Минулого року під час передвиборчої кампанії нинішній президент Аргентини Хав’єр Мілей, щоб підкреслити свою рішучість істотно урізати державні витрати, з’являвся на мітингах із бензопилою.

Після півроку цікаво подивитися, як працює його шокова терапія.

“Зміни, яких потребує наша країна, радикальні, – заявив Мілей незабаром після обрання. – Тут немає місця поступовості”.

Зволікати з ухваленням нових заходів президент не став. Для початку він девальвував аргентинську валюту, песо, на 50%, скоротив державні субсидії на паливо і наполовину зменшив кількість міністерств.

Швидке скорочення державних витрат допомогло Аргентині не тільки позбутися бюджетного дефіциту – різниці між витратами і доходами уряду, – що становив у грудні минулого року 2 трлн песо (приблизно 120 млрд доларів), а й привести бюджет до профіциту в розмірі 264,9 млрд песо у квітні цього року.

Квітню передували ще три профіцитні місяці, чого в історії країни не траплялося з 2012 року.

Мілей, який називає себе лібертаріанцем, зробив скорочення інфляції своїм головним пріоритетом. В інтерв’ю Бі-бі-сі минулого року він назвав її “

Інфляція справді сповільнилася – якщо судити за щомісячними показниками, популярними в країнах із високою інфляцією: у квітні щомісячна інфляція скоротилася до 8,8%, не перевищивши двозначних цифр уперше з жовтня.

Однак у річному обчисленні, що вважається загальновизнаним у світовій економіці, у квітні інфляція становила 289,4%. Для порівняння, у Великій Британії річна інфляція зараз знизилася до 2,3%.

І хоча офіційних даних про зростання економіки за період, що минув з моменту вступу Мілея на посаду 10 грудня, ще немає, за деякими даними, у перші три місяці цього року економіка Аргентини різко скоротилася, а споживчі витрати впали.

Про інші обіцянки, з якими Мілей йшов на вибори – наприклад, заміна песо на американський долар і скасування центрального банку, – президент останнім часом говорить мало.

найбільш регресивним податком, від якого люди страждають найбільше”.

Проблема президента Мілея полягає в тому, що його коаліція La Libertad Avanza (“Просування свободи”) не має більшості в аргентинському Конгресі, і йому непросто проводити свої проєкти в життя.

Наприклад, Мілей наполягає, щоб Конгрес дозволив йому приватизувати понад два десятки державних компаній, включно з державною авіакомпанією, залізницями, поштовою службою і національною службою водопостачання.

Початковий законопроєкт, що містить плани приватизації та сотні інших економічних заходів, не пройшов друге читання в лютому. Спрощена версія, повторно подана в Конгрес у квітні, пройшла нижню палату, але Сенат її поки не схвалив.

Президенту також протистоять профспілки, які регулярно виводять на вулиці тисячі людей. На їхню думку, повальне дерегулювання економіки обмежить права трудящих.

Хуан Круз Діас, керуючий директор аргентинської консалтингової компанії Cefeidas Group, що спеціалізується на геополітичних ризиках, вважає, що за ступенем радикальності політика президента Мілея мало відрізняється від обіцянок кандидата Мілея – але трохи запізнюється.

“Його адміністрація була змушена сповільнити ці реформи з огляду на політичні та соціальні перешкоди, з якими вона зіткнулася”, – каже Діас.

За його словами, “погіршення купівельної спроможності населення та страх перед зростанням соціальних заворушень” – це додаткові чинники, що змушують президента діяти обережно.

При цьому кількість жителів Аргентини, які живуть у бідності, швидко зростає: у 2017 році їх було приблизно 25% населення, сьогодні – понад половина.

Однак Міжнародний валютний фонд, який за кілька десятиліть позичив Аргентині більше грошей, ніж будь-якій іншій країні, у травні дав її уряду високу оцінку, заявивши, що результати його роботи “кращі, ніж очікувалося”, і що його економічна програма веде країну в правильному напрямку.

Як вважає Діас, у тому, що стосується торгу з парламентом, деякі представники опозиції готові вести діалог із Мілеєм, однак ліві партії, зокрема очолювані колишньою президенткою Крістіною Фернандес де Кіршнер пероністи, вочевидь, не підтримують його програми.

“У цьому контексті здатність уряду до переговорів і досягнення консенсусу зазнає щоденного випробування, якому сам Мілей часто заважає своїми випадами і непотрібними конфронтаційними заявами”, – каже Діас.

Багато аргентинців узагалі вважають, що ескапади президента радше заважають, ніж допомагають країні.

За даними останнього опитування, проведеного компанією Zuban Córdoba, 54% респондентів вважають, що президент приділяє більше уваги своєму міжнародному політичному іміджу, ніж власне вирішенню проблем Аргентини.

Цій думці чимало посприяв нинішній дипломатичний конфлікт Аргентини з Іспанією, через який Мадрид відкликав свого посла в Буенос-Айресі.

Головна проблема Мілея полягає в тому, що йому доведеться подолати “багато років економічної безгосподарності” в Аргентині, вважає Кімберлі Сперрфехтер, економіст з ринків, що розвиваються, з дослідницької групи Capital Economics.

“Один із ключових чинників полягає в тому, що уряд упродовж десятиліть витрачав набагато більше коштів, ніж міг собі дозволити, – каже вона. – І цей дефіцит фінансувався за рахунок того, що центральний банк друкував гроші для фінансування державних витрат”.

Друкування грошей неминуче призвело до стрімкого зростання інфляції.

За великим рахунком Аргентина, восьма за площею країна у світі, переживає економічний занепад уже понад століття.

До Першої світової війни вона входила в десятку найбагатших країн світу.

Але популістська політика і надмірні витрати президента Хуана Перона, який перебував при владі з 1946 до 1955 року, значно прискорили повільний економічний спад, що почався після війни.

У 1990-х роках президент Карлос Менем провів ринкові реформи, приватизував багато фірм, націоналізованих Пероном, і зробив серйозні спроби відновити довіру до аргентинської валюти.

Але ситуація різко змінилася на гірше наприкінці 2001 року, коли країна пережила катастрофічний економічний крах і дефолт за боргами на суму 102 мільярди доларів.

Зафіксувавши курс песо до долара, Аргентина позбавила себе економічної гнучкості. У поєднанні зі щедрими державними витратами, що стали вже звичними, це призвело до того, що країна сліпо слідувала за злетами й падіннями американської економіки, а 2001 року не змогла зробити нічого, коли клієнти аргентинських банків стали масово знімати кошти з рахунків.

Після цієї кризи два десятки років країною здебільшого керували ліві протекціоністи, які, по суті, не вирішували глибоко вкорінені проблеми Аргентини.

Тепер, коли при владі перебуває права лібертаріанська адміністрація, країна намагається прокласти новий економічний курс. А це означає необхідність поставити державні фінанси на міцну основу.

За даними дослідницької компанії Consensus Economics, адміністрація Мілея має намір зосередити зусилля на величезному сільськогосподарському секторі Аргентини та пов’язаних із ним доходах від експорту зерна, сої, м’яса і вина.

“Політики покладають надії на те, що сільськогосподарський експорт принесе таку необхідну іноземну валюту, сподіваючись поповнити виснажені валютні резерви центрального банку і, як наслідок, зміцнити фінансовий авторитет держави”, – йдеться у звіті Consensus Economics.