Саміт миру, який пройде цими вихідними в швейцарському Бюргенштоці, ще до свого старту викликає надзвичайно суперечливі коментарі в Україні та за її межами.

За лічені дні до відкриття заходу неможливо точно сказати, хто саме прийме в ньому участь, які формулювання міститимуться у його підсумковому документі, а також до яких наслідків він може чи має привести.

Не бракує у пресі критичних голосів: мовляв, з проведенням саміту поспішили або ж краще б він взагалі закінчився без жодного результату.

Утім, ініціатор саміту, президент Володимир Зеленський заявляє, що саме його проведення вже можна назвати перемогою України. Організатори – представники швейцарської влади – кажуть, що цей захід навряд чи можна назвати початком мирного процесу. Проте він цілком тягне на перший крок до цього.

Хто приїде на саміт миру?

Нагадаємо, ідея мирного саміту з’явилася в Україні наприкінці 2022 року на хвилі ейфорії після успішного Слобожанського наступу та визволення Херсону.

Тоді задум про те, щоб зібрати представників усього світу в одному місці, заручитися їхньою підтримкою “української формули миру”, а тоді від імені всіх пред’явити план її реалізації Москві і таким чином закінчити війну видавався цілком реалістичним.

Час вніс до цього задуму свої корективи. Росії вдалося вирівняти ситуацію на фронті і навіть перейти до нового наступу на українські позиції.

Захід, м’яко кажучи, не дотримався обіцянок бути поруч з Україною попри все і стільки, скільки потрібно. Китай, на ключову роль якого у потенційному мирному процесі сподівалися у Києві, ще більше зблизився з Москвою. Увагу світу від України дедалі більше перетягнув на себе конфлікт на Близькому Сході.

Всі ці та інші чинники призвели до того, що довгоочікуваний мирний саміт проходитиме в абсолютно інших геополітичних та суто воєнних реаліях, ніж на початку прогнозували його ініціатори. І, відповідно, він навряд чи призведе до очікуваних ними на старті процесу результатів.

Одна з ознак такого стану справ – ситуація з кількістю учасників саміту.

Сьогодні, за лічені дні до початку заходу, ми її не знаємо. На початку травня швейцарський уряд розіслав 160 запрошень на участь у ньому. Тамтешня преса уточняла, що запрошення отримали не лише держави, але й дві релігійні інституції – Святий Престол у Ватикані і Вселенський патріархат Константинополя та три міжнародні організації – ООН, ОБСЄ і Рада Європи.

Скільки саме з адресатів підтвердили свій приїзд до Швейцарії, ми не знаємо. На початку червня речник Володимира Зеленського Сергій Нікіфоров заявив, що участь підтвердили 107 держав та міжнародних організацій. На початку цього тижня президентка Швейцарії Віола Амгерд повідомила, що позитивну відповідь на запрошення дали 90 адресатів – половина з Європи та Північної Америки, половина з Глобального Півдня.

Зранку в середу “Радіо Свобода” з посиланням на анонімні джерела в дипломатичних колах повідомило, що кількість учасників саміту знизилася до 78.

Співрозмовник ВВС серед українських організаторів саміту заперечив цю інформацію.

Представники швейцарської влади визнають, що кількість учасників постійно змінюється фактично в режимі реального часу, і їхній точний список оприлюднять лише у п’ятницю увечері, за лічені години до його відкриття.

Головна причина такого стану справ, кажуть українські співрозмовники ВВС, – це те, що протягом останніх тижнів Москва цілеспрямовано грає на пониження кількості учасників саміту.

Москва і Пекін

Питання про участь у саміті миру Росії, судячи з усього, стало каменем спотикання для багатьох реальних і потенційних учасників заходу.

З точки зору України і її партнерів, умовного колективного Заходу, сама ідеологія мирного процесу не передбачала того, що росіяни повинні приїхати на цей саміт.

У цій логіці Росія мала долучитися до мирного процесу на наступному етапі – коли Москві передали б затверджений учасниками першого саміту план досягнення миру.

Росія гучно протестувала проти такого підходу, заявляючи, що розмовляти з нею мовою ультиматумів – контрпродуктивно. Зрештою, Москва прогнозовано не отримала запрошення на швейцарський саміт.

Проте чи не головною проблемою ініціаторів саміту стало те, що такого підходу не підтримав один з ключових гравців на геополітичній мапі світу – Китай.

За словами міністра закордонних справ Швейцарії Іньяціо Кассіса, Пекін ще на етапі вступних консультацій з приводу організації саміту заявляв, що його представники братимуть у ньому участь, виключно якщо за столом переговорів будуть представлені обидві сторони “конфлікту”, як там називають розв’язану Росією війну. Росії на саміті не буде – відповідно, і Китай своїх представників не пришле.

Наскільки можна судити, така позиція Пекіна неабияк вплинула на ті країни Глобального Півдня, де китайські впливи є сильними.

Не можна сказати, що Україна не намагалася змінити цю ситуацію. Наприкінці травня Володимир Зеленський зробив відчайдушну спробу заручитися підтримкою китайського лідера. Сі Цзіньпін був одним з адресатів емоційного відеозвернення з проханням долучитися до справжнього мирного процесу, що його президент України записав на згарищі харківської друкарні, знищеної російським ракетним ударом.

Проте вже за кілька днів під час виступу на безпековому форумі в Сінгапурі риторика Зеленського змінилася.

Він назвав Пекін “інструментом в руках Путіна” і звинуватив Китай у тому, що той переконує деякі держави не брати участь у швейцарському саміті.

“Це вже не тільки підтримка Росії, це фактично підтримка війни, бо якщо ти не підтримуєш саміт миру, значить все, що відбувається, для тебе нормально”, – заявив Зеленський.

Китай заперечив подібні закиди на свою адресу та нагадав, що продовжує підтримувати ідею саміту високого рівня за участю і України, і Росії.

Гарріс замість Байдена

Чималого резонансу набула і новина про те, що на саміт до Швейцарії не прибуде президент США Джо Байден.

Співрозмовники ВВС у Києві визнають, що присутність американського лідера у Європі в ці дні – в Італії саме зараз відбувається саміт “Великої сімки” – була одним з вирішальних чинників у визначенні дати мирного саміту.

Проте у підсумку просто з Апулії Байден вилетить до Каліфорнії на представницький фандрейзинговий захід своєї президентської кампанії, а Штати на саміті будуть представлені віцепрезиденткою Камалою Гарріс.

Українські джерела ВВС, причетні до організації саміту, кажуть, що відсутність Байдена – новина, звісно, неприємна, але не трагічна.

Вони нагадують, що безпосередньо перед швейцарською зустріччю президенти матимуть нагоду поспілкуватися принаймні двічі – на урочистостях з нагоди 80-річчя Нормандської операції та на вже згаданій зустрічі “Сімки”. Більше того, в Італії Зеленський та Байден підпишуть масштабний безпековий договір, який не залишатиме сумнівів у тому, що Америка залишається на позиції підтримки України, і це не зміниться.

Отож символічних жестів у ці дні не бракуватиме, і на цьому тлі те, що США на саміті представлятиме пані Гарріс – друга особа в політичній системі країни, – виглядає цілком робочим моментом.

Тим більше, що навіть у відсутність Джо Байдена швейцарський саміт буде надзвичайно представницьким міжнародним заходом. Очікується, що його відвідають понад чотири десятки президентів та прем’єр-міністрів, у тому числі президент Франції Емануель Макрон, прем’єри Великої Британії Ріші Сунак та Канади Джастін Трюдо, канцлер Німеччини Олаф Шольц.

Три пункти швейцарського саміту

Дискусії на саміті миру триватимуть два дні і очікується, що закінчаться вони ухваленням підсумкового комюніке, яке стосуватиметься трьох пунктів “української формули миру”: про продовольчу безпеку, радіаційну та ядерну безпеку, а також гуманітарні питання – звільнення усіх полонених та депортованих, в тому числі українських дітей.

Співрозмовники ВВС кажуть, що рішення саміту доведуть до Росії за допомогою країн-посередників, які будуть провадити “медіацію між Росією та Україною” за схемою, яка в минулому виявилася успішною під час переговорів по створенню “зернового коридору”.

Звичайно, прогрес по трьох пунктах “формули миру Зеленського” – це менше, ніж очікування, які українські ініціатори саміту мали на самому початку процесу. Тоді йшлося про те, що учасники заходу вийдуть на чіткий план досягнення миру, який презентують Росії.

З іншого боку, ще на етапі підготовки саміту стало зрозуміло, що деякі країни – в першу чергу Глобального Півдня, – навідріз відмовляються обговорювати чи підтримувати “проблемні” пункти “української формули миру” на кшталт виведення з території України російських військ чи створення трибуналу для покарання воєнних злочинців.

Отож організатори опинилися перед непростою дилемою: зачіпати на цьому заході більшу кількість пунктів “української формули миру”, однак пожертвувати заради цього кількістю країн, які під нею підпишуться, чи сконцентруватися на меншій кількості пунктів, але зібрати під підсумковим документом максимально можливу підтримку з боку країн, показати глобальність підтримки України.

Співрозмовники ВВС кажуть, що в кінцевому підсумку в Києві вирішили схилитися у бік другого варіанту, і остаточно робота саме в такому форматі почалася приблизно в кінці березня цього року.

Свою роль відіграла і позиція, яку з цього приводу мали швейцарські організатори.

Наскільки можна зрозуміти зараз, швейцарці та українці взагалі мають дещо відмінне бачення головної ідеї саміту миру. Київ ще з самого початку процесу його підготовки не робив таємниці з того, що він прагне підкреслити на ньому безальтернативність власного мирного плану, деактуалізувати всі інші плани, які готувалися та презентувалися Китаєм, ПАР, іншими “небайдужими” країнами.

Натомість, розповів на початку тижня міністр закордонних справ Швейцарії Іньяціо Кассіс, його країна зосередилася на тому, аби віднайти такі питання, які повторюються фактично у всіх існуючих мирних планах, і винести на розгляд першого саміту саме їх – аби побудувати “довіру між стейкхолдерами” і мати можливість згодом перейти до “другого кроку”.

Під ним, наскільки можна розуміти, у Швейцарії мають на увазі безпосереднє залучення Росії.

“Не може бути мирного процесу без Росії. Ми повинні сказати це дуже чітко. Тому питання не в тому чи Росія буде в процесі, а коли вона буде в процесі”, – сказав на пресконференції у понеділок Іньяціо Кассіс.

І настрій швейцарської сторони, судячи з усього, полягає у тому, щоб інкорпорувати у шлях до досягнення миру в Україні інші мирні плани, і таким чином заохотити Росію до участі у наступному мирному саміті.

Яке буде комюніке саміту?

Такий підхід до ідеології саміту і до формату його підсумкового рішення викликає занепокоєння у низки українських коментаторів.

Видання “Європейська правда”, ознайомившись з проєктом комюніке саміту, констатувало: “Мирний план Зеленського» перестав бути безальтернативним або навіть ключовим документом для врегулювання війни”.

“Є всі підстави вважати, що сама ідея будь-що провести саміт у 2024 році була помилковою… Але ми точно ще маємо право відмовитися від підсумкового документа саміту, який після усіх редагувань не видається прийнятним для України. Можна послатися на неприйнятні зміни, на їхнє несприйняття українським суспільством тощо – і це буде абсолютно щирою позицією”, – йдеться у цьому матеріалі.

Причетні до підготовки саміту з українського боку співрозмовники ВВС називають подібні закиди до підсумкового комюніке саміту “алармізмом”.

По-перше, переконують вони, станом на четвер фінальної версії комюніке ще просто не існує в природі, триває активна робота над її формулюваннями, країни-учасниці продовжують надсилати до неї свої правки.

По-друге, продовжують співрозмовники ВВС, обтічність деяких формулювань документа – данина потребі залучити на його підтримку якнайширше коло підписантів, насамперед з Глобального Півдня, які, з одного боку, підтримують Україну, з іншого – таки не хочуть геть псувати стосунки з Росією.

Закликає не драматизувати ситуацію з формулюваннями в підсумковому документі саміту і колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

“Я не перебільшував би значення тих формулювань, які там зараз будуть записані. Так, можна записати, що є інші плани (врегулювання війни в Україні) хороші. Ну, прекрасно, хто ж проти того, щоб об’єднати всі чудові плани в один великий і закінчити війну? Це можна просто повернути у свій бік, якщо ти розумієш, про що йдеться. Тому я б на всі ці загальні декларації і заяви реагував би більш ніж спокійно. Нам з цього треба вичавити кілька практичних речей”, – заявив він в ефірі Радіо NV.

Утім, про конкретні результати цього саміту для України впевнено можна буде говорити, лише ознайомившись з його підсумковим документом, а також – не виключено – з оцінками його учасників, які не потраплять до цього комюніке, зате будуть озвучені на полях саміту.

Що після Швейцарії?

Лише тоді ж, після закінчення саміту, найімовірніше, ми дізнаємося, чого саме варто очікувати після нього.

Сьогодні, кажуть і глава швейцарського МЗС Іньяціо Кассіс, і співрозмовники ВВС в Офісі президента України, відповіді на ці питання просто не існує, консультації з цього приводу триватимуть аж до закриття зустрічі в Бюргенштоку.

Спектр можливостей, наскільки можна судити зараз, – досить широкий.

З одного боку, позицію швейцарських організаторів саміту на понеділковій пресконференції можна тлумачити так, що перший саміт повинен окреслити певну рамку майбутнього переговорного процесу, і на другому саміті, організованому в цій рамці, не можна виключати участі Росії.

Західна преса вже навіть називає ймовірне місце його проведення – Саудівську Аравію. При тому, що її участь у першому саміті миру досі офіційно не підтверджена і не заперечена.

Зовсім не факт, що з таким підходом погодиться Україна. Українські співрозмовники ВВС, які перебувають в курсі процесу, кажуть, що навіть після першого саміту до залучення у повноцінні мирні переговори Росії потрібно буде провести неабияку підготовчу роботу.

“У нас для цього є певні інструменти: зустрічі радників, які непогано себе показали під час підготовки до цього саміту, тематичні конференції по окремих пунктах “формули миру”, неофіційні переговори на різних рівнях”, – говорить ВВС обізнане джерело.

Ще одна опція – яка, втім, здається, не знаходить значної підтримки навіть серед партнерів України, – проведення ще кількох самітів, на кожному з яких розглядатимуться нові пункти формули миру.

Нарешті, не потрібно забувати про те, що зараз дипломатичні зусилля того ж Китаю зосереджені на просуванні власного мирного плану, який передбачає заморозку конфлікту на нинішній лінії зіткнення та негайні прямі переговори між Києвом та Москвою. Щодо нього уже схвально висловлювалась Москва, а наприкінці травня цей план здобув підтримку Бразилії.

Минулого тижня міністр закордонних справ Китаю Ван Ї заявив, що позитивну оцінку щодо такого плану висловили майже півсотні держав, а західні ЗМІ почали припускати, що в певний момент Пекін може організувати “власний” саміт у підтримку своєї мирної ініціативи.

Не виключено, кажуть співрозмовники ВВС у дипломатичних колах, що обговорення китайського мирного плану стане головною темою зустрічі міністрів закордонних справ блоку БРІКС, який пройде одночасно зі швейцарським мирним самітом у російському Нижньому Новгороді.

Міністр закордонних справ Швейцарії Іньяціо Кассіс відкрито каже, що вітає “паралельні мирні процеси”, натомість Володимир Зеленський реагує на подібні ініціативи роздратовано: він вже не раз заявляв, що оскільки саме Україна є жертвою неспровокованої агресії з боку Росії, то саме вона єдина має моральне право пропонувати плани закінчення війни на своїй території.

Святослав Хоменко