“Ринок праці у травні нагадував безлюдну пустелю: кількість шукачів та їхня конкуренція за вакансії стрімко падають. Натомість роботодавці пропонують все більше вакансій”, – так аналітики порталу з пошуку роботи Work.ua оцінюють ситуацію з робочою силою в Україні.

“Заводи “Інтерпайпу” ризикують зупинитися через відсутність робочих рук”, – цитує пресслужба компанії заяву директора з персоналу Віталія Пахомова. Уже зараз дефіцит персоналу на підприємствах компанії становить 12%, а на деяких ділянках – 25%.

Про великі проблеми з кадрами говорять і в малому бізнесі.

“Людей немає. Все. У малого і середнього бізнесу є великий ризик не відповісти на новий виклик”, – пише співвласниця мережі ресторанів Honey та “Завертайло” Анна Дуніна в Фейсбук. Виклик – це “реальна відсутність працівників”.

Щонайменше з пів року серед головних проблем бізнес в Україні називає кадровий голод – поруч із обстрілами енергетики. Впродовж останніх тижнів проблему стали відзначати і на рівні уряду та Нацбанку.

Серед причин браку кадрів, який вже починають називати катастрофічним, не лише мобілізація. А серед наслідків – не лише згортання ділової активності та уповільнення економіки, але й можливий брак коштів на оборону, що фінансується з податків, які зібрали в бюджет.

В чому причини цієї кризи і якими можуть бути наслідки?

Яка ситуація на ринку праці зараз

До війни кількість працюючих, які отримували заробітну плату й фіксувалися Пенсійним фондом, становила близько 11 мільйонів осіб. Нині, за даними Мінсоцполітики, бракує близько третини з них. Схожу цифру називав і заступник голови НБУ Сергій Ніколайчук – від 2021 року кількість працездатного населення в Україні зменшилася на 27%.

“Ситуація на ринку праці критична, навіть гірша, ніж можна було очікувати”, – каже директор рекрутингової компанії NUWORKERS Микола Зазуляк. І основна проблема полягає в тому, що кількість вакансій відновилася фактично до довоєнного рівня, а кількість людей є колосально меншою.

Війна вкрай загострила проблему, але та була серйозною ще задового до війни, каже експерт. Якщо десять років тому в Україні було близько 21 млн людей працездатного віку, то зараз їх десь 9-9,5 млн. З них близько 3 млн – це бюджетники, які отримують зарплату від держави.

“А 6 млн – це люди працездатного віку, які працюють в комерційних структурах і тягнуть на собі інші 20-22 млн, які зараз в Україні є”, – підраховує Микола Зазуляк, і зазначає, що в розрахунки втрат на ринку праці треба закладати виїзд від 6,5 до 8 млн за кордон, десятки тисяч загиблих та зниклих безвісти військових та цивільних, а також близько 1 млн мобілізованих.

Згідно з опитуванням Інституту економічних досліджень, бізнес визначає брак робочої сили другою найбільшою перешкодою для своєї діяльності, але ця проблема поступово пересувається на перше місце. Загалом брак кадрів є у першій п’ятірці проблем не менше, ніж останні півроку, каже провідна наукова співробітниця ІЕД Олександра Бетлій.

Три чверті роботодавців, опитаних у квітні Європейською бізнес асоціацією, заявили, що мають проблеми з кадрами. Ще восени минулого року таких було лише трохи більше половини. Аналогічні результати має і Robota.ua.

Натомість не відчувають кадрового голоду – в обох дослідженнях – лише 7-8% роботодавців.

У травні, за даними Work.ua, роботодавці розмістили на порталі рекордну кількість вакансій від початку повномасштабної війни, і вона перевищує 100 тисяч вже третій місяць поспіль.

У більшості областей – особливо в центрі та на заході України – кількість вакансій перевищує показники лютого 2022 в рази. Рекордсменом є найбезпечніша Закарпатська область, де було майже втричі більше вакансій, ніж до війни.

Найбільше вакансій нині в категорії “Сфера обслуговування”, – і це цілком співпадає із даними Нацбанку. Далі у топдесятці напрямків, де бракує робочих рук, цілий “букет” – від виробництва, логістики і торгівлі до управління, медицини, фармацевтики і бухгалтерії.

За багатьма позиціями цей список перегукується і з переліком вакансій від EBA, – там слюсарі і механіки, інженери, юристи та фінансисти, хіміки та фармацевти, агрономи та мікробіологи.

Одночасно із цим кількість тих, хто шукає роботу – принаймні відкрито – продовжує падати. Така ситуація кардинально відрізняється від того, що було у перші місяці війни, коли в середньому на одну вакансію претендували до 75 працівників. Тепер цей показник є меншим 10, а у деяких галузях прямує до нуля.

ІТ: особливий кейс

Єдина галузь, яка вибивається із загального тренду нестачі кадрів – це IT, де конкуренція за робоче місце є – залежно від спеціалізації – у 10-20 разів вища, ніж середня на ринку праці загалом.

До війни ця галузь була одним із локомотивів української економіки. Вона приносила доходи від експорту послуг, які наздоганяли надходження від таких стовпів української економіки, як АПК та металургія.

Ще на початку війни айтівці попереджали, що без можливості виїжджати за кордон у відрядження для пошуку нових клієнтів та укладання контрактів, а також без броні для ключових проєктних працівників, в галузі будуть проблеми.

Так і сталося, – експортна виручка від сектору ІТ скорочується – торік галузь просіла із 7 до 6,7 млрд доларів, а за перші чотири місяці поточного року обсяг експорту ІТ-послуг на 78 мільйонів доларів менше ніж за той самий час минулого року.

Тож наразі через нестачу проєктів, за даними Львівського ІТ-кластеру, рівень безробіття в галузі зростає. Нині він становить близько 6%, що більше, ніж у травні 2022, коли у перші місяці після початку російського вторгнення ділова активність завмерла.

Із 300 тисяч айтівців, що нині працюють в Україні, заброньовані лише 4 тисячі.

Вплив мобілізації

Мобілізація – найчастіше згадувана причина кризи на ринку праці.

При цьому йдеться не лише про мобілізацію як таку, але й відтік кадрів через побоювання мобілізації, – хтось звільняється, щоб не наражатися на ризик бути мобілізованим на офіційній роботі, хтось працює “в сіру”, хтось виїжджає.

Після ухвалення нового закону про мобілізацію кількість мобілізованих працівників різко зросла, а дискусії загострилися. Уряд вніс зміни до постанови, за якою на загальних підставах на підприємствах та в компаніях можна забронювати до 50% військовозобов’язаних від штату на термін до пів року.

Оновлена постанова передбачає, що деякі підприємства зможуть забронювати близько 100% працівників. Як розповів заступник міністра економіки Ігор Фоменко в ефірі телемарафону, це стосується підприємств енергетики (яка перебуває у кризовому стані після весняних російських ударів), а також підприємства, залучені до будівництва фортифікаційних споруд (що також актуально на тлі російського наступу фактично по всій лінії фронту).

До того ж підприємства, визнані критично важливими, теоретично можуть бронювати працівників не на пів року, а на рік.

Проте на практиці, зауважує Олександра Бетлій, бізнес говорить, що ТЦК приходить на підприємства вже після того, як мобілізували 50%, і мобілізує половину від тих, хто залишився. Результат – бізнес взагалі не може планувати свою діяльність.

Можливість бронювання вже стала фактором, який визначає привабливість вакансій для працівників. Наприклад, на Work.ua навіть зʼявився окремий розділ, а також фільтр з вакансіями, у яких вказано, що компанія бронює працівників.

Але, за даними Robota.ua, станом на початок травня лише 23,9% опитаних бізнесів вже мали заброньованих працівників. Натомість понад третина компаній не планують бронювати співробітників.

Чи буде економічне бронювання

Від початку цього року почали говорити про економічне бронювання як спосіб і отримати додаткові гроші на армію, і зберегти стійкість бізнесу. Ініціатива йшла як від Офісу президента, так і від представників “Слуги народу” в парламенті.

Проте на початку літа у ЗМІ та соцмережах поширилася інформація про те, що в ОП відмовилися від цієї ідеї, – мовляв, через побоювання Генштабу, що економічне бронювання не розв’яже проблему з нестачею кадрів, але у суспільстві його сприймуть як узаконений відкуп від мобілізації.

Хоча офіційного підтвердження відмови не було, спікер парламенту Руслан Стефанчук заявив, що скептично ставиться до питання економічного бронювання, адже, за його словами, воно не спрацювало в жодній країні світу.

Проте після того, як в середині травня набув чинності новий закон про мобілізацію, бізнес, який і раніше скаржився на брак кадрів, заявив, що ситуація стала критичною.

Тож у червні економічне бронювання знову повернулося у порядок денний політичних дискусій. Голова комітету Ради з питань з нацбезпеки, оборони і розвідки Олександр Завітневич в інтерв’ю ВВС Україна заявив, що економічне бронювання “в якомусь вигляді точно буде”.

“Фронту без тилу не буває, і тилу без фронту не буде. Без нашої економіки, без податків не буде, за що фінансувати фронт”, – пояснив депутат.

У Верховній Раді вже зареєстрували перший законопроєкт, який передбачає можливість бронювання працівника роботодавцем при сплаті підвищеного військового збору у 20 тис. грн.

Очікується, що це буде не єдиний проєкт закону про економічну броню, і що наступні можуть передбачати і бронювання для ФОП, і бронювання за обсягами зарплати.

За оцінками голови парламентського комітету з економічного розвитку Дмитра Наталухи, залежно від того, яку модель оберуть, економічне бронювання може принести від 200 до 320 млрд грн у бюджету на рік. Це співставно із цьогорічним бюджетним фінансуванням МВС, при загальних видатках на безпеку та оборону у 1,69 трлн грн.

Але при тому, що економічна користь від бронювання у вигляді доходів до бюджету є зрозумілою, вона може нести певні ризики, і вони не з галузі справедливості чи громадського осуду, каже Олександра Бетлій.

“Якщо це 20-30 тисяч гривень платежів на місяці за бронювання одного працівника, то це набагато вище, ніж середні зарплати у деяких регіонах, і там взагалі нікого не зможуть забронювати. І тоді на підприємствах ми будемо мати ту саму проблему, коли немає кому працювати”, – зазначає економістка, підкреслюючи, що в неї самої немає чіткої відповіді на питання щодо потрібності бронювання.

Підвищення податків як альтернатива бронюванню

Втім, поки про економічне бронювання тривають дискусії, поступово втілюється й інший підхід до того, як профінансувати фронт.

Голова фінансового комітету парламенту Данило Гетманцев популяризує іншу ідею – підвищити податки для наповнення бюджету і додаткової мобілізації. Хоча сам він відкидає зв’язок між підвищенням податків та бронюванням, проте не виключає, що воно буде доступно для членів так званого “білого бізнесу”, законопроєкт про який вже пройшов перше читання. Відповідну правку можуть внести до другого читання проєкту закону.

Можливо, лише бізнесом справа не обмежиться, – той же Гетманцев також заявив і про те, що Україні варто повернутися до прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб від якої було відмовилися з 2016 в рамках податкової реформи.

Власне, це той шлях, яким наразі йде Росія, підвищуючи як прямі так і непрямі податки, як для бізнесу, так і для населення, зауважують оглядачі. І саме це, на думку багатьох, дозволяє їй фінансувати так звану “криптомобілізацію”, із якою, на перший погляд, в Росії нема проблем.

Чи не найяскравішою в цій дискусії стала реакція співзасновника Мonobank Олега Гороховського.

“Це ж винахід сухої води, панове! Збільшити податки з підприємств, на яких немає співробітників! Геніально! Це точно спрацює!”, — написав бізнесмен у Фейсбуку.

На думку співвласника “Нової пошти” Володимира Поперешнюка, підвищення податків, призведе до згортання бізнесів та зменшення надходжень до бюджету, з якого й фінансується армія.

Україні взагалі варто відмовитися від кількісного підходу, бо це не є її конкуретною перевагою, вважає Микола Зазуляк. А от технології, розум і навички українців могли б ними бути:

“Ми не можемо конкурувати з Росією кількістю людей. Тому ми не можемо використовувати її ж методи по залученню в армію і по веденню військових дій. Головна проблема не в кількості, а в тому, як ми використовуємо ці людські ресурси”.

Не лише мобілізація

У переліку найпоширеніших вакансій не всі належать до традиційно “чоловічих” професій, де бракує кадрів, а серед причин кадрової кризи – не лише мобілізація чоловіків і виїзд жінок за кордон.

У ЕВА серед головних проблем називають бажання працювати віддалено, вигорання та втому працівників, а ще виїзд студентів на навчання за кордон і перерозподіл робочих сил всередині країни – до безпечніших регіонів.,

А ще людей не влаштовує рівень зарплат або ж є брак фахівців зі знанням англійської мови.

Але є питання і до роботодавців щодо неготовності співпраці з кандидатами 40+, низького рівня інклюзивності і браку ініціатив щодо залучення ветеранів і людей з інвалідністю.

Щодо останнього зауваження, то ситуація – хай навіть не від доброго життя і суто статистично – починає змінюватися.

За даними Work.ua, щоб подолати дефіцит кадрів, роботодавці дедалі охочіше пропонують роботу пенсіонерам, людям з інвалідністю, а також молоді без досвіду роботи.

Фактично, війна змусила роботодавців робити те, про що науковці говорили задовго до неї: демографічна ситуація в Україні така, що їй потрібні усі резерви. А війна ще більше загорстрила проблему “депопуляції” або знелюднення країни.

Тож ще одна пропозиція ще з довоєнних часів, яка раніше виглядала дещо фантастичною, набуває ще більшої актуальності зараз. Йдеться про залучення на український ринок праці трудових мігрантів.

Чи допоможуть Україні трудові мігранти

Це можна організувати і отримувати певний результат у певні терміни, каже директор NUWORKERS Микола Зазуляк, бо при такій кризі кадрів насправді є два варіанти: або працювати над поверненням людей, або залучати нових. А оскільки з поверненням поки що “складний кейс”, передусім через безпековий фактор, залучити мігрантів може бути дещо простіше, “якщо забрати певні бар’єри для бізнесу, і мати певні домовленості з країнами, що межують з Україною”, каже експерт з рекрутингу.

Останнє потрібно тому, що нині з Україною немає прямого авіасполучення, і крім робочої візи потенційним працівникам потрібна ще й транзитна.

Але, визнає експерт, наразі перелік країн, із яких до України можуть приїхати трудові мігранти, невеликий, “тому що в Казахстані, Киргизстані зарплати вже вищі, ніж в Україні, і громадяни цих країн вже навіть в Польщу не хочуть їхати, а розглядають трудову міграцію в більш західні країни Європи, де рівень зарплати і життя є вищим”. Латинську Америку також можна одразу викреслити, тому що у майже всіх країн Латинської Америки є безвіз з Європою.

Тому як джерело робочої сили для України залишаються деякі країни Центральної та Південна Азія, і, можливо, ще країни Африки, каже Зазуляк.

За його словами, запит на таких працівників вже зараз іде з рітейлу, тобто там, де все зав’язано на логістиці, а також від будівництва та виробництва.

Втім, за даними Robota.ua, до винайму працівників з інших країн як способу боротьби із кадровим голодом поки що вдаються лише 3,6% компаній.

Значно більше мають програми працевлаштування для людей літнього віку (8,8%) та молодих фахівців (32,6%). Однак, зауважує Микола Зазуляк, “це досить обмежений ресурс, який важко масштабувати”.

Чи працюватимуть жінки на “чоловічих” роботах

Поки що найбільше роботодавців – понад половина – покладаються на перекваліфікацію працівників та перерозподіл обов’язків в колективі.

Вже цього року, за даними ЕВА, майже 40% компаній збільшують бюджети на навчання та розвиток.

В уряді також кажуть про потребу перекваліфікації частини робочої сили, і одночасно роблять акцент на тому, щоб із перенавчанням залучати до праці більше жінок.

Серед колись суто чоловічих професій, куди йдуть жінки, в уряді кажуть про водіїв вантажівок, автобусів, тракторів та навіть тілоохоронців – бо, за словами віце-прем’єрки та міністра економіки Юлії Свириденко, “такі зараз реалії ринку праці”.

Але щоб жінки працювали, потрібно забезпечити наявність нормальної дошкільної та шкільної освіти, каже Олександра Бетлій. А для цього дуже важливо будівництво укриттів, а також освітніх просторів, де діти можуть бути поки батьки на роботі.

З іншого боку, на думку економістки, більш гнучкими і готовими до змін мають ставати і роботодавці, особливо коли йдеться про жінок із дітьми.

Крім того, каже вона, недостатньо робиться і для перенавчання жінок, хоча серед них є такі, хто хоче спробувати себе у “чоловічих” професіях.

Дистанційна робота і підвищення зарплат

У пошуках швидкого рішення проблеми дефіциту кадрів роботодавці також змушені дослухатися до побажань потенційних працівників.

За спостереженнями аналітиків Robota.ua, однією з ключових відмінностей довоєнного ринку праці у порівнянні із нинішнім є ситуація з віддаленою роботою.

Загалом по Україні кількість вакансій з дистанційною роботою збільшилася на 39%, але найбільше ці зміни торкнулися Києва, — у столиці віддалених пропозицій про роботу в березні 2024 року стало на 96% більше порівняно з лютим 2022 року. Помітно більше “дистанційки” і у інших великих містах – Харкові (на 68%), Львові (на 35%), Одесі (на 34%), Дніпрі (на 16%).

Зміни відбуваються не лише з тим де, але й за скільки працювати. Щоб залучити працівників, українським роботодавцям доводиться конкурувати не лише між собою, але й з закордонням, адже тимчасовий захист для українців у багатьох країнах гарантує і можливість легального працевлаштування.

За даними Державної служби статистики, за рік зарплати в Україні зросли на 22,5%, а середня зарплата становила 18,9 тис. грн.

Найбільше зростання спостерігається в тимчасовому розміщенні та організації харчування і в будівництві: в середньому зарплати в цих сферах зросли на 44% і становлять до 15 тис. грн. Також суттєво зросли зарплати на водному транспорті, у поштовому та кур’єрському бізнесі.

У ЕВА про плани підвищити зарплати у 2024 році повідомили 72% роботодавців.

Але за спостереженнями Work.ua, у травні 2024 року середня зарплата у вакансіях на порталі склала 20 000 грн, і цей показник залишається незмінним уже 4 місяці. Є навіть спеціальності – наприклад, страхування – де середня зарплата навіть зменшується.

Є і ще одне “але”: як відзначають у Robota.ua, зросли не лише суми, але й розрив між тим, на що сподіваються пошукачі роботи, та тим, що пропонує ринок праці. Якщо в січні 2022 року різниця між очікуваннями та реальністю не перевищувала 500 грн, то сьогодні вона перевищує 3000 грн.

Проте трендом залишається таки підвищення зарплат, і найшвидше, за даними Work.ua, вони ростуть у топ-менеджерів, охоронців, будівельників. А найвищі зарплати (окрім керівних посад та сфери IT) ринок праці пропонував фахівцям у Силах оборони України — в середньому 70 000 грн.

Серед цивільних професій, найвищі зарплати мають медіабайер (50 000 грн), водій-міжнародник (47 500 грн), рихтувальник (42 500 грн), ендодонтист, рієлтор (40 000 грн), арматурник (37 500 грн), бізнес-аналітик (35 500 грн), медіапродюсер (35 300 грн).

Коли закінчаться люди

Нинішня ситуація на ринку праці є однією з головних причин погіршення настроїв бізнесу, вважають в Нацбанку. Там говорять про “значний дефіцит кваліфікованих кадрів, а також невизначеність щодо подальшого перебігу бойових дій та умов мобілізації співробітників”.

У травні Індекс очікувань ділової активності, що його НБУ розраховує на опитуванні підприємців, знизився до 48 пунктів із 52.3 у квітні. Тобто настрої бізнесу не просто погіршуються, а є негативними.

А сам Нацбанк погіршив оцінку зростання української економіки у 2024 році із 3,6% до 3%.

Брак кадрів вже запускає певні процеси в економці, які можуть стати незворотніми, вважає Микола Зазуляк. Передусім йдеться про логістику. Вже зараз через брак водіїв є проблеми із перевезенням товарів, сировини, готової продукції, а деякі бізнеси шукають транспорт по півтора-два-три місяці, для того, щоб поставити свої товари клієнтам.

“Логістика може запустити негативну ланцюгову реакцію, яка може покласти економіку”, – вважає кадровик.

Ниншній комплекс проблем економістка Олександра Бетлій називає “нехорошим замкненим колом”, в якому скрізь бракує людей.

“В нас на передовій теж не вистачає людей, які могли б воювати. Ті, хто пішли у перших лавах, вони вже дуже втомлені, виснажені, їх треба заміняти. З іншого боку, треба, щоб бізнес працював, щоб сплачувати податки, створювати робочі місця, фінансувати армію”, – каже Бетлій.

Але вже зараз, зазначає вона, “треба, щоб уряд розробив план Б, тобто, що буде, якщо в нас закінчились люди”, адже тоді навіть фінансування від партнерів не допоможе.

“Якщо наступного року нам дадуть зброю, але не буде кому воювати, толку від цього фінансування і озброєння не буде, якщо нема людей”, – каже Бетлій, і визнає, що “простих рішень цього немає”.

З іншого боку, як каже Микола Зазуляк, “без економіки не буде чим воювати, не буде кому і не буде заради чого воювати”. Він нагадує давню думку про те, що битви виграють люди, а війни виграють економіки.