США залишаються основним партнером України за обсягами військової допомоги.
І багато з того, що впливає на перебіг літньої кампанії 2024 року, може надати тільки Вашингтон.
Що зараз найбільше передають американці українській армії та як це впливає на фронт?
Протиповітряна оборона
Одна з новин – швейцарські медіа астверджують, що контракт на ракети-перехоплювачі для ЗРК PATRIOT Швейцарії відклали, тому що американський виробник віддав пріоритет Україні.
Швейцарці майже не мають дальньої і середньої ППО. За своєю програмою @Air2030 країна планує розгорнути і новітні винищувачі F-35, і закупити для своїх “Петріотів” 75 ракет MSE, здатних перехоплювати малу балістику.
Повідомляється, що у швейцарсько-американському контракті є пункт, за яким терміни його виконання можуть переноситися без будь-яких штрафів, якщо цього вимагатимуть надзвичайні умови чи виклики для національної безпеки та інтересів США.
Тож, схоже, перед зимою пріоритетним для Сполучених Штатів є забезпечення системи протиракетної оборони над містами України. А також нарощування зусиль з інвестицій в український ВПК.
Тут вже є кілька пакетів на 2,5 млрд доларів та прихід в Україну великих західних компаній, таких як ВАЕ, Northrop Grumman і Rheinmetall.
Так намагаються вирішити одразу кілька задач: посилити протиракетну оборону для електрогенерації в Україні, захистити населення, над яким іде активна ракетна війна, прикрити виробництва та захистити порти “морського коридору” на півдні.
Рішення США перенаправити Україні поставки з експортних замовлень ракет для систем PATRIOT і NASAMS може торкнутися всіх партнерів, окрім Тайваню та Ізраїлю – двох ключових для американців країн у їхній азійській та близькосхідній діяльності.
У Білому домі визнали, що роздумують над тим, щоб впродовж найближчих 16 місяців перенаправити Києву не лише ракети, а й пускові установки з радіолокаційними станціями. А це може вплинути на контракти для Марокко, Польщі, Румунії, Швейцарії та Швеції.
Рішення Румунії про передачу Україні однієї з чотирьох своїх боєготових батарей PATRIOT, заява Нідерландів, що вони з неназваною країною об’єднуються для поставки ще однієї батареї зі зберігання, також виглядають скоординованими.
У заяві Бухареста згадується, що союзники і “особливо американські стратегічні партнери” повинні надати аналогічний “Петріоту” комплекс на заміну того, що поїде в Україну.
Координація зі Сполученими Штатами логічна, тому що лише американці виробляють ракети МSE на заводах Lockheed Martin (500 ракет-перехоплювачів на рік з перспективою до 650).
Тож лише вони можуть забезпечити постачання у достатніх кількостях засобів, здатних збивати “Кинджали” та “Іскандери”.
І тому ж ніхто з союзників не може передавати пускові установки без погодження з Держдепом – цим установкам просто не буде чим працювати. Згадані 75 ракет MSE для Швейцарії до 2030 року та ще 208 до 2026 року – для Польщі дають розуміння того, які сьогодні запаси БК для PATRIOT у Європі.
Навіть без врахування цін (контракт на ракети для поляків, наприклад, коштує кілька мільярдів доларів) буде непросто озброїти батареї “Петріотів”, які вже передані Україні чи заявлені до передачі їй.
Загалом йдеться про вісім батарей – три від Німеччини, дві від Нідерландів, дві від США та ще одна від Румунії.
COMLOG (спільне підприємство американців з Raytheon та європейської MBDA) тільки обслуговує ракети-перехоплювачі МSE, плюс випускає GEM-T – покоління, здатне збивати малу балістику, але від початку заточене під роботу по літаках.
Швидкість їхнього виробництва на обох континентах – приблизно 240 ракет GEM-T на рік із запланованим зростанням до 410 штук до 2027 року. Таких обсягів вистачить орієнтовно для завантаження лише півтора десятка батарей PATRIOT з вісьмома пусковими.
Тож запаси США та третіх країн до “Петріотів”, “паліативні” ракети (Західні ракети пристосовані до радянських пускових, які використовують ЗСУ. – Ред.) класу “повітря-повітря” або корабельні ракети, на кшталт RIM-7 Sea Sparrow, пострадянські ракети для “Буків” та С-300, ракети до ЗРК HAWK, які відмінно показали себе в роботі по російських дронах та крилатих ракетах, установки “Гепард” з Йорданії – все це оплачують платники податків із США.
Тому що ППО для України, як вже йшлося, зараз пріоритет для Вашингтона.
Це потрібно, щоб збивати розвідувальні та ударні дрони, а також, щоб тримати літаки РФ подалі від тилу ЗСУ і не давати їм ще більше працювати “чавуном” ФАБів і КАБів – у плані авіабомб російська авіація зараз залежить тільки від виробництва УМПК, а не від наявного тоннажу бомб.
ATACMS
Поставлені Україні ракети ATACMS у “довгій” 300-кілометровій версії” Block 1A (як, зрештою, і “коротші” версії боєприпасів для HIMARS) – озброєння, яке вплинуло на характер російсько-української війни.
Касетний варіант цих ракет часто використовують для полювання за ППО – є десятки зафіксованих “прильотів” по оперативному тилу росіян.
Після операції Dragonfly (серії ударів ЗСУ по російських силах в районі луганського та бердянського аеродромів у жовтні 2023 року. – Ред.) знову йдеться про постачання американцями не десятків, а сотень ракет. Про це принаймні свідчать темпи їхнього застосування українцями.
Цілі – російські батареї С-300/400, штаби та командні пункти, склади, радіолокаційні станції, аеродроми, інфраструктура Чорноморського флоту РФ.
Ракет потрібно багато – РФ не Ірак, для обвалення оборони якого вистачило 55 тисяч снарядів та 407 ракет ATACMS.
Зараз відповідна робота в цехах Lockheed Martin відновлена – промисловість США отримала на десятиліття вперед держгарантій на виробництво модернізацій ATACMS TACMS 2000 з дальністю до 300 км.
Тож у ЗСУ стає все більше можливостей ловити російські батареї за сотні кілометрів і вибивати далекобійні комплекси, виводити з ладу поромні переправи або топити кораблі – ефективна “довга рука” є не тільки у росіян.
Снаряди і важке піхотне озброєння
Йдуть американські боєприпаси і на поточні потреби українського фронту.
Тут можна багато перераховувати по номенклатурі.
155-мм і 105-мм снаряди, зокрема спеціальні – для мінних полів, бронебійні проти техніки, касетні.
Реактивні снаряди для HIMARS, включно з новими GMLRS М30А1 з повітряним підривом.
Протитанкові міни різних видів, а також дистанційні керовані міни Claymore.
Протитанкові ракетні комплекси у двох варіантах: TOW-2 батальйонного рівня та легші Javelin.
Важке піхотне озброєння: револьверні гранатомети, одноразові протитанкові АТ-4, міномети, зокрема і 60-мм, одноразові інженерні системи, зенітні Stinger.
Це те, чим зупиняють російський наступ зараз – проводять контратаки у Серебрянському лісництві, біля Тернів на Донеччині, у Вовчанську на Харківщині.
Цією ж зброєю українські сили стримують росіян у боях в Красногорівці та під час відходу Сил оборони до лінії Карлівка-Новоселівка.
Навіть з північнокорейськими поставками російська армія вже не може повернутися у часи початку великого вторгнення, коли вона випускала по 40 тисяч снарядів на день. З врахуванням ймовірних 4,5-5 млн снарядів від КНДР ця кількість пострілів артилерії росіян навряд чи перевищуватиме 15 тисяч на день. Міністр оборони Південної Кореї Шін Вонсік в інтерв’ю Bloomberg оцінив можливі обсяги передачі боєприпасів з КНДР у Росію в 4,8 млн снарядів.
Снаряди ж з Білорусі чи Ірану йдуть в Росію нерегулярно.
Інше призначення пакетів американської допомоги – переозброєння нових українських підрозділів, багато з яких “стрілецькі” або бригади тероборони.
Їм передають бронеавтомобілі-МРАПи, “Хамві”, Bradley і M113, інженерну техніку, річкові катери та інші судна для “бурої води” (Тобто катери для дій на річках, озерах чи водосховищах, але не в морі. – Ред.).
Це те, що береже піхоту ЗСУ, посилює оборонну завісу на півночі, допомагає проводити евакуацію та ротацію, підвозити боєприпаси.
До чого готують авіацію
Оскільки в російсько-українській війні вирішальними є події на полі бою сухопутних сил, то й в української авіації основні задачі – підтримка піхоти, удари по штурмових частинах, а також “засліплення” радарів ППО та вибивання їхніх пускових, щоб розчистити небо.
Для таких місій Сили оборони використовують навіть винищувачі Міг-29, що від початку не пристосовані для роботи по землі.
Тому будь-які західні літаки варто розглядати, перш за все, як платформи для наземних ударів, а не тільки в контексті завоювання повітряної переваги.
Керовані бомби JDAM, протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM, різні приманки та “декої” (хибні цілі. – Ред.), здатні обдурити російську ППО, некеровані ракети – їхня присутність майже в кожному пакеті американської допомоги фактично анонсує майбутні завдання для літаків.
Тобто – безпосередню підтримку наземних сил на полі бою, а не повітряні бої.
Перспективи української оборони
Очевидно, що у Києва існує план стратегічної оборони, так чи інакше узгоджений із Вашингтоном і під який йде конкретна допомога.
Полягає він зокрема у насиченні військово-промислового комплексу України грошима та технологіями, створенні різноманітних БПЛА та локалізації виробництва снарядів “натівських” калібрів.
А західні літаки, які мають нарешті з’явитися, зосередять зусилля передовсім на роботі по російських штурмовиках і тактичному тилу.
Паралельно Силам оборони постачатимуть боєприпаси і важке озброєння, щоб досягти паритету в артилерії, щоб РФ зав’язла в українських оборонних смугах.
Тож поки що українська армія буде зупиняти наступальні сили росіян комбінованими ударами касетних снарядів, ракетами проти РЛС, керованими бомбами, “довгою рукою” HIMARS та М-270 в ролі оперативно-тактичних комплексів, а також встановленими дистанційно (у тому числі й з дронів) мінними пастками, тисячами ПТРК і десятками тисяч FPV-дронів.
І поки що ознак підготовки до “заморозки” великої війни не видно. Всі ці десятки мільярдів доларів у ВПК та поставки озброєнь, ймовірно, мають працювати на перспективу.
Кирило Данильченко