У ніч проти понеділка центрвиборчком Венесуели оголосив переможцем президентських виборів Ніколаса Мадуро. Національна виборча рада, підконтрольна Мадуро та його Єдиній соціалістичній партії Венесуели, оголосила, що вона — чинний президент — набрала 51,2% голосів, а кандидат від об’єднаної опозиції Едмундо Гонсалес — 44%.

При цьому, згідно з незалежними екзит-полами, за Гонсалеса голосували близько 65%, у той час як за Мадуро, тисячі противників якого вийшли протестувати на вулиці Каракаса та інших міст країни — від 14% до 31%.

Почалися зіткнення протестувальників із поліцією та військовими.

Мадуро відкинув звинувачення у підтасовуванні результатів виборів і, не обтяжуючи себе доказами, заявив, що протести проти його переобрання — це спроба перевороту, яку «фашистські та контрреволюційні сили» здійснюють за научення іноземних держав.

У 2018 році, до та після попередніх президентських виборів, протести у Венесуелі тривали кілька місяців, але влада Мадуро та Єдиної соціалістичної партії Венесуели встояла.

Схоже, що й цього разу колишній водій автобуса та профспілковий діяч, який став президентом у 2013 році, не збирається віддавати владу.

Багато хто звинувачує його в авторитаризмі і навіть вважає нелегітимним президентом, але неможливо заперечувати, що за його президентства країна пережила істотні зміни, що глибоко трансформували венесуельське суспільство.

Кореспондент іспаномовної служби Бі-бі-сі — BBC Mundo — Анхель Бермудес вибрав із цих змін чотири найважливіші.

Оригінал статті іспанською мовою можна прочитати тут .

1. Найбільша міграційна хвиля у новітній історії Латинської Америки

За часи правління Мадуро Венесуела пережила найбільшу міграційну хвилю в новітній історії Латинської Америки.

За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, 7,7 млн. венесуельців живуть за межами своєї країни. Це більш ніж 22% із 34 млн жителів, яких венесуельська влада нарахувала в ході останнього перепису населення у 2011 році.

За цими показниками Венесуела перевершує хвилі міграції в Сирії (5 млн осіб) та Україні (6,5 млн) — двох країнах, які роками страждають від воєн.

Такий масовий від’їзд венесуельців за кордон повністю суперечить ходу історії країни, яка з початку нафтового буму сторіччя тому протягом десятиліть приймала мігрантів — насамперед із інших країн Латинської Америки та Південної Європи.

Експерти сходяться на думці, що за масовим відпливом венесуельців стоїть важка економічна криза, яку пережила Венесуела (у країні тривалий час була найвища гіперінфляція у світі), а також хронічні проблеми з нестачею продовольства, медикаментів та інших основних продуктів.

Протягом багатьох років Мадуро пояснював причини цієї економічної кризи та міграційної хвилі санкціями, запровадженими Сполученими Штатами та іншими країнами проти його уряду.

Але нафтові санкції, які справді торкнулися Венесуели, були введені США у 2019 році, а економічна криза та міграційна хвиля почалися на кілька років раніше.

Більше того, статистика Фонду населення ООН зафіксувала скорочення чисельності населення Венесуели вже в 2017 році.

2. Перша країна в Латинській Америці, щодо якої Міжнародний кримінальний суд проведе розслідування у зв’язку зі злочинами проти людства

3 листопада 2021 року прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан оголосив про початок офіційного розслідування щодо Венесуели у зв’язку з можливим скоєнням злочинів проти людяності під час придушення демонстрацій під час політичної кризи в країні у 2017 році.

Таким чином Венесуела стала першою країною в Латинській Америці та однією з небагатьох держав у світі, щодо яких ведеться офіційне розслідування МКС.

Мадуро тоді заявив, що поважає, але не поділяє рішення прокуратури МКС і оскаржив його. Однак у березні цього року Апеляційний суд відхилив доводи венесуельського уряду та підтвердив, що процес триває.

У зв’язку з цією справою прокурор МКС у 2020 році заявив, що є «розумні підстави» вважати, що венесуельські чиновники та військові робили позасудові страти, насильницькі викрадення, довільні затримання та тортури щодо учасників антиурядових протестів у 2017 році.

Паралельно з цим з 2019 року Рада ООН з прав людини заснувала незалежну міжнародну місію з розслідування позасудових страт, насильницьких зникнень, довільних затримань, тортур та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, що відбулися з 2014 року.

Окрім гаданих зловживань при придушенні демонстрантів, уряд Мадуро звинувачують у використанні системи правосуддя проти своїх опонентів. За даними неурядової організації Foro Penal, станом на середину липня у Венесуелі налічувався 301 політичний ув’язнений, у тому числі 93 особи, яким перебувають у попередньому ув’язненні понад три роки, яким так і не винесено вирок.

Крім того, за даними Foro Penal, як умова звільнення щонайменше шести опонентам режиму Мадуро довелося залишити країну, що на практиці еквівалентно вироку про висилку, забороненому міжнародним правом.

Венесуельська влада це заперечує і стверджує, що ці люди самі просили про те, щоб їм дали виїхати.

Уряд Мадуро неодноразово відкидав усі звинувачення у передбачуваних порушеннях прав людини і стверджував, що арешти та процеси, ініційовані силами безпеки чи судовою владою, відповідають закону.

3. Нова економічна модель для боротьби з найвищою інфляцією у світі

У 2013 році венесуельська економіка почала запаморочливий спад, який до 2021 року спричинив втрату 75% валового внутрішнього продукту.

Хоча загострення економічної кризи збіглося з приходом до влади Мадуро, деякі з причин були пов’язані з політикою його попередника і наставника Уго Чавеса.

2003 року покійний нині президент почав застосовувати жорстку систему валютного та цінового контролю. Потім, з 2006 року, він запустив політику експропріації, яка торкнулася, за оцінками промислової організації Conindustria, близько 1440 компаній.

Під час правління Чавеса багато наслідків такої політики яскраво не виявилися — допомагали високі ціни на нафту та політика нестримного запозичення для підтримки бюджету (з 2007 по 2018 рік зовнішній борг Венесуели зріс у 2,5 раза і становив рекордні 156 млрд доларів).

З падінням цін на нафту з 2014 року Мадуро вдався до додаткових запозичень та використання міжнародних резервів, щоб спробувати зберегти економічну модель Чавеса, але ситуація лише погіршилася.

У 2015 році у Венесуелі була зареєстрована інфляція в 180% — найвищий показник у світі на той момент, а в 2017 році країна вступила в цикл гіперінфляції, пік якої припав на 2018 рік, коли, згідно з даними Центрального банку Венесуели, інфляція досягла 130 %.

У ті ж роки загострилися проблеми нестачі медикаментів, продуктів харчування та інших товарів першої потреби. Згідно з дослідженням Католицького університету імені Андреса Бельо в Каракасі, рівень бідності у Венесуелі зріс з 48% у 2014 році до 91% у 2018-му.

Саме тоді, починаючи з 2018 року, уряд Мадуро розпочав тихий процес економічних реформ, призупинивши на практиці валютний та ціновий контроль, скасувавши субсидії на бензин , що був до того найдешевшим у світі, дозволивши фактичну доларизацію економіки і навіть розпочавши діалог із приватним сектором, щоб повернути деякі з експропрійованих компаній їхнім колишнім власникам.

До грудня 2021 року країна подолала гіперінфляцію і — певною мірою — покінчила проблеми дефіциту (принаймні, для тих венесуельців, які мають доходи в іноземній валюті і тому можуть дозволити собі купувати продукти за високими цінами).

Цей ліберальний поворот стався на практиці, тоді як Мадуро поклав провину за кризу в країні на нібито «економічну війну», яку ведуть проти його уряду опозиція та США, а також міжнародні санкції, введені проти Венесуели останніми роками.

4. Історичне падіння обсягів видобутку нафти

Згідно з даними Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), 1998 року, коли Уго Чавес переміг на президентських виборах, видобуток нафти у Венесуелі становив 3,1 млн барелів на день.

Коли Чавес помер у березні 2013 року, видобуток у Венесуелі впав до 2,3 млн. барелів на день, тобто на 25%.

Під час правління Мадуро обсяг нафти, що видобувається у Венесуелі, продовжував знижуватися. У червні 2020 року він упав до 336 000 барелів на день, тобто до рівня, близького до початку 1940-х років.

Це падіння пояснюється наслідками пандемії коронавірусу, що вдарила по всій світовій економіці, і санкціями, запровадженими урядом США в січні 2019 року, коли Мадуро вдруге посів президентське крісло після виборів, які більшість міжнародного співтовариства вважали сфальсифікованими.

Уряд Венесуели назвав причиною проблем економіки країни саме ці санкції, які обмежують можливості видобутку та експорту нафти – основного джерела доходів Венесуели.

За даними ОПЕК, після введення санкцій видобуток справді впав з 1,1 млн барелів на добу в січні 2019 року до 740 тис. барелів у березні.

Ці дані, однак, не дають повної картини, оскільки під час правління Мадуро ще до введення санкцій видобуток нафти у Венесуелі скоротився вдвічі, з 2,3 млн. барелів на день у березні 2013 року до 1,1 млн. у грудні 2018 року.

До квітня цього року Венесуела видобувала 878 000 барелів на день. Для країни, яка має найбільші доведені запаси сирої нафти у світі (понад 300 млрд барелів), це дуже низький показник.