Сполучені Штати та їхні союзники докладають спільних зусиль, щоб покласти край війні в Україні. Одним із таких зусиль є припинення незаконних поставок зброї Північною Кореєю до росії, які, на думку американського уряду, відбулися вже у 2022 році, через кілька місяців після вторгнення росії в Україну. Останніми місяцями з’явилися повідомлення про те, що на полях боїв в Україні були знайдені північнокорейські ракети.
З огляду на те, що торгівля зброєю між Північною Кореєю та росією триває вже понад два роки, настав час бути більш рішучими та ефективними. Хоча США запровадили санкції проти трьох російських юридичних осіб та двох російських громадян, причетних до передачі та випробування північнокорейських балістичних ракет, цього недостатньо. Ці санкції стосуються лише однієї сторони рівняння: росії. Для більш ефективного стримування цих операцій США і Республіка Корея (РК або Південна Корея) повинні націлитися на обидві сторони, що беруть у них участь. Це починається з правильного розуміння північнокорейських заводів з виробництва боєприпасів, які допомагають фінансувати і розвивати програми озброєнь країни, в тому числі виробництво Пхеньяном ракет з потенційно ядерними боєголовками, націлених на Південну Корею, Японію або навіть США. Для того, щоб стримати виробництво і продаж зброї Північною Кореєю, зусилля мають бути постійними, послідовними і об’єднаними, незалежно від того, чи потрапляють вони в заголовки новин.
Огляд заводів з виробництва ракетних боєприпасів
Північнокорейські заводи з виробництва боєприпасів опинилися в центрі уваги світової громадськості більше, ніж будь-коли раніше, після того, як Пхеньян почав активніше висвітлювати візити Кім Чен Ина на заводи з виробництва боєприпасів, починаючи з серпня 2023 року, на тлі численних контроверсійних повідомлень про поглиблення зв’язків між Північною Кореєю і росією. За оцінками Південної Кореї, ці заводи «працюють на повну потужність» для постачання боєприпасів до росії. Попри важливість цих заводів, вони залишаються невловимими не лише для громадськості, але навіть для експертів через закритість Північної Кореї та чутливість цих об’єктів. Багато з цих заводів також працюють під різними назвами (як показано в таблиці нижче), що додає плутанини.
Кількість заводів з виробництва боєприпасів варіюється. Згідно з «Оборонною Білою книгою Південної Кореї 2022 року», Північна Корея має понад 300 заводів з виробництва боєприпасів, але на той час працювало менше 100 заводів через труднощі з постачанням електроенергії і сировини. Інше, більш свіже джерело зазначає, що зараз у Північній Кореї працює від 60 до 80 заводів з виробництва боєприпасів, переважно розташованих у провінціях Чаган і Північний Пхьонган. Крім того, фізичні розміри, кількість працівників, виробничі потужності і основна продукція кожного заводу залишаються практично невідомими.
За китайськими даними, приблизно 20 заводів безпосередньо займаються виробництвом ракет і безпосередньо пов’язані з ракетними базами. Вони також вказують на те, що ці 20 заводів з виробництва боєприпасів беруть активну участь у виробництві і складанні різних типів ракет. Основними об’єктами, схоже, є машинобудівний завод Тхесонг, завод № 125, завод № 26 і дослідницький центр Санеум-донг, які мають можливість виробляти і збирати ракети «Хвасон».
Останні повідомлення вказують на те, що Північна Корея будує нові заводи з виробництва боєприпасів або реконструює існуючі з метою збільшення виробництва у відповідь на зростаючий попит на продаж зброї, зокрема артилерійських снарядів для експорту в росію. Крім того, за повідомленнями, коефіцієнт використання північнокорейських заводів з виробництва боєприпасів значно зріс, особливо після візиту міністра оборони росії Сєргєя Шойгу до Північної Кореї в липні 2023 року. Ці нові події означають, що інформацію в таблиці потрібно буде оновлювати по мірі надходження нових деталей.
Фінансування другої економіки
Сеул заявив, що Москва натомість надає Пхеньяну продовольство, сировину та деталі, необхідні для виробництва зброї. Росія також віддячує грошима: нещодавно вона схвалила розблокування $9 млн із $30 млн заморожених північнокорейських активів, розміщених у російській фінансовій установі. Все це на додаток до доходів від зброї, виробленої на вищезгаданих заводах і проданої в росію. Такі доходи, ймовірно, спрямовуються в так звану «другу економіку» Північної Кореї.
«Друга економіка» Північної Кореї, або військова економіка, є неофіційною економікою, яка тримається окремо від офіційної національної економіки і про яку рідко згадують пересічні громадяни, не кажучи вже про зовнішній світ. Колишні соціалістичні держави також мали «другі економіки», але унікальність Північної Кореї полягає в тому, що вона відіграє центральну роль у підтримці національної економіки і слугує пріоритетам верховного лідера. До них відносяться фінансування його програм озброєнь і підтримка власних потреб сім’ї Кімів. На відміну від офіційної економіки, яку контролює кабінет міністрів, «другою економікою» Північної Кореї керує Друга економічна комісія (ДЕК), яка підпорядковується Департаменту військової промисловості Трудової партії Кореї (ТПК). ДЕК була створена за часів Кім Ір Сена і відповідає за планування, виробництво, розподіл і продаж військової продукції Північної Кореї за кордон. За Кім Чен Іра Державна комісія була ще більше посилена, коли Північна Корея почала серйозно займатися ядерними розробками.
Заводи з виробництва боєприпасів становлять основу «другої економіки» Північної Кореї. З початку 1960-х років тодішній лідер Кім Ір Сен наполягав на розвитку військової промисловості, спираючись на свою політику одночасної економічної оборони та розвитку. Однак, на відміну від заявленої мети, Пхеньян зосередився майже виключно на розбудові та зміцненні обороноздатності країни, що призвело до створення «другої економіки». За словами перебіжчиків, які працювали на режим, у тому числі в установах «другої економіки», Північна Корея загалом віддає перевагу виділенню ресурсів для «другої економіки» перед народною економікою.
В офіційному щорічному оборонному бюджеті Північної Кореї відсутній ряд ключових компонентів, пов’язаних з «другою економікою». Щороку Верховна народна асамблея, парламент Північної Кореї, представляє бюджет за секторами, в тому числі й оборонний. Однак, за оцінками південнокорейських експертів, оборонний бюджет Північної Кореї – зазвичай 15,8 відсотка – покриває лише частину витрат на операції і технічне обслуговування і зовсім не враховує витрати на вдосконалення оборони, такі як закупівля озброєнь і систем або науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) озброєнь і техніки. Пхеньян ніколи не розкривав джерела та обсяги коштів, що використовуються для розробки своїх озброєнь, тому деякі експерти наводять оцінки того, скільки Північна Корея витратила на свої ядерні та ракетні розробки.
Хоча фінансові ресурси для «другої економіки» також надходять від незаконної діяльності, такої як хакерство з метою отримання великих сум криптовалютних активів, як зазначено в останньому звіті Групи експертів ООН щодо Північної Кореї, через війну, що триває в Україні, північнокорейська промисловість з виробництва боєприпасів стає все більш значним джерелом доходів для «другої економіки». Іншими словами, винагорода від росії в обмін на продукцію заводів з виробництва боєприпасів у вигляді готівки або сирої нафти, швидше за все, піде на фінансування ядерних амбіцій Північної Кореї, аніж на користь широких верств населення. Це може бути однією з причин, чому Північна Корея спростовувала заяви про продаж зброї росії, попри те, що активно рекламує свою співпрацю з росією і намагається створити позитивний імідж росії серед своїх громадян.
Посилення виробничих потужностей
Експорт Пхеньяном зброї на війну Путіна в Україні узгоджується з політикою Кім Чен Ина щодо модернізації виробничих потужностей Північної Кореї відповідно до п’ятирічного плану розвитку національної оборони. Це також становить загрозу для Сполучених Штатів, Південної Кореї та Японії, які знаходяться в межах досяжності північнокорейських ракет.
У минулому Кім Чен Ин більше зосереджувався на дослідженнях і розробках передових озброєнь, але поступово він приділяє не менше уваги «виробництву». Наприклад, на Восьмому партійному з’їзді у 2021 році Кім Чен Ин заявив, що очікує, що «створення інтелектуальної, точної, безпілотної, високопродуктивної і легкої військової техніки має стати пріоритетною метою індустрії боєприпасів». Однак на партійному пленарному засіданні в грудні 2022 року Кім закликав до «суперінтенсивного стимулювання виробництва» озброєнь і розробок. Відповідно, заводи з виробництва боєприпасів повинні були активізуватися і стати здатними швидко і у великих кількостях виробляти зброю за передовими технологіями.
Зважаючи на обмежені людські і фінансові ресурси, Пхеньян міг би зосередитись на розвитку кількох обраних заводів з виробництва боєприпасів, щоб вони могли виробляти критичні системи озброєнь. Протягом другої половини 2023 року і до травня 2024 року Кім відвідував заводи з виробництва боєприпасів з метою заохочення до збільшення виробництва і підвищення якості. Під час цих візитів він наголошував на таких поняттях, як «модернізація», «розширення виробничих потужностей» і «забезпечення точності і якості». Ці заводи, які відвідав Кім Чен Ин, ймовірно, виробляють боєприпаси на замовлення росії, враховуючи безпрецедентну частоту візитів Кіма на заводи з виробництва боєприпасів і рівень деталізації інформації про них, починаючи з серпня минулого року, одразу після візиту Шойгу до Пхеньяна.
Наголос Кім Чен Ина на заводах з виробництва боєприпасів пов’язаний не лише з експортом зброї до росії; він також узгоджується з його неодноразовими закликами до населення країни бути готовими до війни. На пленарному засіданні партії в грудні 2023 року Кім закликав «Народну армію і промисловість боєприпасів, ядерну зброю і сектор цивільної оборони ще більше прискорити підготовку до війни», поставивши промисловість боєприпасів лише на друге місце після Народної армії.
Збройна угода Північної Кореї з росією продовжує надавати Кіму можливість збільшити виробничі потужності заводів з виробництва боєприпасів, одночасно продовжуючи розвивати власні системи озброєнь, включаючи ракети різної дальності, які можуть досягти Південної Кореї, Японії і навіть континентальної частини США. Оскільки північнокорейські ракети швидко розвиваються як у кількісному, так і в якісному відношенні, для систем протиракетної оборони США, Південної Кореї та Японії буде складно випередити ці загрози.
Політичні рекомендації
Міжнародне співтовариство стало ще менш спроможним після того, як 30 квітня припинила свою роботу Група експертів ООН, яка мала мандат на моніторинг і оцінку виконання санкцій ООН проти Північної Кореї. Суворе виконання санкцій проти Північної Кореї навряд чи стане життєздатним варіантом політики найближчим часом; збільшення можливостей для моніторингу незаконних операцій Північної Кореї видається ще більш недосяжним.
Однак все ще існують способи зробити санкції більш ефективними. Автори пропонують чотири рекомендації щодо моніторингу та стримування північнокорейських заводів з виробництва боєприпасів.
По-перше, замість того, щоб просто звинувачувати росію, яку міжнародне співтовариство не може контролювати, країнам було б ефективніше зосередитися на усуненні та закритті своїх власних лазівок. Згідно з аналізом, проведеним британською організацією Conflict Armament Research (CAR), 90 відсотків електронних компонентів, вилучених з уламків північнокорейських ракет, використаних росією, походять з 26 компаній у восьми країнах. Найбільша частка припадає на Сполучені Штати – 75,5%, за ними йдуть Німеччина – 11,9%, Сінгапур – 3,4% і Японія – 3,1%. Більшість цих деталей було вироблено в період між 2021 і 2023 роками.
Тому першочерговим завданням для цих країн є ретельна перевірка власних експортних маршрутів, щоб запобігти потраплянню їхньої продукції до Північної Кореї. Оскільки міжнародні санкції обмежують традиційний доступ до ракетних компонентів, Пхеньян вдається до прихованих методів, таких як перевантаження в міжнародних водах, створення дочірніх підприємств у Китаї, росії та деяких африканських країнах, а також укладання таємних угод з різними компаніями. Для відстеження цих методів потрібна вивірена система, заснована на тісній міжнародній співпраці, щоб ефективно боротися з транскордонними злочинами. Одним з гарних прикладів може бути вдосконалення навчання в рамках «Ініціативи з безпеки у боротьбі з розповсюдженням зброї масового знищення».
По-друге, важливо розуміти ймовірні маршрути постачання, щоб визначити шляхи їх перекриття. Вже була проведена робота з приблизної оцінки потенційних маршрутів транспортування північнокорейського експорту до росії, враховуючи, що заводи з виробництва боєприпасів в країні зосереджені на заході і поблизу північнокорейсько-китайського кордону – в Кангі в провінції Чаган, Намфо в провінції Південний Пхеньян і в Пхеньяні – як показано на мапі нижче. Заводи можуть користуватися місцевим транспортом до порту Раджин (у Расоні), який знаходиться поблизу російсько-північнокорейського кордону, тоді як ті, що розташовані поблизу північнокорейсько-китайського кордону, можуть використовувати автомобільні та залізничні мережі, пов’язані з Китаєм, а потім прямувати до росії. Для заводів на заході такі порти, як Нампхо, відіграватимуть важливу роль. Є свідчення того, що північнокорейська продукція переправляється через Жовте море до портів Китаю, а потім прямує на північ до росії.
Третій спосіб покращити виконання санкцій – це своєчасне оновлення списку визначених юридичних і фізичних осіб. На сьогодні як міжнародні, так і незалежні санкції повільно впливають на північнокорейські заводи з виробництва боєприпасів, не кажучи вже про всю «другу економіку» країни. На «Другу економічну комісію» наклали санкції Організація Об’єднаних Націй, Сполучені Штати і Південна Корея. Більшість колишніх партійних керівників країни також потрапили під санкції всіх трьох сторін. Однак лише чотири заводи потрапили під санкції лише Південної Кореї, а деякі з ключових фігур північнокорейської індустрії боєприпасів, зокрема Пак Тхе Сонг, голова Національного комітету з космічної науки і технологій, і О Су Йонг, колишній голова «Другої економічної комісії», залишаються поза санкційними списками.
Нарешті, незважаючи на те, що мандат Групи експертів ООН не був продовжений, необхідно продовжувати альтернативні зусилля з розслідування, моніторингу і стримування індустрії боєприпасів КНДР. З одного боку, вкрай важливо, щоб нинішні санкції США, спрямовані проти російських юридичних і фізичних осіб, були доповнені санкціями проти керівництва Північної Кореї в галузі військової промисловості та її основних заводів. Південна Корея і Японія окремо запровадили подібні санкції, причому санкції Південної Кореї поширюються на сім північнокорейських фізичних осіб, але не на тих, хто безпосередньо причетний до заводів з виробництва боєприпасів. Сполучені Штати, Південна Корея і Японія могли б співпрацювати над створенням нового механізму моніторингу ядерної програми Північної Кореї, що наразі розглядається урядом США.
Нарешті, варто зазначити, що росія не є єдиним покупцем північнокорейських боєприпасів. У новинах повідомляється, що північнокорейські ракетні технології дозволили Ірану здійснити напади на Ізраїль. Не можна недооцінювати роль північнокорейських заводів з виробництва боєприпасів як ключового джерела нинішніх глобальних конфліктів. Якщо міжнародне співтовариство не зможе повною мірою запобігти перетворенню Північної Кореї на «арсенал автократії», воно ризикує втратити ще більший контроль над війнами, які ведуть супротивники, і можливості стримувати розширення ядерного і ракетного потенціалу Північної Кореї.
Кюн-Джу Джон та Сун-Джун Бае
