Новини України та Світу, авторитетно.

Експерти: Євросоюзу під силу бути повноправним гравцем на глобальній арені

Експерти європейських аналітичних центрів – про геополітику ЄС та її адаптацію до нових викликів

Криза європейської та світової безпеки, що загострилася, викликана новими конфліктами і війнами в різних регіонах світу, які географічно і стратегічно зачіпають Європу, зробила неминучим переосмислення зовнішньополітичних пріоритетів країн континенту, і змусила керівництво Євросоюзу приділяти більше уваги оборонним можливостям ЄС.

Цих змін у громадській думці та в позиціях політиків Європи довго чекали по обидва боки Атлантики, і вони, нарешті, відбулися – так вважають експерти провідних аналітичних центрів, які обговорили на майданчику Німецького фонду Маршалла ключові висновки дослідницького проєкту “Joint”, який фінансує ЄС та в якому оцінюють реакцію Європи на конфлікти й кризи, що сталися впродовж останніх трьох років, а також здатність Євросоюзу впливати на дедалі складніше глобальне середовище.

Планка сприйняття загрози була піднята триваючою війною в Україні, ескалацією конфлікту на Близькому Сході після нападу ХАМАС (організації, визнаної в США терористичною – прим. ред.) на Ізраїль, атаками Ірану, зростаючою нестабільністю в країнах Сахеля, а також напруженістю в Південно-Китайському морі.

Ріккардо Алькаро – координатор досліджень і керівник програми Global Actors італійського Інституту міжнародних відносин (Riccardo Alcaro, Research Coordinator and Head of the Global Actors Program, IAI) – презентував доповідь, у якій наголошено, що “стратегія європейської безпеки, ухвалена двадцять років тому, відображала спокійний погляд на світ з боку “безпечного, процвітаючого й упевненого в собі Євросоюзу, який прагне просувати ліберальні норми, демократію та багатосторонні зв’язки у світі””.

Однак, за словами автора доповіді, вже через кілька років “дискурс ЄС змістився до розуміння, що у світ знову повернулася складна конкурентна геополітика”.

“У той час, як міжнародний ландшафт “похмурішав”, – ідеться в доповіді, – ЄС пережив низку внутрішніх потрясінь – кризу єврозони (2010-2012 роки), сплеск потоків біженців (2015-2016 роки) і Брекзит (2016 рік). Вони посилили історично високий рівень оскарження правил і політики ЄС, що знайшло відображення у зростаючій популярності націоналістичних і євроскептичних сил”.

Сьогоднішні стратегічні документи ЄС, за словами італійського науковця, “вказують на рішучість йти на крок уперед і просувати нові підходи до розв’язання проблем міжнародної безпеки, проводячи більш згуртовану зовнішню політику ЄС – політику безпеки та оборони”, – наголосив Ріккардо Алькаро.

Однак, за словами аналітика, виклики, що виникли, вимагають глибокого реформування зовнішньої та оборонної політики Євросоюзу.

У ЄС уже “створено Раду оборони, з’явився генеральний директорат з оборони, організовано спільні закупівлі, розроблення та виробництво озброєнь. Створюється військовий штаб, здатний планувати і проводити відносно велику операцію (із залученням до 10 000 військовослужбовців багатонаціональних об’єднаних сил) у будь-яких умовах”, розповів аналітик.

Однак головне у зміцненні обороноздатності Євросоюзу – це “формування його як автономного суб’єкта”, йдеться у звіті.

“Незважаючи на те, що ЄС, як і раніше, дотримується євроатлантичної позиції і покладається на НАТО в питаннях територіальної оборони, він може діяти більш автономно в кризових ситуаціях. Ця здатність дозволяє йому впоратися з частковим відходом США з Європи”, – такі висновки дослідників.

Ріккардо Алькаро пояснив, що для “реформування оборонної політики ЄС доведеться поміняти деякі базові принципи політики союзу країн Європи”.

Один із них – багатосторонність у вирішенні світових проблем.

“На жаль, у світопорядку, що складається, кризи і конфлікти більше не розглядаються як транснаціональні проблеми, за які несе відповідальність міжнародне співтовариство в цілому.

Тому великі світові сили, такі як Росія і Китай, вирішили зруйнувати вплив Заходу, і в окремих випадках, як, наприклад, трапилося з іранською атомною угодою, – домоглися успіху”, – заявив Ріккардо Алькаро.

Саме з цієї причини – “багатосторонність відносин з об’єктом – з тим же Іраном, наприклад”, – пояснив аналітик – “для Євросоюзу більше не є принципом”.

“Відтепер Євросоюз, як окремий суб’єкт, вирішуватиме питання міжнародної безпеки”, – пояснив він.

“Ми не говоримо тут про федералізацію, абсолютно ні. – додав Ріккардо Алькаро, – нічого пов’язаного зі спільною європейською армією або чимось на кшталт цього, ви не побачите. ЄС залишиться “наднаціональним, міжурядовим гібридом” і ніколи не зможе діяти як “велика держава”, але він отримає необхідні активи, щоб захистити себе, зменшити свою залежність і вразливість у “геополітичних іграх” інших держав, а відтак зможе відігравати серйозну роль у світовому суперництві “великих держав””.

Геополітичне пробудження Європи відбулося?

Наталі Точчі (Nathalie Tocci), директор Інституту міжнародних відносин (Istituto Affari Internazionali) Італії, схиляється саме до такого висновку.

Цьому передували “серйозні політичні та економічні зміни”.

“Ми відновили розширення ЄС, ми прийняли в себе біженців, ми енергетично “відокремилися” від Росії, ми тверезо дивимося на експансію Китаю, – перерахувала зміни дослідниця, – ми “прокинулися” і зрозуміли, що живемо в набагато огиднішому світі, ніж двадцять років тому. ЄС перебуває на шляху до фундаментальної трансформації, і реформа оборонної політики – це прекрасно!”

Генрі Фой, керівник брюссельського бюро Financial Times (Henry Foy, Brussels Bureau Chief, Financial Times), згоден із цим, але налаштований більш оптимістично

“Євросоюз пережив боргову кризу, але тепер у нас є сильніше банківське регулювання. Була пандемія COVID, і ми успішно її перемогли. Те ж саме і з Україною. Зараз у нас працює Європейський фонд миру, закуповуючи зброю. У нас є фінансування для оборонних інвестицій. У нас є військові навчання ЄС, на яких стріляють справжніми кулями, снарядами і ракетами. Україна показала, що зовнішня політика ЄС перебуває в доволі пристойній формі, і з часом вона може створити важелі, ініціативи та політику, які зроблять її більш стійкою до будь-якої наступної кризи”.

Ліза Мусіол, керівник відділу у справах ЄС Міжнародної кризової групи (Lisa Musiol, Head of EU Affairs International Crisis Group, ICG), також переконана, що ЄС “став більше схожий на геополітичного актора, ніж те, що всі бачили, наприклад, п’ять років тому”.

На думку аналітика, Євросоюз має “уважно розібрати і засвоїти всі уроки, які випливають із подій останніх років на міжнародній арені”.

“Чи справді ЄС зрозумів, що війна в Україні – це довга війна, і навчився готуватися до неї? Чи виніс ЄС уроки із ситуації в країнах Сахеля, наприклад, з величезного провалу, який справді стався в його зовнішній політиці в Африці? Чи справді ЄС виробив спільну позицію щодо реагування на агресію, якщо поглянути на реакцію на конфлікт у Газі?”, – ці питання Ліза Мусіол вважає важливими для розуміння успіху реформ оборонної політики Євросоюзу.

Александрос Янніс, керівник відділу політичного планування Європейської служби зовнішніх дій (Alexandros Yannis, Head of Division, Strategic Planning Division, EEAS), ставиться до реформування системи безпеки Євросоюзу більш скептично.

“Одна справа – “прокинутися”, і зовсім інша – “встати з ліжка” і почати щось робити, – зазначив він. – Можливо, ми перебуваємо десь у процесі. Сьогодні виникає очевидне запитання: чи зможемо ми це витримати? Чи буде цього достатньо, щоб домогтися того, чого ми хочемо бачити, а саме захисту України від Росії? Це серйозне і, можливо, вирішальне випробування для союзу. Великий письменник Герберт Веллс заявив відразу після початку Другої світової війни: “адаптуйся або загинь!”. І нам доведеться адаптуватися, інакше ми загинемо. Проблема не нова, хоча вона “приходить у новій обгортці””.

Чи коректно порівнювати Євросоюз із самостійною “великою державою”?

Генрі Фой не вважає, що “така аналогія доречна”.

Проте, на думку дослідника, архаїчне визначення “великої держави” може бути частково застосоване стосовно ЄС.

“Кумедно, але якщо ви візьмете США, ЄС, Китай і Росію, то єдиною країною, яка дійсно значно збільшила свою територію за останні 20 років, є Євросоюз, – іронізував аналітик, наголосивши, що Росія “не є “великою державою” хоча б тому, що її населення стрімко зменшується”.

Наталі Точчі вважає, що якщо поняття “велика держава” застосувати до сучасності, де у світі вже розвиваються багатосторонні відносини, панує міжнародне право, розширюється демократизація, розвивається вільна торгівля, то говорити про ЄС як про таку “державу” можна.

Ліза Мусіол зазначила, що “навіть якщо Євросоюз не називати “великою державою”, його зацікавленість у стабільності в усьому світі та його зусилля для досягнення цього – дають змогу говорити про нього як про “велику державу” в міжнародній політиці”.

“Навіть якщо для країн Азії ЄС не “держава”, багато країн там розуміють, що Євросоюз пропонує своєрідний третій шлях між США і Китаєм, і зацікавлені в диверсифікації своїх відносин з ЄС. Нам потрібно зосередитися на певних регіонах, де Євросоюз має вплив, тому що ЄС життєво зацікавлений у тому, щоб бути глобальним гравцем, а також проявляти активність у таких місцях, які, хоч і знаходяться далеко, але де Європа справді може мати надійні інструменти зовнішньої політики ЄС”, – пояснила Мусіол.

Александрос Янніс не схвалює концепцію відносин “великих держав” загалом, і вважає, що Євросоюзу ще “належить пройти довгий шлях” для справжнього “глобального впливу”.

“Це застаріле бачення світу, – наполягав він, – Можливо, ми всі будемо жити найближчим часом у ситуації, яку можна назвати “аполярністю”. ДНК Європи не в тому, щоб бути дуже сильною за часів конкуренції. Її ДНК – це співпраця. І ДНК у зовнішній політиці не змінюється швидко. Це буде довгий процес цієї трансформації”.

Чи зможуть країни Євросоюзу досягти взаєморозуміння з питань спільної оборонної політики?

Александрос Янніс вважає, що всередині Європейського союзу необхідно терміново виробити форму спілкування з тими країнами, хто має особливу думку.

Він вважає, що “дебати з питання нової концепції безпеки слід перенести в широке суспільне поле: в соціальні мережі, використовуючи цифровий інтелект і сучасні методики соціологічних досліджень, щоб заручитися підтримкою якомога більшої кількості громадян країн ЄС”.

“Організація подібних дебатів вимагатиме від європейських політиків певної міри сміливості, тому що найчастіше у відкритому інформаційному просторі нам доведеться мати справу з силами, які ворожі нашому способу життя”, – додав Янніс.

Генрі Фой погодився з цією ідеєю, сказавши, що “головне, це – не заплутатися в пріоритетах і чітко відокремлювати одну геополітичну проблему від іншої”.

Наталі Точчі вважає, що “ще рано говорити про перенесення обговорення серйозних воєнно-політичних питань у відкритий інформаційний простір”, оскільки, приміром, навіть у ситуації з відносинами зі США, головним союзником, “у Європи не завжди все однозначно зрозуміло, за умови, що існують внутрішні “спойлери” в урядах таких країн, як, наприклад, Угорщина і Словаччина”.

На це Генрі Фой припустив, що проблема зі “спойлерами” має фінансове підґрунтя, а Ліза Мусіол нагадала, що “крім “питання про гроші” все ж таки існують й інші гострі розбіжності, як, наприклад, міграційна політика ЄС та інші”.

Які найближчі геополітичні пріоритети Євросоюзу?

Ліза Мусіол назвала першочергові з них, назвавши серед головних – відбиття російської агресії в Україні.

Іншим пріоритетом аналітик вважає кризу на Близькому Сході. Для цього ЄС “необхідно трохи більше колективного стратегічного розуміння”, бо продовження цієї війни “зачіпає і втягує в себе весь регіон, що має абсолютно руйнівні наслідки, які безпосередньо впливають на Європу”.

Із цим погодилася більшість запрошених експертів, зазначивши “третім пріоритетом – відносини зі США в разі перемоги на виборах Дональда Трампа”.

Поделиться:

Опубліковано

у

Теги: