ІНТЕРВ’Ю
Колишній міністр закордонних справ Лівану *Насіф Хітті про мирні переговори, ситуацію на кордоні з Ізраїлем та роль арабських країн.
Ізраїльська армія воює з ХАМАС вже більше восьми місяців. На ізраїльсько-ліванському кордоні місяцями відбуваються сутички. Яка зараз ситуація в Лівані?
Ситуація вкрай критична. Страх, що ситуація може вийти з-під контролю, відчувається повсюдно і постійно. Певною мірою, однак, так звані “Правила ведення бойових дій”, правила гри між Ізраїлем і Ліваном, засновані на принципі симетрії і стриманості, які регулювали ситуацію на кордоні з літа 2006 року по жовтень 2023 року, все ще дотримуються. У контексті нинішньої війни, однак, можна помітити, що атаки відбуваються на більшій території, що обстріли частішають і що об’єктами обстрілу стає більше цілей. З ліванського боку, Хезболла не має ані інтересу, ані бажання вступати у відкриту війну, результат якої був би невизначеним. Хезболла дотримується своєї доктрини “єдиного фронту”: вона воює, щоб підтримати палестинців, але готова припинити всі бойові дії, як тільки Ізраїль припинить напади на сектор Газа. З іншого боку, Ізраїль хоче змінити ситуацію, що склалася до війни на кордоні з Ліваном. Ізраїль хоче відтіснити сили Хезболли назад за річку Літані, щоб виконати Резолюцію Ради Безпеки ООН 1701. Однак для того, щоб ця резолюція була повністю виконана, Ізраїль також повинен припинити порушення повітряного простору, території та територіальних вод Лівану, що він продовжує робити.
Ізраїль розширює свій наземний наступ у секторі Газа до Рафаха, що може призвести до ескалації на ізраїльсько-ліванському кордоні. Що потрібно робити зараз?
Ізраїль перебуває в полоні оголошених ним нереалістичних цілей: повного знищення ХАМАСу і встановлення військового контролю над сектором Газа на невизначений термін. При цьому він хоче довірити третім країнам управління повсякденними справами в Газі. Це не тільки незаконно, але й нереалістично і призведе до подальшої напруженості і воєн у майбутньому. Однак, перш за все, необхідно припинити вогонь – і не лише тимчасове припинення вогню або перемир’я. Минулий досвід показує, що важливо не брати участь у поступовому, безстроковому переговорному процесі. Це ні до чого не призведе – це все одно, що будувати мости, які сягають лише до середини річки. Як держава-окупант, Ізраїль може вести переговори роками, зміцнюючи при цьому свою окупацію палестинських територій – як ми бачимо на прикладі Західного берега річки Йордан. Ось чому ми повинні дотримуватися підходу, який ми називаємо зворотнім інженерним процесом: Всі зацікавлені міжнародні держави беруть на себе зобов’язання щодо чітко визначених цілей переговорів – цілей, заснованих на принципах і нормах міжнародного права і відповідних резолюціях Ради Безпеки ООН.
Що це за цілі і як їх можна досягти?
По-перше, припинення окупації палестинських, сирійських і ліванських прикордонних територій шляхом виконання відповідних резолюцій Ради Безпеки ООН. По-друге, створення незалежної палестинської держави зі столицею в Східному Єрусалимі в межах кордонів 1967 року. І по-третє, безпека Ізраїлю. Всі ці цілі пов’язані між собою – одна не може бути досягнута без іншої. Як тільки вони будуть досягнуті, Ізраїль зможе встановити нормальні відносини з арабськими країнами.
Керувати конфліктом замість того, щоб намагатися його вирішити, означає інвестувати в майбутню напруженість і війни.
У березні 2002 року Ліга арабських держав на своєму саміті в Бейруті прийняла Арабську мирну ініціативу. Це найбільш реалістична, всеосяжна і перспективна мирна ініціатива в інтересах усіх. Однак відповідальність за мир лежить на членах Ради Безпеки ООН та інших державах, які відіграють певну роль на Близькому Сході. Керувати конфліктом замість того, щоб намагатися його вирішити, означає інвестувати в майбутню напруженість і війни. Це відбувається тому, що це дозволяє кожній стороні інструменталізувати конфлікт для досягнення власних цілей.
Чи приєднається до ініціативи Хезболла і держава, що її захищає, Іран?
Якщо буде обрано серйозний мирний шлях – до миру, заснованого на справедливості і повазі до законних прав усіх зацікавлених сторін, до миру, який відкриє шлях до безпеки, стабільності і процвітання для всіх, – усім сторонам буде дуже важко протистояти таким зусиллям. Ліван є одним із членів-засновників Ліги арабських держав і залишається прихильником рішення про дві держави і всеосяжного миру. Доки не буде серйозної перспективи миру і ми все ще перебуватимемо в деструктивному глухому куті, радикалізація всіх видів буде процвітати. Це урок історії, який виходить за межі Близького Сходу.
Яке значення має те, що Норвегія, Іспанія та Ірландія офіційно визнали Палестину як державу?
Це важливий імпульс і зобов’язання до миру. Історичні відносини Європи з її “південними сусідами” по той бік Середземного моря йдуть пліч-о-пліч з особливою відповідальністю. Визнання Палестини як держави є ключовим фактором для всеосяжного вирішення конфлікту. Наразі 146 держав визнали Палестинську державу, і я очікую, що до них приєднається ще більше європейських країн.
Що означатиме для Лівану рішення за принципом двох держав і нормалізація відносин з Ізраїлем?
Ліван був заручником арабо-ізраїльського конфлікту протягом багатьох років. Мир, заснований на міжнародному праві та справедливості, дозволив би нам зосередитися на необхідних фінансових, політичних та економічних структурних реформах. Економічна ситуація в Лівані запущена. Значна частина нашої молоді, нашої м’якої сили, залишає країну. У Лівані і в регіоні існує великий потенціал для багатовимірного розвитку, для співпраці. Але поки конфлікт не буде вирішено, ми залишатимемося заручниками цього конфлікту і всіх його наслідків. Настав час Лівану звестися на ноги – це нелегке завдання, але воно є абсолютно необхідним.
*Д-р Насіф Хітті є старшим радником Програми арабських та міжнародних відносин Інституту публічної політики та міжнародних відносин ім. Іссама Фареса (IFI) при Американському університеті в Бейруті. Він був міністром закордонних справ Лівану з січня по серпень 2020 року. Раніше працював послом Ліги арабських держав у кількох країнах.
Питання ставив Олександр Ісель.
Джерело: IPG–Journal, ЄС