Новини України та Світу, авторитетно.

Успіх саміту, так?

ДУМКА

Мирна конференція у Швейцарії принесла досить мізерні результати. Причиною цього стали, зокрема, дві несумісні цілі.

У швейцарській німецькій мові є чарівна особливість. Жителі альпійської республіки дуже часто закінчують свої речення сполучником “або” і таким чином додають знак питання до свого цілком зрозумілого висловлювання. Це, мабуть, було б найбільш доречною назвою для конференції на Бюргенштокському саміті: Саміт заради миру, чи не так?

Це була найбільша міжнародна конференція, яку коли-небудь організовувала Швейцарія. “Саміт заради миру в Україні”, як зрештою назвали цю зустріч, зібрав представників 92 країн і восьми міжнародних організацій у гламурному Бюргенштоці на Люцернському озері.

На папері результат виглядає досить мізерним, що виправдовує швейцарсько-німецький знак питання. Підсумкове комюніке сформульоване досить чітко. Воно закликає до відновлення територіальної цілісності та суверенітету України, захисту ядерних об’єктів та експорту зерна, а також репатріації цивільних в’язнів. Однак лише 80 з 92 присутніх представників держав підписали його, а серед дванадцяти відсутніх були деякі з важковаговиків конференції, такі як Саудівська Аравія, Мексика, Індія та Південна Африка.

Але було б несправедливо судити про саміт виключно за його безпосередніми результатами. Відтоді, як переговори між Україною та Росією провалилися у Стамбулі у квітні 2022 року, шлях до миру між двома країнами заблокований низкою перешкод. Не в останню чергу максимальні вимоги, оголошені президентом Путіним незадовго до саміту, ілюструють, наскільки Москва не бажає брати участь у переговорах, які обов’язково передбачають поступки. З російської точки зору, він таким чином протиставляє себе плану з десяти пунктів українського президента Зеленського. Частини цього плану сформували порядок денний конференції в Бюргенштоці, яку також організував президент Швейцарії на прохання Києва.

Несумісність російської та української позицій була відома з самого початку.

Несумісність російської та української позицій була відома з самого початку і не повинна була бути предметом зустрічі. Ніхто не очікував, що цей (або будь-який інший) саміт призведе до справедливого вирішення конфлікту в короткостроковій перспективі. Але основна проблема саміту полягала в іншому: він поєднував у собі дві несумісні одна з одною цілі. З одного боку, він був покликаний надати імпульс мирному процесу між Росією та Україною, з іншого боку, це був своєрідний мітинг солідарності для України, щоб показати світові, наскільки широкою є глобальна підтримка Києва. Враження протистояння “Захід проти решти” мало бути розвіяне максимально різноманітною фотографією саміту. Водночас метою було послати сигнал Москві, що Путін не єдиний, хто говорить про мир і намагається монополізувати дискурс. У цьому відношенні саміт був успішним, чи не так?

У боротьбі за глобальну увагу Бюргеншток можна визнати частковим успіхом. Сам факт присутності низки країн БРІКС свідчить про те, що глобальне занепокоєння російською агресивною війною виходить за межі безпосередньої коаліції прихильників України. Різноманітне групове фото на тлі вражаючого фону є важливим знаком уваги, яку продовжують приділяти Україні навіть після двох з половиною років війни. Очікувана відсутність Росії є меншою проблемою. Прогалина, залишена Китаєм, є більш серйозною, як і той факт, що президент США Джо Байден поїхав з саміту G7 в Італії до Голлівуду на захід зі збору коштів з Джорджем Клуні та Джулією Робертс, а не до Швейцарії.

Однак правда полягає в тому, що, незважаючи на грандіозні заяви про переговори, Росія і Україна продовжують віддавати перевагу військовому вирішенню конфлікту через нинішній перебіг фронту і вважають, що час працює на їхню користь. Для України, чия військова стратегія залежить від зовнішньої підтримки, ця зустріч була явно важливішою, ніж для Росії.

У середньостроковій перспективі саміт може стати ще важливішим, якщо вдасться уникнути помилок, допущених у Бюргенштоці. З самого початку була надія, що ця конференція стане частиною більш довгострокового процесу, який не доведеться починати з нуля. Між Росією та Україною вже існує низка прямих ниток діалогу, зокрема, у сферах обміну полоненими, ядерної безпеки та експорту зерна. Зосередження на цих темах уможливлює модуляризацію, яка є прийнятною для обох сторін і вже практикується на практиці. Це дозволяє уникнути перевантаження очікуваннями. Водночас, після Швейцарії, яка явно більше не сприймається Росією як нейтральна, інші країни повинні підхопити естафету і запропонувати подібні, але більш інклюзивні формати діалогу. Саудівська Аравія була згадана заздалегідь, що, можливо, є зрозумілою причиною того, чому міністр закордонних справ Саудівської Аравії не підписав фінальне комюніке.

Від Бюргенштока мало що залишилося, окрім заключного комюніке та фотографії саміту.

Адже процес, який покликаний привести до перспективних переговорів між Україною та Росією в довгостроковій перспективі, не може відбуватися без представників з Москви. Це також вимагає іншого формату і, перш за все, більшої конфіденційності. Увага ЗМІ до події у Швейцарії та завчасне коментування кожної згоди на участь чи відмови від неї створили враження, що участь вже асоціюється з прийняттям чи неприйняттям певної сторони. Багато країн не хотіли цього, тому або залишилися осторонь, або не підписали спільної декларації. Небажання обирати ту чи іншу сторону є поширеним явищем, особливо за межами Глобальної Півночі, і немає сенсу відносити країни, які відмовляються від участі, до іншого табору.

Тому відправною точкою для подальшого процесу також має бути обрано іншу точку відліку. Натхнення конференції мирним планом Зеленського виявилося односторонньою заангажованістю з боку Швейцарії, яка не входить до найближчого кола підтримки України. Як наслідок, прийняття цього формату постраждало від самого початку, оскільки подвійна мета – вираження солідарності та мирний процес – була заплутаною. Перша мета, зокрема, загрожувала перетворити саміт на захід публічної дипломатії. Невдалим у цьому сенсі був і той факт, що він був запланований одразу після Конференції з питань відновлення України в Берліні та саміту G7 в Італії.

Але процес, який може не лише домовитися про мир, але й забезпечити його, потребує іншої групи країн-учасниць. Поступки з боку Росії, яка не бачить причин відступати від своїх максимальних вимог через ситуацію на фронті, навряд чи можуть бути досягнуті шляхом залучення, наприклад, Папи Римського чи представника Коста-Ріки. Для цього потрібна низка гравців, які можуть зробити Москві переконливі пропозиції – а також погрожувати їй санкціями – зокрема, Китай, США, а також Туреччина і країни Перської затоки. Лише за їхньої довгострокової участі проблема зобов’язань може бути надійно вирішена в можливих угодах з Росією. Лише за умови їхньої співпраці можна стримати обґрунтоване занепокоєння, що Росія може не дотримуватися можливих домовленостей.

Наразі від Бюргенштока мало що залишилося, окрім підсумкового комюніке та фото з саміту. Тим не менш, Швейцарія успішно впоралася з важким балансуванням між серйозним імпульсом до миру та підтримкою України. Очікування були невисокими і тому не могли бути розчаровані. Втім, лише час покаже, чи справді це був успіх. Знак питання після “саміту заради миру, чи не так?” буде знято лише в найближчі місяці, якщо взагалі буде знято.

Автор: Христос Катсіуліс очолює Регіональний офіс Фонду ім. Фрідріха Еберта у Відні. Раніше він очолював офіси Фонду в Лондоні, Афінах та Брюсселі.

Джерело:IPGJournal, ЄС

МК

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: