того, щоб додатковими силами намагатися укріпитися і очікувати удар на Суми такий самий, як росіяни робили на Харків. І от, начебто, ми готувалися до оборони. Й ця інформація дійшла навіть до Герасимова», – підсумовує Гетьман.

Переломним ходом у війні Росії проти України називає операцію ЗСУ в Курській області й експерт брюссельського відділення Німецького Фонду Маршалла Джейкоб Кіркегаард. З його слів важливо, що ця операція змінила вектор на користь України, яка щонайменше останній рік перебувала в обороні.

«Українські сили досягли в Курську того, чого ми дійсно не бачили на полі бою майже з початку російського вторгнення, а саме – елементу несподіванки. Ми почули від генерала Сирського, що Україна контролює понад 1000 км² російської території. Це означає, що Україна взяла в полон багато російських солдатів. Ми не знаємо, чи припиняться російські атаки на Донбасі або принаймні чи стануть менш інтенсивними в міру того, як Росія перекидатиме сили.

Тому я думаю, що це, безсумнівно, дуже позитивний розвиток подій для України й великий успіх. Але чи свідчить це про стратегічний зсув або стратегічний поворотний момент у війні?» – каже Кіркегаард.

Курська операція: що Сирський робитиме далі?

«Курська операція» має мету, яка, вочевидь, відома лише головкому Сирському, вважає генерал-майор запасу ЗСУ, перший заступник командувача ССО (2016-2019) Сергій Кривонос. І попри піднесений бойовий дух ЗСУ та захопливі коментарі з боку західних експертів та політиків, вона може закінчитися так само стрімко, як і починалася.

«На запитання щодо мети цієї операції міг би відповісти генерал Сирський. Саме він планував, розробляв цю операцію. І вона вже була в його голові, скажімо, не перший рік після початку завдавання ударів по російській території, й ця операція стала абсолютною несподіванкою для росіян.

Ми чітко показали слабкість російської влади й неготовність до великої війни на їхній території. Ми бачимо, що з урахування величезного кордону Росії та України ЗСУ можуть наступати й на інших ділянках.

Для того, щоб закрити ці прогалини, ці величезні дірки, на даному етапі в них сил та засобів немає. Але це не означає, що їх не буде до кінця року. Взагалі, загроза нашого наступу в глибину російської території – це якраз чудовий привід показати, наскільки нестандартно спрацювало на даному етапі керівництво ЗСУ», – розповів Кривонос у програмі Свобода.Live.

Поки що складно прогнозувати, як довго ЗСУ можуть протриматися на території РФ, каже Кривонос. Однак, за його словами, операція була здійснена професійно з урахуванням можливих дій у відповідь армії РФ.

«Треба зрозуміти, що ворог не зупинив остаточні наступи на інших ділянках на сході України й продовжує активно себе вести на покровському та куп’янському напрямках. Тому ситуація ще не остаточно, скажімо, переломлена на користь того, що ворог все кинув на Курську область.

Тому в даній ситуації, поки є можливість, треба продовжувати наступ, але завдання номер один – це прикрити свої фланги, аби ворог не ударив і не створив умови для оточення наших військ.

Так само і треба зрозуміти, що чим більше просування вглиб території РФ, тим складнішим стає логістичне забезпечення наших підрозділів з урахуванням того, що ворог активно використовує й авіацію.

І, незважаючи ні на що, абсолютно спокійно бомбить вже власні села і міста. Хоча це не новина для нас, і ми якраз розуміємо, що вони готові всю Курську область переорати, аби тільки не допустити наступ ЗСУ ще в більшу глибину Російської Федерації», – констатує Кривонос.

Чимало військових експертів, констатуючи піднятий бойовий дух українців, говорять й про «людську ціну» операції в Курській області.

В мережі як українські, так і російські пабліки поширюють відео з полоненими з обох сторін. Верифікувати їх в умовах ведення бойових дій складно, але, як зазначає ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман, обійтися без загиблих, поранених та полонених неможливо.

«Ну, на жаль, і загиблі, і полонені, і поранені на війні є. Це відбувається постійно. Тому у нас і до цього були полонені, і були наші військовослужбовці, які потрапляли в полон. Ми їх обмінювали, ми їх звільняли. Але якщо ми всередині країни не впевнені, чи це успіх, це добре чи погано, або до чого це може призвести, простими словами, чи до ескалації, то що ви хочете від наших партнерів, коли вони кажуть те ж саме? Якщо ми тут, всередині, замість того, щоб аплодувати, починаємо розмірковувати й нервувати, чи не стане гірше?».

Сергій Стеценко