ДУМКА
Пропозиція про припинення вогню з боку України не лише зупинила б кровопролиття, але й дозволила б їй здобути мир.
Росія готова до “мирних переговорів на реальному ґрунті”, заявив цього місяця її президент Владімір Путін – і одразу ж назвав нереалістичні максимальні цілі. Захід і Україна негайно відкинули вимоги Путіна щодо подальших територіальних поступок, зміни режиму в Києві, “демілітаризації”, скасування санкцій і виключення членства України в Організації Північноатлантичного договору.
Вимоги Путіна не лише безкомпромісні та суперечать міжнародному праву. Вони не мають нічого спільного з реальністю на місцях:
- Україна вже є близьким партнером НАТО. Якщо бути точним, вона є членом де-факто.
- Уряд в Україні обирає народ України. Путін не має можливості впливати, а тим більше вирішувати, хто керує в Києві.
- Росія не має можливості змусити Захід скасувати санкції і не має доступу до 300 мільярдів доларів російських закордонних активів. Ці кошти знаходяться в руках Заходу і втрачені для Росії, але доступні для відновлення України.
- Росія окупувала частину України, але аж ніяк не всю територію чотирьох областей, які вона анексувала на папері.
Таким чином, припинення вогню, засноване на реальності, означатиме, з одного боку, членство України в НАТО, демократичні вибори в Україні та використання захоплених російських активів для відновлення, а санкції залишатимуться в силі доти, доки Росія не підпише мирний договір з Україною. З іншого боку, Росія продовжуватиме окупувати завойовані частини східної України, які були спустошені російськими бомбами, всупереч міжнародному праву. Те, що росіяни розбомбили, їм доведеться відбудовувати самим. Скільки українців все ще хотіли б жити там під російською окупацією чи воліли б виїхати до вільної України, залишається відкритим питанням.
Україна не може виграти війну проти Росії, але має всі шанси здобути мир, щойно замовкнуть гармати. Росія, якою Путін керує вже понад 25 років, виявилася нездатною забезпечити гідне життя для своїх громадян і розвивати країну. Війна може стабілізувати путінський режим, але в мирний час його неадекватність призведе до невдоволення. Україна, яка відновлюється і розвивається за допомогою Заходу, навпаки, має потенціал стати переконливою демократичною контрмоделлю – порівнянною з перевагою старої Західної Німеччини над Німецькою Демократичною Республікою або Південної Кореї над Північною Кореєю. Україна може перемогти в економічному, політичному та культурному змаганні з російською клепто-диктатурою, якщо їй вдасться взяти під контроль власну корупцію, а Захід буде готовий підтримати індустріальну стратегію відбудови української економіки.
Мирний план з десяти пунктів, запропонований президентом України Володимиром Зеленським, безперечно, є морально виправданим, але не більш реалістичним, ніж ідеї Путіна. На відміну від дедалі більш ілюзорного рішення, пов’язаного з бажанням досягти повного звільнення української території шляхом багаторічної війни, припинення вогню на основі вищезгаданих реалій було б не лише способом покласти край тисячам смертей і зупинити загрозу військової ескалації, але й найкращим шансом на перемогу в кінцевому підсумку шляхом мирної відбудови.
Спустити Путіна на землю
Залишається відкритим питання, як можна спустити Путіна з небес на землю. Ніхто не має чіткої відповіді на нього. І хоча з конференції, організованої швейцарцями цього місяця, мало що прояснилося, навряд чи якийсь уряд у світі міг би відмовитися підтримати таку далекосяжну мирну поступку з боку України. Готовність не визнати захоплення територій, але відмовитися від мети військового відвоювання може призвести до міжнародної ізоляції Росії. Китай, Індія та інші держави, які досі поводилися як проросійські або нейтральні в конфлікті, опинилися б під тиском, щоб вплинути на Росію і змусити її припинити стрілянину. Паралельно з такою пропозицією Путіну слід було б дати зрозуміти, що в разі її відхилення Росія повинна буде підготуватися до ще більш масштабної, масованої і рішучої військової підтримки України.
Безсумнівно, існує небезпека, що Путін відчує себе сильнішим у своїй агресивній зовнішній політиці, якщо збереже значну частину України під своїм контролем. Але існує також небезпека, що Росія, витіснена з окупованих територій військовим шляхом, всіма силами прагнутиме реваншу – так само, як реваншистська війна Німеччини вже була закладена у Версальському договорі.
В українців мало підстав довіряти Путіну в питанні припинення вогню, оскільки він може використати цей час для поповнення своїх сил для нової атаки. Так само Путін побоюватиметься, що будь-яка пауза дасть Україні перепочинок, щоб спробувати відвоювати захоплені території за допомогою західного переозброєння. Взаємне стримування і оборонне переозброєння здаються неминучими на першому етапі, щоб ті, хто не довіряє один одному, не наважилися порушити крихке перемир’я, а подальший наступ Росії був виключений. Звідси – довгий шлях до зближення в певний момент.
Питання про те, чи можливо це, як і коли це стане можливим, сьогодні є не лише спекуляцією, але й абсолютно передчасним з огляду на реалії на місцях. Але те, що такі шляхи можуть бути знайдені, показують історичні приклади – від франко-німецького примирення до мирного завершення режиму апартеїду в Південній Африці та економічного співробітництва між В’єтнамом і Сполученими Штатами.
Ризик ескалації
Чи припустимо робити таку пропозицію, яка приймає захоплення земель диктатором у Кремлі як несправедливість, яку наразі неможливо змінити? Ті, хто сказав би обурене “ні”, повинні вірити, що війну можна виграти військовим шляхом, або, принаймні, що Україна може значно покращити свої позиції на полі бою, і недооцінювати ризик постійно зростаючої спіралі ескалації. (Погрози Путіна озброїти Північну Корею або повстанців-хуситів у Ємені показують, що існує безліч небезпечних варіантів ескалації і поза межами українського поля бою).
Я не поділяю цього оптимізму. Я також не хочу покладатися на міркування Путіна про те, що, навіть якщо він програє, він повинен утриматися від ескалації до ядерного варіанту.
Чи може український президент після всіх жертв сформулювати таку пропозицію, не втративши при цьому довіру свого народу, особливо тих, хто воює? Якщо хтось і може це зробити, то це він.
Автор: Френк Хоффер є невиконавчим директором Онлайн-академії Глобального університету праці.
Джерело:Social Europe, ЄС