Нещодавнє цілеспрямоване бомбардування Росією великого українського книговидавництва в Харкові є частиною більш широкої війни Кремля проти української національної ідентичності, пише Марія Авдєєва.

23 травня Росія завдала ракетного удару по найбільшій в Україні друкарні, в результаті якого загинуло семеро працівників, а підприємство перетворилося на руїни. Атака на харківську друкарню “Фактор Друк” є останнім свідченням того, що Росія цілеспрямовано атакує українську книговидавничу галузь.

Власник “Фактор Друк” Сергій Політучий заявив, що втрата фабрики може знизити загальний обсяг друкарських потужностей в Україні на сорок відсотків. Близько третини всіх нових книг, виданих в Україні минулого року, були надруковані на харківському підприємстві. “Зараз ми намагаємося з’ясувати, що ми можемо зробити в короткостроковій перспективі, щоб запобігти колапсу книговидавничої галузі”, – прокоментував Сергій Політучий.

Бомбардування в четвер відбулося після низки подібних авіаударів по видавництвах і поліграфічних підприємствах Харкова, який є неофіційною столицею української видавничої індустрії. На харківські друкарні припадало понад вісімдесят відсотків нових українських книг напередодні повномасштабного вторгнення Росії трохи більше двох років тому. Місто залишається основним джерелом нових книг у воєнній Україні.

З початку 2024 року Росія посилила повітряну війну проти Харкова, і видавнича галузь неодноразово зазнавала ударів. Під час однієї березневої атаки російські ракети знищили ще одну з найбільших харківських друкарень та видавництво, в результаті чого загинуло п’ятеро людей. Михайло Хрипак, комерційний директор однієї з найбільших українських друкарень, каже, що Росія систематично намагається знищити книговидавничу галузь країни, і попереджає, що виробничі потужності буде важко відновити.

В умовах відчайдушної нестачі засобів протиповітряної оборони в Харкові, розташованому в небезпечній близькості від наступаючих російських військ, видавництва, що залишилися в місті, вживають заходів для забезпечення безпеки своїх співробітників. Олександр Попович, директор друкарні “Юнісофт”, створив бомбосховище для своїх понад трьохсот співробітників. Незважаючи на нещодавню ескалацію обстрілів, він каже, що наразі не планує переїжджати, вказуючи на надзвичайну складність переміщення громіздкого друкарського обладнання та переїзду висококваліфікованого персоналу разом із сім’ями.

Вітчизняна видавнича галузь в Україні процвітала протягом останнього десятиліття після початку російської військової агресії проти країни в 2014 році. Після того, як Кремль відкрито взяв російську мову на озброєння, щоб виправдати вторгнення в Україну, попит на україномовну літературу зріс до безпрецедентного рівня. З’явилося нове покоління українських авторів, які стали частиною ширшого культурного відродження, що також справило глибокий вплив на музичну, модну та мистецьку сцени країни.

Ця тенденція, м’яко кажучи, не користується популярністю в Росії. Російський диктатор Владімір Путін не приховує, що виступає категорично проти консолідації незалежної української національної ідентичності, яку він розглядає як пряму загрозу власній імперській ідентичності Росії.

Путін відомий тим, що наполягає на тому, що українці насправді є росіянами (“одним народом”). У липні 2021 року він опублікував ціле есе, в якому заперечує право України на незалежне існування. Напередодні повномасштабного вторгнення Путін назвав Україну “невід’ємною частиною нашої власної історії, культури та духовного простору”. Зовсім недавно він заявив, що “ніякої України ніколи не існувало в історії світу”. За словами Путіна, окуповані регіони України є “історично російськими землями”.

Багато хто вважає, що нещодавні атаки Росії на українську книговидавничу галузь є частиною скоординованої кампанії Кремля зі стирання української національної ідентичності, що кваліфікується як геноцид. Реагуючи на останнє бомбардування, історик з Єльського університету Тімоті Снайдер заявив, що цілеспрямовані ракетні удари були “прикладом більш масштабної політики геноциду”.

Докази того, що Росія має намір знищити українську національну ідентичність, переконливі. Практично в кожній області України, окупованій Росією з лютого 2022 року, з’явилися разюче схожі повідомлення про зусилля, спрямовані на викорінення всіх слідів української національності. Українська мова була оголошена поза законом у школах і громадських місцях, а всі символи української державності були демонтовані та вивезені.

Тим часом російські окупаційні війська спільно з місцевими колаборантами затримують лідерів громад і всіх, кого вважають проукраїнськими, включно з виборними посадовими особами, журналістами, громадськими активістами, військовими ветеранами та діячами культури. Тисячі людей, затриманих у такий спосіб, вважаються зниклими безвісти. Тих, хто залишився, примушують до прийняття російського громадянства і погрожують втратою доступу до основних послуг, таких як охорона здоров’я.

По всій окупованій Україні Кремль докладає всіх зусиль, щоб індоктринувати українських дітей і позбавити їх української спадщини. В окуповані регіони завезли велику кількість російських вчителів, які керують процесом індоктринації в українських школах, а десятки тисяч українських дітей депортували до Росії та відправили до таборів перевиховання. Це хрестоматійний акт геноциду, згідно з Конвенцією ООН про геноцид 1948 року.

Дії путінської армії в Україні дуже добре вписуються в російську імперську традицію. Протягом століть покоління за поколінням російські правителі прагнули придушити державницькі прагнення українців і не допустити появи окремої української нації. Це наполягання на тому, щоб українці прийняли імперську російську ідентичність, мабуть, найкраще було виражене у сумнозвісному царському указі середини ХІХ століття, в якому стверджувалося, що української мови “ніколи не існувало, не існує і не буде”.

Харківський будинок “Слово” є особливо яскравим символом цих зусиль з викорінення української культури. Спроектований і побудований у 1920-х роках для розміщення видатних українських письменників, він став домівкою для багатьох провідних письменників і поетів країни, які згодом були вбиті радянською владою. Сьогодні вони відомі як “Розстріляне Відродження”.

Зусилля російських царів і радянських комісарів, що змінювали один одного, не змогли загасити прагнення українців до власної країни і власної ідентичності. Власна війна Путіна проти української національної ідентичності зараз виявляється такою ж контрпродуктивною. Сучасна українська культура – від поезії до поп-музики – переживає золотий вік на тлі жаху і травми від повномасштабного вторгнення Росії. Дійсно, коли поширилися новини про нещодавні повітряні удари Росії, не було нічого дивного в тому, що швидко з’явилися різні ініціативи зі збору коштів на підтримку видавничої індустрії країни, яка перебуває в облозі. Путін може спалювати українські книжки і бомбити українські друкарні, але його імперський хрестовий похід зі стирання української ідентичності приречений на провал.