75-та річниця НАТО затьмарена російською атакою і можливим виходом США з Європи. Чи може ЄС об’єднати зусилля?
Хотілося б, щоб 75-та річниця НАТО пройшла інакше. Глави держав і урядів говорили б про старі добрі часи на звичайній церемонії саміту і віддавали б данину поваги колись такому важливому, а нині застарілому оборонному альянсу в урочистих промовах.
Проте замість святкування це було напружене засідання організації, яка знову наповнилась життям і значенням, яка прийняла до своїх лав дві нові країни і члени якої вперше за довгий час планують досягти цільового показника виділення на оборону щонайменше двох відсотків валового внутрішнього продукту. Значення НАТО зростає через агресивну війну Росії в Україні і зростаючі амбіції Китаю. Незважаючи на подекуди дуже різні позиції 32 країн-членів, НАТО єдина в своїй оцінці ситуації і готовності озброїтися проти неї.
Тож чи все готово до наступних 75 років? Навіть погляд на ювілеї, що наближаються, затьмарений темними хмарами. Частина резолюцій щодо України має на меті зробити підтримку “стійкою до Трампа”. Це вже описує фундаментальну проблему європейців. Невизначеність щодо майбутнього зовнішньої політики США, з одного боку, і триваюча величезна залежність Європи від цієї політики в плані безпеки, з іншого.
З 1,304 трильйона євро оборонних видатків НАТО в 2023 році 875 мільярдів євро припадає лише на США і переважно на завдання за межами Європи. Решта розподіляється між 31 іншим членом Альянсу. Такий розподіл є однією з багатьох причин, чому проста кількісна логіка “але ж ми витрачаємо набагато більше, ніж Росія” не працює. Важливою є військова спроможність там, де вона необхідна.
І саме тут європейський континент з його численними маленькими арміями-бутіками не дуже добре позиціонується. Без американської допомоги окремі європейські компоненти не стануть армією стримування, війська і матеріальні засоби не можуть бути розгорнуті досить швидко, а інформація, аналіз і командування не гарантовані. Європа може бути здатна захистити себе в разі нападу, але без об’єднуючої структури НАТО і підтримки США перемога у війні високої інтенсивності буде досить сумнівною.
НАТО залишиться найважливішим гарантом безпеки для Європи в осяжному майбутньому.
НАТО залишиться найважливішим гарантом безпеки Європи в осяжному майбутньому. У той же час, США, швидше за все, будуть менш активними в Європі. Справжній виклик для американців знаходиться по той бік Тихого океану, а не Атлантики.
Це не допомагає, європейці повинні робити більше для власної безпеки. Чи означає це “витрачати більше, більше, більше” на озброєння? Так, але інакше, ніж раніше. Якщо ми не хочемо, щоб витрати на оборону зростали швидше, ніж ефективна обороноздатність, інвестиції в оборону повинні бути більш скоординованими в середньостроковій перспективі. У Європі існує оборонний плюралізм, який випромінює значну частину національного суверенітету, але ускладнює здійснення значущих спільних дій. В той час як ЄС використовує 17 різних бойових танків від шести різних виробників, американці задовольняються лише одним. Що це означає для логістики, технічного обслуговування і оперативної спроможності у випадку війни – очевидно. Проте, перш за все, це дорого. З причин, які завжди легко зрозуміти, європейські країни підтримують власну промисловість бонсай за допомогою субсидій або порівняно високих закупівельних цін, щоб зберегти робочі місця або ключові галузі у власній країні. Це зрозуміло з точки зору промислової політики, але це менш вигідно для функціонування європейської оборони.
Потрібен інший баланс між національними економічними інтересами і європейськими оборонними можливостями. Іноді доводиться визнати, що необхідні технології можуть бути краще вироблені у сусіда. Або іноді ми повинні сприяти виробництву наших власних технологій в інших країнах ЄС і створювати там робочі місця, перш ніж вони принесуть в країну неєвропейське ліцензійне виробництво і ще більше збільшать плюралізм оборонного обладнання. Коротше кажучи, нам потрібна стратегічна оборонно-промислова політика, орієнтована на європейський оборонний потенціал.
Єдине, що є дійсно певним у постійно мінливому світовому порядку, – це те, що географія Європи не зміниться. Країни, що знаходяться тут, повинні будуть продовжувати керувати долею континенту. І першим кроком тут є досягнення надійного стримування Росії. Не має великого значення, наскільки ймовірно, що Росія може випробувати солідарність НАТО, наприклад, у країнах Балтії. Мета полягає в тому, щоб запобігти можливому виходу США з Альянсу одного дня, а країни-члени ЄС ще не є повністю згуртованими в плані оборонної політики. Якщо війна в Україні нас чогось і навчила, так це того, що Росія любить бути несподіваною і діяти швидко, коли вона вважає іншу сторону слабшою. Цей розрахунок необхідно змінити, чітко давши зрозуміти, що не лише США, але й самі європейці можуть забезпечити безпеку на континенті.
Сила Європи, єдність у різноманітті, також має бути використана в обороні.
Сила Європи, єдність у різноманітті, має бути застосована і в обороні. Нам потрібна більша консолідація, щоб не стати залежними від кількох постачальників, і нам потрібна стандартизація на внутрішньому ринку для сприяння конкуренції.
На основі спільного аналізу сценаріїв, до яких ми готуємося в Європі, нам необхідно розвивати вже існуючу співпрацю в рамках ЄС і за його межами. Успішні проекти, такі як спільнота закупівель OCCAR, співпраця між Норвегією і Німеччиною щодо підводних човнів в рамках “Спільного проекту” або ініціатива “Небесний щит” щодо спільної протиракетної оборони, повинні і надалі культивуватися і розширюватися.
У довгостроковій перспективі, однак, необхідна більша координація і стандартизація, яку може забезпечити, зокрема, ЄС. Структури вже існують, навіть без комісара з питань оборони, але політичної волі для їх реалізації поки що бракує. ЄС може сприяти стандартизації ліцензування і, таким чином, створенню реального внутрішнього оборонного ринку для простого обладнання і запасних частин. Економія коштів була б величезною. Він може об’єднати зусилля для проведення досліджень у швидко мінливому технологічному середовищі. Він може координувати інвестиції таким чином, щоб кожна країна могла зробити свій внесок у спільну оборону тим, що вона вміє робити найкраще, і покладатися на інших у решті.
Яким би важливим не було значення НАТО для європейської безпеки, ми не повинні покладатися на те, що він так само захищатиме нас через 75 років. Метою європейських країн у наступному десятилітті має стати зміцнення європейського стовпа НАТО настільки, щоб він за потреби міг стояти самостійно. Наразі це означає більше – і значно більше – інвестицій в оборону. Але якщо їх робити далекоглядно і разом, вони не будуть безмежними, вони зблизять Європу і створять безпеку на континенті і по сусідству з ним. І, можливо, тоді святкування 150-річчя НАТО стане гідним, дещо нудним актом в пам’ять про альянс, який вже застарів у мирний час.
Автор: Пеер Тешендорф є консультантом з питань політики глобального миру та безпеки у Фонді ім. Фрідріха Еберта.
Джерело: IPG–Journal, ЄС