На Вашингтонському саміті в липні цього року НАТО підтвердить свою обіцянку, вперше дану на Бухарестському саміті 2008 року, прийняти Україну. Але він не запропонує офіційного запрошення до вступу або конкретного шляху до членства. Втішає те, що США щойно підписали двосторонню угоду про безпеку з Україною, яка, однак, буде далекою від зобов’язань щодо колективної оборони, яких відчайдушно прагне Київ.
Для НАТО настав час бути чесним перед самим собою і Києвом: Майбутнє України не пов’язане з членством. Президент Джозеф Байден був категоричним: він не збирається розпочинати Третю світову війну заради захисту України. Це знімає питання членства з порядку денного доти, доки Україна воює з Росією. В іншому випадку НАТО опиниться у стані війни з Росією з моменту свого вступу, оскільки президент також пообіцяв захищати “кожен дюйм” території НАТО.
Деякі західні лідери припускають, що Україна може приєднатися після закінчення війни. Це сумнівно. Впевненість у тому, що гарантії колективної оборони НАТО стримають Росію від нападу на Україну, є недоречною. Україна посідає унікальне місце в політичній уяві росіян, на відміну від будь-якої іншої країни, яка приєдналася до альянсу після закінчення холодної війни. Російські лідери переконані, що їхня перевага в Україні є необхідною для їхньої власної безпеки.
Сам президент Росії Володимир Путін вважає, що українці і росіяни – це один народ, який повинен бути об’єднаний в одній державі.
Ймовірність того, що Росія випробує відданість НАТО Україні, безсумнівно, буде достатньою, щоб переконати хоча б одного союзника порушити консенсус, необхідний для прийняття України, і прийняти загрозу війни з Росією, що насувається.
Цим союзником можуть виявитися США. Дійсно, враховуючи зростаючий опір республіканців подальшій безпековій допомозі Україні, будь-якій адміністрації буде важко зібрати конституційно необхідні дві третини голосів у Сенаті на підтримку членства в НАТО.
Сумніви щодо членства України не повинні дивувати. Брудний секрет НАТО полягає в тому, що після закінчення холодної війни він ніколи не приймав до своїх лав країни, які, як він вважав, йому доведеться захищати від російської агресії. Перші дві хвилі розширення в 1999 і 2004 роках, які залучили всіх колишніх членів Варшавського договору, країни Балтії та Словенію, відбулися тоді, коли НАТО і Росія були зосереджені на розбудові відносин співробітництва.
Наступні хвилі охопили західнобалканські держави, які були відокремлені від Росії іншими членами НАТО. Вони могли бути вразливими до російського втручання в їхні внутрішні справи, але не до збройного нападу, який би викликав зобов’язання НАТО щодо колективної оборони.
Нещодавній вступ Фінляндії і Швеції може здатися винятком. Але ці дві північні країни мають потужні збройні сили і тривалий досвід співпраці з НАТО. На відміну від інших нових членів, вони фактично зміцнили НАТО з моменту свого вступу. Замість того, щоб закликати їх захищати, НАТО скоріше закликає їх допомагати захищати інших членів Альянсу.
Якщо членство в НАТО – це занадто довгий міст, що робити Україні? Швеція пропонує модель, яка може бути адаптована до її нинішніх обставин. Під час холодної війни Швеція формально була нейтральною країною, з потужним оборонно-промисловим сектором і боєздатною армією. Але вона також тісно співпрацювала з США та іншими союзниками по НАТО у сфері безпеки і розвідки. На той час ця співпраця трималася в таємниці, але Радянський Союз, безсумнівно, знав про неї. І це знання слугувало потужним стримуючим фактором для військової агресії.
Навіть зараз, коли війна триває, Захід повинен допомагати Україні стати оновленою версією Швеції часів холодної війни. Це передбачає посилення підтримки у відновленні оборонно-промислового сектору України та підготовці її збройних сил, а також тісну співпрацю у сфері безпеки та розвідки. Такі домовленості передбачені у двосторонніх угодах, які США та інші союзники вже підписали з Україною або незабаром підпишуть. Вони мають бути повністю забезпечені ресурсами, щоб гарантувати стабільний потік підтримки принаймні протягом наступного десятиліття.
Допомога Україні також передбачатиме співпрацю у реформуванні її економіки та політичної системи відповідно до європейських стандартів – шведська модель спрацювала частково тому, що Швеція була сильною демократією з ефективною ринковою економікою. У цьому світлі переговори про вступ до Європейського Союзу, які мають розпочатися незабаром, є критично важливими для довгострокової безпеки України.
Маючи достатньо часу і допомогу Заходу, Україна може створити надійну систему стримування Росії поза межами НАТО. Але цього ніколи не станеться доти, доки НАТО підтримуватиме ілюзію членства і спокушатиме Україну прагнути до нього. Давно пора відмовитися від цієї фантазії і зосередитися на тому, що є здійсненним і достатнім для безпеки України.
Томас Грем