Путін виглядає великим переможцем від ультраправого сплеску на нещодавніх виборах до Європейського парламенту.
Не задовольняючись лише контролем над колишніми членами Радянського Союзу, Кремль збільшує свою підтримку в решті Європи. Одним із важливих символів проросійського повороту стало рішення ультраправої партії “Альтернатива для Німеччини” (АдН) відмовитися від участі у виступі президента України Володимира Зеленського в німецькому Бундестазі 11 червня разом із популістською партією “Бундесрат” Сахрою Вагенкнехт. Обидві партії виступають проти військової підтримки України.
AfD, яка отримала 16% голосів на європейських виборах у Німеччині, випередивши соціал-демократів Олафа Шольца на друге місце, заявила, що лідер України “повинен вести переговори, щоб зупинити смерть”, навіть якщо це означає втрату території. Ці висловлювання перегукуються з позицією щодо війни російського президента Володимира Путіна.
Після виборів дві ультраправі групи – Європейські консерватори і реформісти та група “Ідентичність і демократія” – контролюють 131 місце з 720 у парламенті. AfD має ще 15 представників. Це складає значну парламентську ультраправу силу, яка матиме більший вплив на позицію Європи щодо війни в Україні.
Занепокоєння з приводу того, що німецькі ультраправі партії занадто близькі до Путіна, призвело до того, що у квітні Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій йдеться про те, що АдН повинна публічно задекларувати всі свої фінансові відносини, особливо з Росією. Можна подумати, що альянс між нібито антифашистським російським режимом і все більш фашистськими правими партіями в Європі не є ідеальним варіантом.
Але Росія надихає, заохочує і фінансує екстремістські сили, незалежно від того, чи є вони промосковськими, чи ні. Чому? Тому що вони можуть підірвати інші країни.
Ультраправі загрози
Путін вміло впливає на ультраправі групи і проникає в їхні програми, а також розбудовує розгалужену шпигунську мережу в Європі. Пропагандистські операції, замасковані під легітимні джерела новин, вихлюпують заплутану інформацію, яка роз’єднує людей і просуває прокремлівські наративи, такі як твердження про те, що криза вартості життя спричинена санкціями на російські енергоносії.
Не лише німецькі ультраправі симпатизують Росії, але й ультраправі партії в багатьох інших європейських країнах, зокрема неофашистська словацька “Республіка”, угорський “Фідес”, румунський “Альянс за союз румунів”, болгарське “Відродження” та французьке “Національне об’єднання”. Усі ці партії добре виступили на нещодавніх виборах, а багато хто з їхніх лідерів, як-от Віктор Орбан в Угорщині, були затятими противниками російських санкцій.
Багато ультраправих політиків у Європейському парламенті також відмовилися голосувати за політику, спрямовану на покарання або критику Путіна чи Росії. Це стосується позицій щодо того, як реагувати на репресії в Росії, ув’язнення правозахисників Володимира Кара-Мурзи та Олексія Навального, які померли в колонії, а також російської державної підтримки тероризму. Питання безпеки також присутнє в ініціативі Східного партнерства, яка спрямована на зміцнення політико-економічних відносин між Європейським Союзом і країнами-партнерами на Південному Кавказі.
Експлуатація європейських ультраправих пропонує Путіну численні переваги. Ці партії, як правило, не схильні підтримувати інститути демократії, особливо якщо вони розглядаються як перешкода для проведення консервативної політики, наприклад, більш жорсткого імміграційного законодавства або обмеження прав ЛГБТ+.
Вільний потік інформації та активне громадянське суспільство становлять серйозну загрозу для влади Путіна. Але Росія пропонує модель політики і законів, які підривають ці права. До них відносяться закони про “іноземних агентів”, що обмежують фінансування неурядових організацій та незалежних ЗМІ, які були прийняті в Росії, Угорщині та нещодавно в Грузії.
Чим більш авторитарним є світ, тим менша ймовірність того, що демократичні голоси всередині Росії будуть підтримані іншими країнами. Не лише демократичні країни створюють проблеми для Путіна, але й міжурядові інституції, такі як ЄС, які виступають за порядок денний, заснований на правах людини і демократії. Путін бачить загрозу в об’єднаному ЄС та його протистоянні неліберальному баченню Москви. Тому він прагне саботувати Захід, послаблюючи демократичні проекти всередині союзу.
Путін також отримує вигоду від безладу, який він створює в європейських національних політичних ландшафтах. Це може призвести до послаблення єдності Організації Північноатлантичного договору, яка є ще однією серйозною перешкодою для російських амбіцій і може збільшити постачання зброї в Україну.
Новий світовий порядок
Боротьба Росії проти світового порядку, що склався після закінчення холодної війни, знаходить відгук у ультраправих партій. Вони часто говорять про “глобалістичні” сили, які, на їхню думку, загрожують їхньому національному суверенітету та культурній ідентичності. Путін розглядається ультраправими як сильний і консервативний лідер, який може захистити себе від ліберального Заходу, що намагається підірвати ці цінності.
Рух Росії до більш правої, авторитарної та антизахідної політики слугує антиліберальним прикладом для наслідування. Ультраправі також, схоже, поділяють позицію Путіна щодо “традиційних” сімейних цінностей, які, як правило, передбачають, що чоловіки займають керівні посади, а жінки залишаються вдома, щоб доглядати за дітьми.
Путін буде радий бачити, що ці союзники добре виступили на нещодавніх виборах і отримали більше влади, що може бути йому тільки на руку. У 1980-х роках ультраправі партії мали лише 1% голосів у країнах-членах ЄС, але у 2010-х цей показник зріс до 10%. Сьогодні вони готові отримати більше політичної влади, ніж будь-коли раніше.
Але в середовищі ультраправих – однієї з найбільш розколотих політичних груп Європи – існують розбіжності. Наприклад, прем’єр-міністр Італії Джорджія Мелоні в цілому підтримує санкції проти Росії і не приєднався до проросійської фракції. Це контрастує з лідером французьких ультраправих Марін Ле Пен, яка має особисті та політичні зв’язки з Путіним і виступає проти озброєння України.
Роль, яку ці ультраправі партії відіграватимуть у найближчі роки, матиме серйозні наслідки для європейської демократії та стабільності. Проблеми, що стоять перед Європою, величезні, і підйом ультраправих є ще одним свідченням не лише справжнього занепокоєння, що назріває через вартість життя та питання ідентичності, але й досвіду Росії у психологічній та інформаційній війні.
Автор: Наташа Ліндстедт – професор кафедри державного управління в Ессекському університеті. Її наукові інтереси – авторитарні режими, популізм, невдалі держави, міжнародний розвиток та насильницькі недержавні актори.
Джерело: The Conversation