Думка
Його стратегія “деескалації” нічого подібного не зробила: Іран стає небезпечнішим, ніж будь-коли
Абракадабра – це не стратегія. Хто-небудь, будь ласка, скажіть це Білому дому? Як показали події останніх місяців, просте декларування того, що ви хочете угоди про припинення вогню в Газі, або ядерної угоди з Іраном, або “деескалації” на Близькому Сході, або саудівсько-ізраїльської угоди для протидії іранській загрозі, не перетворює це в реальність.
Насправді все відбувається явно навпаки. Здається, адміністрація забула – якщо вона взагалі коли-небудь володіла цим знанням – що коли ви публічно лаєте союзника, ваші вороги уважно слухають і коригують свою тактику. Коли ви телеграфуєте про свої цілі і про те, на що ви готові піти заради їх досягнення (“жодних американських чобіт на землі”), ваші вороги роблять нотатки. Коли ви сигналізуєте про своє бажання піти з регіону, погані гравці готуються до вакууму. Як наслідок, Близький Схід, та й увесь світ, зараз опинився ближче до тотальної війни, ніж це було протягом десятиліть.
Вважається, що “абракадабра” – це спотворення івритського “ебра к’дабрі”, що означає “мої слова створять реальність”. Це правда, але з точністю до навпаки, ніж думає Джо Байден. В Україні публічне наполягання його адміністрації на тому, що американські боєприпаси не потраплять на російську територію, було сприйнято Кремлем як зелене світло, що призвело до протилежного його меті “деескалації”.
Але це особливо стосується Ірану, однієї з найбільш підступних загроз для Близького Сходу і світу. Після вбивства Ізраїлем лідера Хамасу Ісмаїла Ханії в Тегерані два тижні тому, регіон перебуває у стані великої напруги в очікуванні іранської відплати, яка може перевести Близький Схід у стан конфлікту. На відміну від Вашингтона, Тегеран ховає руку, використовуючи період очікування для психологічної деградації свого супротивника.
У неділю, виходячи з церкви в Ребот-Біч, штат Делавер, Байдена запитали про його послання Тегерану. “Не треба”, – відповів він. Невже він забув, що сказав іранцям те ж саме ще в квітні? Можна було майже почути, як Беньямін Нетаньягу сказав: “Дякую за це”. Останнього разу, коли Іран викочував боєголовки на пускові майданчики, президентське “не треба” обрушило на єврейську державу дощ із сотень ракет і безпілотників.
Тоді Сполучені Штати очолили міжнародну коаліцію, яка вражаюче захистила ізраїльське небо, одночасно підкресливши загрозу з боку Ірану і військову перевагу Заходу. Однак вже наступного дня Білий дім відкрито зажадав від Ізраїлю “прийняти перемогу” і утриматися від удару у відповідь.
У відповідь Єрусалим знищив радарну установку поруч з іранським ядерним об’єктом в Натанзі, надіславши Тегерану сигнал про свої можливості. Чи стало це достатнім стримуючим фактором, щоб уникнути регіональної війни через чотири місяці, ще належить з’ясувати. Але у аятоли не залишилося жодних сумнівів щодо того, наскільки американська наддержава прагне стягувати ціну за агресію. Саме через цю призму він тепер розглядає ескадрилью американських винищувачів і військово-морські сили, які були розгорнуті в регіоні, і саме через цю призму він сприймає неодноразові вказівки Байдена “не треба”.
Важко уникнути висновку, що Тегеран ходить по колу навколо Вашингтона. Дійсно, важко з’ясувати, чи є у США взагалі послідовна стратегія щодо Ірану. У 2018 році Дональд Трамп вийшов з ядерної угоди Барака Обами і замінив її драконівським пакетом санкцій, який отримав назву “максимальний тиск”. Два роки по тому він санкціонував вбивство культового лідера іранського терору Касема Сулеймані. Хоча це не зупинило прогрес Ірану на шляху до створення ядерної зброї, але перекрило доступ до ресурсів для його маріонеткових бойовиків по всьому регіону і створило відчутну загрозу для процесу прийняття рішень в Тегерані.
На противагу цьому, умиротворення часів Байдена почалося ще до того, як він став президентом. Під час передвиборчої кампанії 2020 року він написав статтю для CNN, в якій висловив своє відчайдушне прагнення відновити угоду Обами. Аятола отримав повідомлення і відреагував відповідно. У переговорах, що відбулися після цього, він затягував процес, прискорюючи просування до створення бомби, пропливаючи повз досягнення збагачення урану до 20%, а потім до 60%, поки Білий дім продовжував грати в добру міну пристойно.
Байден відреагував прискоренням процесу умиротворення, ухиляючись або ігноруючи власні санкції, щоб випустити 16 мільярдів доларів раніше заморожених активів в іранські руки напередодні 7 жовтня. Навіть після атак ХАМАСу Білий дім відновив скасування санкцій, що дозволило режиму отримати доступ до 10 мільярдів доларів, отриманих від продажу електроенергії Іраку. І знову аятола отримав послання, відреагувавши зовсім не так, як очікував Білий дім.
Таким чином, Байден підійшов до сутінків свого президентства, затьмаривши ганебне виведення військ з Афганістану в 2021 році. Світ у безладі, Росія і Китай підбадьорені, а головний союзник Америки на Близькому Сході залишився сам на сам із застосуванням засобів стримування. Найбільш злісна, небезпечна і деспотична теократія світу – союзник Москви і Пекіна – швидко просувається до того, щоб стати регіональною ядерною наддержавою. Чи не простіше було б посилити жорсткість з самого початку?
Джейк Волліс Сімонс