Наступ Кремля мав призвести до завершення війни, але ані масштабного прориву російських військ, ані розвалу українського фронту не відбулося, пише у статті в Telegraph старший кореспондент з міжнародних питань Ролад Оліфант.

Але все могло скластися по-іншому. Принаймні навесні цього року, коли на тлі браку зброї, вояків та укріплень з українського боку росіяни почали наймасованіший наступ від початку вторгнення.

До кінця літнього воєнного сезону залишається менше двох місяців, але росіянам так і не вдалося поки досягти поставлених амбітних цілей, пише британське видання.

Усі просування російських військ відбувалися дуже повільно і супроводжувалися великими втратами. За даними британського міністерства оборони, щоденно у травні росіяни втрачали 1262, а у червні – 1162 бійці, – це найбільші втрати в живій силі за час війни.

Але росіяни не припиняють наступ, інколи із небезпечною швидкістю. Цього тижня журналіст Юрій Бутусов написав про “критичну ситуацію” біля Покровська, де російським силам вдалося просунутися одразу на 6 км за тиждень. Якщо росіянам вдасться взяти Покровськ, а також Мирноград, що за 14 км звідти, під прямою загрозою може опинитися уся Дніпропетровська область.

Найгіршого уникли, але втрати територій триватимуть

Загалом, як каже цитований у статті старший науковий співробітник Фонду Карнегі Майкл Коффман, “найгіршого (для України – Ред.) сценарію вдалося уникнути, але ситуація все ще рухається за негативною траєкторією”.

“Найближчим часом Україна втратить більше території”, – каже експерт, який нещодавно повернувся з поїздки на фронт.

Telegraph також нагадує, що на початку цієї наступальної кампанії були й припущення, що такий бліцкріг дозволить росіянам дійти ледве не до Києва. Зараз така можливість взагалі не розглядається.

Але, наприклад, захоплення, або ж “звільнення”, як це називають росіяни, усієї Донецької області все ще однією із головних цілей для них.

І якщо почнуться мирні переговори (а в Кремлі відкрито сподіваються, що після перемоги на президентських виборах в США Дональда Трампа вони матимуть гарні позиції для цього), коли замовкнуть гармати, росіяни утримуватимуть все, що їм вдалося окупувати до цього часу.

У разі, як на той час їм вдасться захопити Слов’янськ, Краматорськ та Покровськ, для своєї внутрішньої аудиторії вони зможуть подати це як перемогу.

Також очевидним є те, що наданим момент росіяни зберігають перевагу у живій силі, зброї та техніці. Але ця перевага може виснажитися до кінця цього року. Тож для них особливо важливо використати на повну теперішнє вікно можливостей для наступу.

Що відбувається на Харківщині

Масована атака на Харків 10 травня, яка вперше від 2022 здійснювалася з території Росії, мала дві цілі: створити буферну зону, щоб запобігти російський ударам та рейдам на Бєлгородщині, та відволікти головні українські сили з Донбасу.

Перше із цього явно не вдалося. Російські сили швидко втратили темп і почали втрачати територію. Нині вони розділені на дві групи поблизу Вовчанська та Лук’янцями.

У досягненні другої цілі успіх був більшим. Україна була змушена перекидати деяки бригади та батальйони на Харківщину з інших напрямків на фронті, аби посилити цю ділянку.

Нестача мобільних резервів в українців є очевидною: усі останні російські успіхи у напрямку Нью-Йорка, Торецька, Покровська є результатом нестачі бійців для заміщення вибулих та зміцнення фронту.

Найдивнішим ( і таким, що найбільше вкладається у стиль начальника російського Генштабу Валерія Герасимова) є те, що росіяни не скористалися успіхами на Харківщині.

“Зараз зрозуміло, що росіяни почали наступ на Харківщині на місяць раніше запланованого”, – каже Майкл Кауффман. Ідея полягала в тому, щоб захопити українців зненацька. Але в результаті наступ забуксував і росіяни навіть були змушені перекидати вже свої війська з Донбасу на Харківщину.

Можливо, саме це врятувало українців від розвалу фронту.

Донбас і надалі головна ціль росіян

Тим часом на Донбасі бої не зупиняються. Але від початку наступу на Харків у травні цього року, на Донбасі російські війська почали повільно просуватися вперед.

“Ситуація така: росіяни використовують ту саму жорстоку тактику, як і під Бахмутом – вони висувають багато людей, втрачають багато людей і просуваються на кілька метрів та займають пару вулиць у тих самих селах”, – цитую тританське видання колишнього міністра оборони України Андрія Загороднюка.

“По суті, це дуже повільний рух, але вони рухаються”, – каже він.

Цей повільний рух чітко вказує на Покровськ, а звідти вже кілька кілометрів до критично важливої дороги, що з’єднує його із Костянтинівкою та стратегічно важливими Краматорськом, Дружківкою та Слов’янськом.

Якщо росіянам вдасться захопити Нью-Йорк і Торецьк, під загрозою з півдня опиниться Часів Яр та Костянтинівка з південного сходу. Далі лише крок до Краматорська та Слов’янська, а це вже пряма загроза усім українським позиціям на Донеччині.

При цьому, як відзначає Роб Лі, старший науковий співробітник в американському Інституті міжнародної політики, росіяни концентрують атаки на напрямках із слабкішими українськими підрозділами.

Наприклад, наступ на Торецьк та Нью-Йорк, який розпочався із місяць тому, співпав у часі із тим, що українці вирішили замінити відносно сильну бригаду, що тримала цю ділянку, на відносно слабшу, які перекинули з Часового Яру.

Те саме, за спостереженнями Юрія Бутусова та Deep State, відбулося і на Покровському напрямку.

Нові тактики росіян

Цей період війни також відзначається дуже повільним просуванням військових. Досить часто у російських атаках бере участь лише шість чи вісім бійців, які намагаються проникнути і закріпитися на “нічийній” території.

Це результат проблеми, із якою стикнулися обидві сторони під час війни: наступ на нічийні території з традиційною зброєю – як це намагалися зробити росіяни під Вугледаром та Авдіївкою, або українські війська минулого літа на Запоріжжі – завершується лише купою понівеченої техніки.

Цього року росіяни випрацювали дві відповіді на цю проблему. Одна полягає у “танку-мангалі”, який незграбно просувається нічийною землею, беручи на себе масу вогню і розчищаючи дорогу для наступу піхоти. Друга – у хвилях летючих штурмовиків на мотоциклах, які на шаленій швидкості намагаються перетнути лінію фронту, поки їх не вразив вогонь противника, і закріпитися вже в його окопах. Але все це не диво-зброя.

“Підсумок такий: немає хороших варіантів для наступу на щільно укріплені позиції”, – каже Роб Лі.

Але такі недосконалі тактики приносять певні здобутки, особливо, якщо супроводжуються скиданням керованих бомб, які почали використовувати росіяни.

“Вони є дуже потужними психологічно: одним ударом вони можуть знищити саме ту будівлю на позиціях, яку за часів наступу на Бахмут традиційна артилерія нищила тижнями”, – пояснює Майкл Кауффман.

Що буде далі на фронті та у війні

Найпесимістичніші передбачення щодо цього літа були засновані на критичній нестачі снарядів, вояків та підготовлених укріплень з українського боку. Усі три проблеми поступово починають вирішуватися.

У квітні президент Зеленський підписав новий закон про мобілізацію. І, хоча офіційні цифри засекречені, джерела, знайомі з цією темою, кажуть, що кількість мобілізованих зросла у рази. Вони будуть на фронті вже у найближчі місяці.

Також у квітні – незадовго до російської масованої атаки на Харків – США схвалили довгоочікуваний пакет допомоги. Це розморозило поставки зброї, яка значно зменшить, якщо не перекриє російську першість у зброї. Очікується також прибуття винищувачів F-16.

А це означає, що Росія навряд чи матиме перевагу на полі бої до зими.

Та й Москви є свої проблеми. Запаси важкої техніки поступово вичерпуються. А нещодавно російським контрактникам підняли винагороду, – це може свідчити, що у росіян є проблеми з живою силою. А це знизить темп російських операцій у певний момент.

Але й небезпеки наступних місяців залишаються дуже гострими.

Як заявив український Головнокомандувач Олександр Сирський, росіяни мають перевагу перед українцями у техніці “1:2 або 1:3”.

Як вважає Юрій Бутусов, криза довкола Покровська зумовлена зокрема й відсутністю укріплень та узгодженого командування.

Крім того, багато українських воєнних ресурсів і надалі прикріплені до Харківщини.

Якщо коротко, російські атаки триватимуть щонайменше до вересня.

Але битва за Донбас, якою б кривавою вона не була, може й не бути вирішальною у цій війні.

“Стає дедалі ясніше: той, хто контролює наступні 20 км на Донеччині не змінять стратегічно картину цієї війни”, – каже Майк Кауффман.

“Ключовими є не виснаження воєнних ресурсів на фронті, а виснаження і руйнування, які завдають одна одній сторони, аби підірвати здатність продовжувати війну”, – вважає аналітик.