Військові та економічні експерти – про зв’язок армій та фінансів Пекіна та Москви
Військові літаки Китаю та Росії в останні кілька років регулярно здійснювали спільні польоти, називаючи це «спільним повітряним патрулюванням», проте 25 липня цього року їх колективний «патруль» вперше наблизився до території США так близько, що на їх перехоплення було піднято групу літаків американських і канадських ВПС.
При цьому перехоплення літаками ВПС США російських військових авіагруп стали рутинними з того часу, як Володимир Путін ще 2007 року відновив польоти російської стратегічної авіації поблизу кордонів США. У 2019 році російські ракетоносці та китайські бомбардувальники розпочали спільні польоти в регіоні Далекого Сходу, і в останньому їхньому спільному польоті теж немає новини. Новина в тому, що якщо раніше російські літаки складали компанію китайським у польотах над далекосхідними морями, де Пекін намагається встановити своє домінування, то тепер Китай вперше приєднався до польоту російської стратегічної авіації до берегів США.
Військові спостерігачі кажуть, що такі дії Пекіна можуть бути наступним кроком у нарощуванні конфронтації зі США – як через підтримку Вашингтоном Тайваню, так і через критику, яку адміністрація США піддає китайській владі за підтримку Москви в її агресії проти України.
Варто додати, що російсько-китайське патрулювання в районі Аляски сталося в останній день візиту до КНР міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби. Главу МЗС України прийняв у Китаї його колега Ван І, їхня зустріч пройшла не в Пекіні, а в Гуанчжоу, і її результати поки не зрозумілі.
Все це відбувається на тлі того, що після більш ніж двох років війни Росії проти України, розв’язаної Володимиром Путіним невдовзі після оголошення про «дружбу без кордонів» з Китаєм, Захід вирішив дати зрозуміти Пекіну, що більше не просто вмовлятиме його припинити допомогу агресору .
Це було продемонстровано безпрецедентно жорсткою заявою нещодавнього Саміту НАТО у Вашингтоні щодо Китаю: там було сказано, що «КНР перетворилася на найважливішого посібника війни Росії проти України завдяки її партнерству “без обмежень” та масштабній підтримці, яку вона надає оборонно-промисловому комплексу Росії», що «збільшує загрозу, яку Росія становить для своїх сусідів та для євроатлантичної безпеки».
У заяві НАТО також прозвучало явне попередження Пекіну: “КНР не може сприяти найбільшому в новітній історії збройному конфлікту в Європі без негативних наслідків для своїх інтересів та репутації”.
На ці заяви МЗС Китаю відреагувало гнівно, звинувативши НАТО у нарощуванні конфронтації: «Декларація Вашингтонського саміту НАТО посилює напруженість в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, демонструючи менталітет холодної війни та войовничу риторику. Її частина, що стосується Китаю, наповнена забобонами, наклепами та провокаціями. Ми украй незадоволені цим і рішуче виступаємо проти цього. Ми зробили офіційні заяви на адресу НАТО. У питанні України НАТО роздмухує відповідальність Китаю. Це не має сенсу і продиктовано злими намірами».
Навчання в повітрі та на морі – крок до оперативної сумісності?
Китайські та російські військові здійснюють «спільне патрулювання» не тільки в повітрі, а й на морі: цього ж липня кораблі Росії та Китаю провели таке патрулювання у Філіппінському морі, а слідом за ним і спільні навчання в Південно-Китайському морі, причому з практичними артилерійськими стрілянинами.
Практика спільних маневрів у Москви та Пекіна давня, і контакти військових в останні кілька років стали ще активнішими, зазначає у коментарі для Російської служби «Голосу Америки» провідний експерт RAND Corporation у сфері військового співробітництва країн Азії Марк Козад (Mark Cozad):
«Ми бачили явне збільшення військової співпраці Росії та Китаю, і перед тим, як Росія вторглася в Україну. В основному це виявлялося у військових навчаннях і в бажанні, особливо з китайського боку, розширити ці зв’язки з російськими військовими, запозичити досвід, яким вони могли б поділитися. Ми бачили не лише контакти лідерів, Путіна та Сі Цзіньпіна, а й зустрічі військових керівників, і вони підтримували ці контакти під час війни».
Все це відбувається на тлі того, що після більш ніж двох років війни Росії проти України, розв’язаної Володимиром Путіним невдовзі після оголошення про «дружбу без кордонів» з Китаєм, Захід вирішив дати зрозуміти Пекіну, що більше не просто вмовлятиме його припинити допомогу агресору .
Це було продемонстровано безпрецедентно жорсткою заявою нещодавнього Саміту НАТО у Вашингтоні щодо Китаю: там було сказано, що «КНР перетворилася на найважливішого посібника війни Росії проти України завдяки її партнерству “без обмежень” та масштабній підтримці, яку вона надає оборонно-промисловому комплексу Росії», що «збільшує загрозу, яку Росія становить для своїх сусідів та для євроатлантичної безпеки».
У заяві НАТО також прозвучало явне попередження Пекіну: “КНР не може сприяти найбільшому в новітній історії збройному конфлікту в Європі без негативних наслідків для своїх інтересів та репутації”.
На ці заяви МЗС Китаю відреагувало гнівно, звинувативши НАТО у нарощуванні конфронтації: «Декларація Вашингтонського саміту НАТО посилює напруженість в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, демонструючи менталітет холодної війни та войовничу риторику. Її частина, що стосується Китаю, наповнена забобонами, наклепами та провокаціями. Ми украй незадоволені цим і рішуче виступаємо проти цього. Ми зробили офіційні заяви на адресу НАТО. У питанні України НАТО роздмухує відповідальність Китаю. Це не має сенсу і продиктовано злими намірами».
Навчання в повітрі та на морі – крок до оперативної сумісності?
Китайські та російські військові здійснюють «спільне патрулювання» не тільки в повітрі, а й на морі: цього ж липня кораблі Росії та Китаю провели таке патрулювання у Філіппінському морі, а слідом за ним і спільні навчання в Південно-Китайському морі, причому з практичними артилерійськими стрілянинами.
Практика спільних маневрів у Москви та Пекіна давня, і контакти військових в останні кілька років стали ще активнішими, зазначає у коментарі для Російської служби «Голосу Америки» провідний експерт RAND Corporation у сфері військового співробітництва країн Азії Марк Козад (Mark Cozad):
«Ми бачили явне збільшення військової співпраці Росії та Китаю, і перед тим, як Росія вторглася в Україну. В основному це виявлялося у військових навчаннях і в бажанні, особливо з китайського боку, розширити ці зв’язки з російськими військовими, запозичити досвід, яким вони могли б поділитися. Ми бачили не лише контакти лідерів, Путіна та Сі Цзіньпіна, а й зустрічі військових керівників, і вони підтримували ці контакти під час війни».
«Тепер ця роль передана юаню, проте юань не є валютою, що вільно конвертується. Його курс більш-менш директивно встановлюється фінансовою владою Китаю (хоча і, безумовно, на основі економічних показників). І, таким чином, у своїх діях російські Центробанк та Мінфін залежні тепер не від рішень вільного ринку, і навіть не лише й не так від юаня, як від рішень китайської політичної влади» – говорить Олександр Коляндр.
Експерт говорить про прямі наслідки такої залежності:
«Якщо великі китайські банки остаточно вирішать не злити Вашингтон і не надавати Росії ліквідності, наприклад, для торгів на Московській біржі, тоді фактично валютні торги на Московській біржі більш-менш закінчаться. Крім того, більша залежність від значно менш ліквідної валюти, ніж долар, означає, що її використання стає дорожчим. Ну, і у Китаю з’являється настільки сильний інструмент впливу на Росію та її політичні та економічні рішення, що жодної безпеки у цьому немає».
«Добре, коли між двома країнами чи двома людьми нескінченне кохання та загальні рахунки, але коли починаються проблеми, то наявність спільних рахунків чи надзвичайної фінансової залежності ці проблеми лише збільшує», – вважає Олександр Коляндр.
Китай при цьому, на думку економіста, не стане робити великих інвестицій у Росії в найближчому майбутньому: «Знакові інвестиції в російську економіку на рівні купівлі активів поки що Китай не робить, на мій погляд, по-перше, не бачачи сенсу купувати активи, які можуть опинитися під санкціями, по-друге, побоюючись за долю своїх фінансових інститутів, які у цьому братимуть участь. Крім того, з погляду економіки Китаю вигідніше в Росію продавати свої футболки, аніж виробляти їх у Росії, хай і на своєму підприємстві».
Данило Гальперович