Українська розвідка запустила сайт “Хочу к своим” – проєкт для обміну українців, засуджених за колабораціонізм й інші злочини проти нацбезпеки, на українців у полоні РФ.

“Хочу к своим” – проєкт, який в кінці липня публічно презентував Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими при Головному управлінні розвідки спільно зі Службою безпеки та Офісом омбудсмана. Проєкт має вигляд сайту із інформацією про українців, засуджених за колабораціонізм, держзраду та інші злочини проти нацбезпеки, які погодилися, аби їх передали в Росію або на окуповані нею території в обмін на українців у російському полоні.

Як запевнив керівник робочої групи Координаційного штабу Андрій Юсов, засуджені дали згоду на публікацію їхніх персональних даних на сайті. Це робиться зокрема й для того, щоб “показати, до чого призводять співпраця з ворогом”, додав Юсов.

Крім цього, на сайті є можливість залишити три види заявок – повідомити про ймовірних колаборантів, припинити співпрацю з ворогом та повернутися в РФ. “Мова йде не про військових, а про цивільних, – уточнив Юсов. – Людина, яка була змушена за певних обставин і, можливо, не з власної волі, вчиняти неправомірні дії, отримає можливість повідомити про це, відмовитись від таких дій і на окремих умовах отримати допомогу від власної держави”.

Поповнення обмінного фонду

Основна мета “Хочу к своим” – повернення українців із російського полону, запевнили автори проєкту. За даними речника СБУ Артема Дехтяренка, із початку повномасштабного вторгнення відбулося 54 обміни, у результаті яких додому повернули 3405 українців. Лише 161 із них – цивільні, додала представниця Офісу омбудсмана Тетяна Шелест. “Ситуація із поверненням українських цивільних із російських тюрем надзвичайно складна”, – констатувала вона.

При цьому Україна також віддавала на обмін цивільних – представників “російської агентури”, які отримали вироки та погодились переїхати до РФ, уточнив Дехтяренко. “У якості прикладу можна навести одного священнослужителя, якого вдалося обміняти на 28 українських військових”, – розповів спікер СБУ.

За статистикою, яку навів Дехтяренко, наразі за злочини проти нацбезпеки засуджено понад 1600 українців. Орієнтовно 500 із них висловили бажання взяти участь у проєкті “Хочу к своим” та піти на обмін до РФ. “За рахунок таких засуджених ми збільшуємо обмінний фонд і можемо повертати з полону більше як військових, так і цивільних громадян України”, – підсумував спікер СБУ.

Люди, які “хочуть до своїх”

На сайті “Хочу к своим” опубліковані 229 анкет засуджених, які погодилися не лише на участь у проєкті, а й на публікацію їхніх персональних даних. Серед них найбільше українців, які за гроші передавали РФ інформацію про українське військо. Також є ті, хто поширювали у соцмережах дописи із підтримкою російської агресії. Одна із засуджених обіймала посаду в окупаційній адміністрації та закликала односельців брати участь у “референдумі”. Інший – під час окупації передавав росіянам інформацію про проукраїнськи налаштованих односельців в обмін на їжу. У вироках, які вивчила DW, обвинувачені визнали провину, а частина із них пішла на угоду зі слідством, тож під час суду докази їхньої провини не досліджувалися.

Інформацію про учасників проєкту також поширюють на офіційних сторінках “Хочу к своим” у соцмережах. “Навіщо? Ну, по-перше, можливо, впізнаєте свого знайомого і буде що розказати на зустрічі однокласників або на сімейному застіллі (гарантовано станете зіркою вечора), – пояснюють мету такого поширення в одному зі своїх дописів у Facebook організатори проєкту. – А, по-друге, зрозумієте, що “люди”, які працюють на ворога, нічим не вирізняються з натовпу і не дуже часто вихваляються своїми злочинами”.

“Наводила російські ракети, а потім (сюрприз) поїхала на довічне ув’язнення до в’язниці, – так на офіційній сторінці проєкту у Facebook описана історія однієї із засуджених, яку в дописі називають “лотом”. – У ході судового процесу кілька разів заявила, що хотіла б поїхати до Росії. Хто ми такі, щоб не спробувати їй допомогти”. Жінка засуджена за держзраду і виправдовування російської агресії. За версією слідства, вона поширювала проросійські наративи у соцмережах та за гроші передавала РФ інформацію про українське військо та обʼєкти критичної інфраструктури. Під час суду вона визнала провину та заявила, що була завербована росіянами в обмін на можливість виїзду з окупованого Маріуполя, але водночас хотіла на цьому заробити грошей.

“Під час допиту висловила своє свідоме бажання про те, щоб її обміняли на українських військовополонених або цивільних та відправили в РФ. Вона бажає воювати на боці РФ зі зброєю проти України”, – йдеться у вироку, опублікованому в судовому реєстрі. Адвокат Віктор Погрібний, який захищав обвинувачену під час процесу, підтвердив, що його підзахисна добровільно погодилась на обмін. “Вона з великим задоволенням хотіла написати цю заяву”, – сказав адвокат. Водночас він не став коментувати допис про засуджену. “Це її справа”, – додав він.

Згода на обмін “у якості військовополоненого”

Кожна анкета, розміщена на сайті “Хочу к своим”, містить письмову згоду на обмін. “Прошу передати мене для обміну як військовополоненого”, – пишуть засуджені. Але організатори проєкту не називають цих українців військовополоненими і відмовляються вживати слово “обмін”, наголошуючи, що йдеться про “звільнення цивільних”. “Тому що це дикунство в сучасному світі. Ми не міняємо цивільних, – під час презентації запевнив керівник робочої групи Координаційного штабу Андрій Юсов. – Все, що відбувається з боку України, відбувається в межах правового поля”.

Тим не менш, наразі майже кожного обвинуваченого у злочинах проти нацбезпеки питають про бажання взяти участь в обміні, заявив адвокат Олександр Шадрін, який має підзахисних у цій категорії справ. “Судячи з того, що вже є база таких осіб, може ставитися задача по наповненню цієї бази, – припустив адвокат. – Є ризик, що можуть бути штучно створені такі справи”.

Взяти участь в обміні пропонували й підзахисним адвоката Юрія Сначова. Він наголошує, що писати заяву варто лише після вироку, який набрав законної сили. “Бо навіщо людині погоджуватися, якщо суд помилився і ще можна оскаржити вирок”, – пояснив адвокат. Він, однак, підтримує ідею проєкту “Хочу к своим”. “Головне, щоб росіяни на це погоджувались. Бо не кожен засуджений колаборант представляє для них цінність, – сказав він. – Наші повернуться з полону. Крім того, засудженого утримують за гроші бюджету. А з чого він складається? З наших податків. Тож комусь ми не доплачуємо допомогу, бо утримуємо людину, яка зрадила свою батьківщину”.

Порушення норм міжнародного гуманітарного права

Незабаром після презентації “Хочу к своим” кілька правозахисних організацій виступили із спільною заявою. “Ми, представники правозахисних організацій, погоджуємося, що існує гостра необхідність пошуку шляхів повернення цивільних громадян України, незаконно позбавлених свободи внаслідок збройної агресії РФ, – йдеться в заяві. – Втім, методи та шляхи повернення цивільних мають значення, оскільки Україна є демократичною правовою державою, перебуває на шляху інтеграції до ЄС та має забезпечувати дотримання прав та свобод людини навіть в умовах війни”.

На думку правозахисників, обмін цивільними суперечить міжнародному гуманітарному праву, може позбавити захисту цивільних на окупованих територіях та призвести до порушення їхніх прав. Крім того, проєкт “Хочу к своим” може стимулювати українську правоохоронну систему до порушень у розгляді подібних справ, додають правозахисники. Вони вважають невиправданою публікацію персональних даних учасників проєкту та сумніваються, що проєкт сприятиме обміну.

Альона Луньова, представниця правозахисної організація ZMINA, яка підписала спільну заяву, звернула увагу на одного із учасників проєкту. Це чоловік, який ще 2012 року був засуджений за вбивство до довічного позбавлення волі. А в 2022 році, за версією слідства, у розмові з іншими засудженими заперечував агресію РФ та закликав до її підтримки. За це він отримав наступний вирок – за колабораціонізм – та написав заяву на обмін. “Чим загрожувала національній безпеці розмова цих засуджених – велике питання. Але хтось це розслідував і витрачав на це кошти платників податків. І зараз цей чоловік готується на обмін, будучи вбивцею”, – обурилась Луньова.

“Людина може обирати поїхати в РФ не тільки тому, що любить РФ, а тому, що не хоче сидіти в тюрмі, – наводить ще одне зауваження до проєкту Луньова. – Ми не знаємо, скільки з цих засуджених підуть на обмін, але оприлюднення їхніх персональних даних може мати наслідки для їхніх рідних або для них після їхнього звільнення”. 

Проєкт, який має право на існування

Голова громадської організації “Харківська правозахисна група” Євген Захаров також вважає, що цей проєкт має бути непублічним. Водночас “ХПГ” не підписала спільну заяву кількох правозахисних організацій, адже не погодилась із тезою, що “Хочу к своим” порушує норми міжнародного гуманітарного права. “У цьому листі неправильно розставлені пріоритети, – вважає Захаров. – Для мене найважливіший пріоритет – це звільнити українських цивільних з-за ґрат у Росії. Якщо справді є колаборанти, які щиро хочуть в Росію, хай це відбудеться. Це один із проєктів, який має право на існування”.

Тим не менш, Захаров має кілька зауважень до проєкту “Хочу к своим”. По-перше, він наголошує на недопустимості обміну цивільними. “Щодо військовополонених є нормативні акти. А щодо цивільних – немає, – констатував правозахисник. – Обмін цивільними буде заохочувати затримання нових цивільних, щоб поповнювати обмінний фонд”. На його думку, натомість має відбуватись одночасне звільнення цивільних.

По-друге, передача українця до Росії, навіть за його бажання, є порушенням конституційної норми про те, що “громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі”. “Вони мають цілком усвідомлено подати заяву, що хочуть вийти з українського громадянства у звʼязку з бажанням отримати російське”, – запропонував Захаров.

Він сумнівається, що багато засуджених захочуть до РФ, і припускає, що цивільних українців у російських тюрмах значно більше, ніж засуджених за злочини проти нацбезпеки в Україні. За даними омбудсмана Дмитра Лубінця, Росія утримує понад 14 тисяч цивільних українців. Українців, засуджених за злочини проти нацбезпеки, дійсно у кілька разів менше.

Кримінальне законодавство і його застосування

Однак справ, порушених лише за однією статтею – про колабораціонізм, уже понад 8 тисяч. Про це йдеться у дослідженні, присвяченому покаранню за колабораціонізм, правозахисної організації ZMINA. Її представниця Альона Луньова звернула увагу на проблему із формулюванням статті про колабораціонізм, введеної до українського кримінального кодексу на початку повномасштабного вторгнення. “Вона надто широка, – зауважила Луньова. – Для правоохоронців це означає широку дискрецію – що тлумачити як колабораційну діяльність. Адже сама стаття не передбачає чітких меж і понять”.

За спостереженнями Луньової, зазвичай слідство не досліджує умисел обвинуваченого у колабораціонізмі та наслідки його дій. “Людина, яка роздавала гуманітарну допомогу чи вугілля, приймаючи це від окупаційних адміністрацій, очевидно, не є загрозою національної безпеці України. Це все-таки питання виживання на окупованих територіях. Але ми бачимо, що люди, які забезпечували життєдіяльність в окупованих територіях, здебільшого притягаються до відповідальності”.

Тим часом проєкт “Хочу к своим” повідомив про результати першого тижня роботи. “Один колаборант вже був обміняний на українця під час останнього обміну. Тоді проєкт ще працював в тестовому режимі. Один колаборант припинив співпрацю з ворогом завдяки проєкту. Сім потенційних колаборантів перевіряються завдяки отриманій інформації від уважних громадян. Сім росіян виявили бажання поїхати в Росію”, – відзвітували на сайті проєкту.

Ганна Соколова-Стех