Японія та Філіппіни укладають оборонний пакт у конфлікті з Китаєм. Таким чином, обидві країни також озброюються на випадок повернення Трампа.

Після років інтенсивних переговорів Філіппіни і Японія закріпили свою військову співпрацю новим оборонним пактом. Згідно з нещодавно підписаною Угодою про взаємний доступ, дві азійські країни встановлять процедурні правила для спільних заходів за участю військ однієї країни, які відвідують іншу, і правовий статус військ, що перебувають у гостях. Нова угода сприятиме проведенню спільних військових маневрів і операцій з ліквідації наслідків стихійних лих, а також покращить оперативну сумісність між Силами самооборони Японії і Збройними силами Філіппін.

Є лише дві інші країни, з якими Японія уклала подібні угоди: Велика Британія та Австралія. Не випадково обидві країни є союзниками США, так само як і Філіппіни. Навіть якщо це не повноцінний союзницький договір, новий оборонний пакт яскраво ілюструє, наскільки Токіо і Маніла зблизилися у своїх стратегічних орієнтаціях і сприйнятті загроз. Обидві країни є свідками дедалі більш напористої поведінки Китаю у Східно-Китайському і Південно-Китайському морях. Ситуація є особливо загрозливою для Філіппін: територіальні суперечки в Південно-Китайському морі вже кілька разів ледь не призвели до відкритого конфлікту з Китаєм.

Лише минулого року відбулося щонайменше три сутички між китайськими військово-морськими силами та філіппінськими кораблями. П’ять разів Китай застосовував водомети проти філіппінських кораблів, які патрулювали і забезпечували постачання спірних районів. У червні китайська берегова охорона пішла ще далі: вона захопила філіппінський катер, що прямував до другого підводного човна “Томас”, і примусово роззброїла морських офіцерів на борту. На спірному рифі дислокується філіппінський військовий контингент. Інцидент збільшив ризик прямої збройної конфронтації, особливо якщо Китай вирішить застосувати силу для вигнання філіппінських військ зі спірних районів регіону. Однак, перш за все, зростає занепокоєння щодо можливого китайського вторгнення на Тайвань, який лежить між Філіппінами і Японією.

Перспектива можливого другого президентського терміну Дональда Трампа є ще одним важливим стимулом для країн регіону до більш стратегічної співпраці.

Посилення філіппінсько-японського безпекового партнерства відображає два моменти: по-перше, стратегію “інтегрованого стримування” Китаю, що реалізується під керівництвом США, і, по-друге, очевидне прагнення двох азіатських країн відігравати більшу стратегічну роль у формуванні власної безпекової політики у своєму регіоні. Філіппіни намагаються створити розгалужену мережу партнерств у сфері безпеки, щоб більше не залежати від Америки, як це було в минулому, а Японія перебуває в процесі позиціонування себе як головної опори порядку в Індо-Тихоокеанському регіоні, заснованого на правилах. Перспектива можливого другого президентського терміну Дональда Трампа, який може виявитися ще більш деструктивним і трансакційним, ніж перший, є ще одним важливим стимулом для країн регіону до більш стратегічної співпраці.

На початку року президент США Джо Байден, президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший і прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда зустрілися у Вашингтоні на першому в історії тристоронньому саміті між трьома країнами. Під час зустрічі в Білому домі, яка супроводжувалася урочистими промовами, три глави урядів послалися на спільну мету забезпечення “вільного і відкритого міжнародного порядку, заснованого на міжнародному праві, в Індо-Тихоокеанському регіоні і за його межами” шляхом довгострокового стратегічного співробітництва “на десятиліття вперед”. Президент США Джо Байден підтвердив, що його країна “твердо віддана” своїм азіатським союзникам – особливо з огляду на ескалацію напруженості в Південно-Китайському морі. Президент США попередив Китай, що будь-який збройний напад на філіппінські війська або цивільні кораблі і літаки спричинить дію пакту про взаємодопомогу між Філіппінами і США.

Тим часом Конгрес США наполягав на укладенні нової двосторонньої оборонної угоди, яка б більш ніж у чотири рази збільшила щорічну підтримку Маніли в рамках програми “Зовнішнє військове фінансування США” обсягом 2,5 млрд доларів США. Визнаючи важливість економічної безпеки та стійких ланцюгів постачання, Байден і Кісіда також запропонували Філіппінам новий пакет стратегічних інвестицій, насамперед для розвитку критично важливої інфраструктури.

Тристоронньому саміту передувала низка зустрічей на високому рівні між трьома країнами, зокрема, зустріч віце-президента США Камали Гарріс, Маркоса-молодшого і Кішиди, а також тристоронні переговори між відповідними радниками з питань національної безпеки. Минулого року берегова охорона трьох країн вперше провела спільні навчання. Президент Філіппін Маркос-молодший особисто відіграв ключову роль у створенні тристороннього угруповання “JAPHUS” (Японія-Філіппіни-США): перед своїм інавгураційним візитом до Токіо він публічно виступив на підтримку цього альянсу, попередньо прийнявши рішення про надання Пентагону доступу до додаткових військових об’єктів на півночі Філіппін в рамках Угоди про розширене оборонне співробітництво.

Тристороннє партнерство JAPHUS є частиною більшого пакету “мінілатеральних” ініціатив, очолюваних США.

Тристороннє партнерство JAPHUS є частиною більшого пакету “мінілатеральних” ініціатив під проводом США. Найвідоміші з них – Альянс Австралія-Великобританія-США, Тристоронній альянс Японія-США-Південна Корея і чотиристороннє безпекове партнерство “Сквад” між США, Австралією, Японією і Філіппінами. Усі ці ініціативи базуються на одному організаційному принципі: вони покликані консолідувати стратегію “інтегрованого стримування” проти Китаю, що посилюється. Метою США є стримування амбіцій Китаю в регіоні за допомогою своєї розгалуженої мережі альянсів.

І Філіппіни, і Японія усвідомлюють, що Америка відіграє незамінну роль у підтримці статус-кво в регіоні. З іншого боку, вони сповнені рішучості посилити власну стратегічну спроможність діяти. З одного боку, існує невизначеність щодо того, як триватиме участь Америки в регіоні. Побічними ефектами другого президентського терміну Дональда Трампа можуть стати запекла внутрішня боротьба за владу у Вашингтоні, повна реструктуризація безпекового істеблішменту на користь лояльних до адміністрації акторів, а також безсоромно одностороння і жорстоко трансакційна зовнішня політика, яка буде проводитися за рахунок союзників в Азії.

Регіональні держави, такі як Філіппіни, не хочуть виступати в ролі ставленика США проти Китаю, що посилюється, а прагнуть проводити більш “незалежну” зовнішню політику.

Крім того, і Японія, і Філіппіни хочуть зберегти стабільні канали комунікації з Китаєм, який є не лише їхнім безпосереднім сусідом, але й дуже важливим торговельним партнером. Такі регіональні держави, як Філіппіни, не хочуть виступати в ролі ставленика США проти Китаю, що посилюється, а прагнуть проводити більш “незалежну” зовнішню політику. Маркос-молодший неодноразово давав зрозуміти, що не має наміру позиціонувати себе пліч-о-пліч з однією наддержавою проти іншої наддержави, а поглиблення безпекового партнерства з традиційними союзниками називав просто захисною реакцією на події в Південно-Китайському морі, “на агресивні дії, яким ми піддаємося”.

Філіппіни навіть відкинули пропозицію США про пряму підтримку в умовах триваючих китайських переслідувань їхніх операцій з постачання і патрулювання в Південно-Китайському морі. Замість цього держава Південно-Східної Азії зосереджується на модернізації власних можливостей у сфері морської безпеки і має намір придбати для цього сучасні системи озброєнь протягом наступних десяти років. Однак, перш за все, Філіппіни хочуть диверсифікувати своє партнерство у сфері безпеки за межами США. Саме в цьому контексті важливою є ще більш інтенсивна співпраця між Філіппінами і Японією в галузі безпеки. Ця країна користується широкою підтримкою як стратегічної еліти Філіппін, так і населення, і є найважливішим партнером з надання допомоги в галузі розвитку та інвестицій.

Японія, зі свого боку, дедалі більше бере на себе проактивну роль у забезпеченні безпеки в регіоні в рамках своєї доктрини “дипломатичного реалізму”. Спираючись на роботу вбитого прем’єр-міністра Сіндзо Абе, який одноосібно визначив післявоєнну зовнішню політику Японії в 2010-х роках, уряд Фуміо Кісіди поставив собі за мету подвоїти оборонні витрати Японії протягом наступних п’яти років, працювати з ключовими партнерами над розробкою нових систем озброєнь і – що особливо важливо – безпосередньо підтримувати держави-однодумці в галузі морської безпеки в рамках нещодавно започаткованої програми “Офіційна безпекова допомога”.

Нещодавно підписаний оборонний пакт, який незабаром має бути ратифікований в обох країнах, має на меті прискорити надання оборонної допомоги і експорт все більш складних систем озброєнь на Філіппіни. Японія, яка вже оснастила ВМС Філіппін багатоцільовими катерами і радіолокаційними системами, таким чином відіграє ще більш важливу роль у розширенні потенціалу країни у сфері морської безпеки в контексті ескалації суперечок у Південно-Китайському морі.

Нова угода також полегшить проведення двосторонніх військових навчань на більш регулярній основі і в більших масштабах. Це значно покращить оперативну сумісність між японськими і філіппінськими військами, що особливо важливо з огляду на занепокоєння щодо можливої війни на сусідньому Тайвані. Географія відіграє вирішальну роль у цьому контексті, оскільки і Японія, і Філіппіни мають військові об’єкти (на островах Окінава і в Батанесі), розташовані неподалік від тайванського узбережжя. Відповідно, ефективна координація і широка співпраця між двома азіатськими союзниками має важливе значення, коли йдеться про стримування і визначення кінцевого результату ключових конфліктів в Азії. Незважаючи на свій союз з Вашингтоном, Філіппіни і Японія сповнені рішучості зміцнювати власну обороноздатність, щоб мати змогу ефективно реагувати на геополітичну невизначеність і кризові ситуації в регіоні.

Автор: Річард Гейдаріан є доцентом Філіппінського університету, Азійського центру та автором книги “Індо-Тихоокеанський регіон” (The Indo-Pacific): Трамп, Китай і нова боротьба за глобальне панування (Palgrave Macmillan, 2020). Як міжнародний колумніст пише для New York Times, Foreign Affairs та The Guardian.

Джерело: IPG–Journal, ЄСМК