Тетяна Деркач 

«Релігія в Україні» починає публікувати своє розслідування про відомого захисника УПЦ Роберта Амстердама. Ми вирішили ближче придивитись до цієї людини та вияснити, хто він, хто його колишні клієнти, як він веде справи і чим вони зазвичай закінчуються.

Дисклеймер. Все, що написано в цьому матеріалі, є власним враженням та оціночним судженням автора на підставі аналізу двох десятків справ, в яких брав участь Роберт Амстердам, більше 100 відкритих джерел з усього світу – України, США, Канади, Великобританії, Франції, Росії, Болгарії, Сербії, Чехії, Тайланду, Сингапуру, Китаю, Уганди, Зімбабве, Танзанії, Нігерії, Камеруну, Південного Судану, сотень коментарів під десятками дописів, а також численних інтерв’ю, дописів та коментарів самого Роберта Амстердама.

До 2023 року українці не чули ім’я Роберта Амстердама, допоки він не з’явився як захисник прав підсанкційного російсько-українського олігарха Вадима Новінського та Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом. Ця ексцентрична та енергійна людина увірвалась в інформаційний простір і сходу оголосила війну українській державі як запеклій порушниці прав віруючих.

Досі невідомо, в якому саме статусі і які саме юридичні послуги надає пан Амстердам українській філій РПЦ, але те, що він робить публічно, абсолютно не схоже на адвокатську діяльність з її шляхетною та витонченою етикою, як ми звикли її уявляти. Всі виступи Амстердама виглядають як шоу одного актора в переїзному шапіто з десятками захопливих трюків. Він одночасно кидає дротики у паперові мішені, заклинає кобр, ковтає вогонь та жонглює кеглями. А коли трюки не спрацьовують, на сцені з’являється Джокер з погрозами відправити розлючених глядачів до суду або навіть міжнародного трибуналу. Його гіперактивність лякає виважених людей і приваблює шибайголов.

Можна скільки завгодно скептично або гидливо ставитись до такого жанру, але факт полягає в тому, що він дуже добре оплачується. І Роберту Амстердаму кілька десятиліть вдається утримувати зірковий статус на цьому специфічному ринку. Однак проблема в тому, що для підтримання бойової форми таким адвокатам (так називає себе Амстердам) часто доводиться закривати очі на репутацію своїх клієнтів або обставини і контекст справи. І таких клієнтів у канадського юриста було багато.

Хто такий Роберт Амстердам?

Офіційна біографія цього пана виглядає доволі респектабельно і описує його як непересічного кризового менеджера міжнародного рівня, який пропонує «унікальний міждисциплінарний підхід до розв’язання складних питань», має досвід в управлінській та юридичній галузях, «представляє інтереси відомих клієнтів у комерційних, корпоративних і політичних справах на міжнародному рівні», займається захистом жертв політичних репресій від переслідувань та несправедливих санкцій, бореться з порушеннями прав людини, є колумністом багатьох відомих медіа, тощо, тощо, тощо. В ЗМІ його навіть називають «видатним радником мільярдерів і президентів».

Його освітній рівень, вказаний на сайті, теж викликає довіру – бакалавр мистецтв за спеціальністю «Політична наука» в Карлтонському університеті в Оттаві (1973-1976) та бакалавр права в університеті Queens в Кінгстоні (1976-1979).

Але за цією респектабельністю ховається непересічна особистість з дуже нетривіальним життєвим шляхом. Біографи Амстердама пишуть, що він в підлітковому віці був нонконформістом, бунтівником, брав участь в антиурядових протестах та підтримував радикальних активістів на кшталт Еббі Гоффмана, через статтю про якого в шкільній газеті, як пише «The Jerusalem Post», юнака було відсторонено від навчання. Цей факт підтверджує  «Canadian Lawer»: «в 11 класі він влаштував марш і шатдаун середньої школи Вудроффа, потім марш і цілодобову акцію протесту біля посольства США, все на знак протесту проти підземних випробувань ядерної зброї на острові Амчітка».

Як пише «The Toronto Star», після закінчення школи батько відправив Роберта на літні курси політології в Карлтонському університеті, включно з курсами китайського та російського комунізму. «Мій перший ступінь бакалавра був пов’язаний з дослідженнями радянського простору, серед моїх викладачів був, зокрема, відомий український професор Богдан Боцюрків», каже Амстердам. Дійсно, професор і політолог Богдан Боцюрків в 1971 р. заснував Інститут Східно-Європейських студій в Карлтонському університеті, і його програма відповідає бакалаврській програмі з мистецтв. Це кореспондується з інформацією на персональній сторінці Амстердама LinkedIn, що Амстердам отримав в Карлтоні корочку бакалавра мистецтв (Bachelor of Arts).

В 1976 році, ледве витягнувши вступний тест, Амстердам примудрився пробитись до університету Queens в Кінгстоні. Але, як розповідають біографи цього непосидька, на саме навчання у нього часу не вистачало: «Натомість він проводив більшу частину свого часу, керуючи імпортно-експортним бізнесом у Нігерії, у той час, коли (ця – прим. авт.) країна переживала економічні та політичні потрясіння внаслідок падіння цін на нафту та військового перевороту».

В деяких джерелах вказано, що в Карлтоні Амстердам отримав ступінь юриста (law degree from Carleton University in Ottawa), але це помилка.

Також на одній з офіційних сторінок Амстердама написано, що він отримав ступінь магістра права з американського права в Університеті Джорджа Мейсона. Але на більшості численних сайтів, які веде цей сивочолий пан, про такий епізод його освіти не згадується.

Тим не менш, нашому герою вдалось завоювати місце під сонцем в сфері адвокатури – не в останню чергу завдяки своїм партнерам по бізнесу, які займаються кропіткою юридичною роботою. Сьогодні Амстердам – член Канадської та Міжнародної асоціацій юристів. Як сказано на сайті Amsterdam&Partners, Амстердам отримав ліцензію соліситора*-адвоката у Великобританії.

*Солісітор – категорія адвокатів у Великій Британії, які ведуть підготовку судових матеріалів для ведення справ баристерами  – адвокатами вищих судів, працюють юрисконсультами у різних організаціях та мають право вести судові справи у судах нижчих інстанцій. Солісітори та барристери не відповідають сучасній світовій практиці, але беруть участь судових справ аху країнах англо-саксонської системи права (необхідністю застосування значної кількості судових прецедентів та відсутністю суворої системи правових актів).

Взагалі, Амстердам любить прикрашати дійсність. В усіх його профілях згадується, що в 2005 р. виданням «The Times» його було визнано «юристом тижня». Насправді, «Юрист тижня» – це не звання чи нагорода, а щотижнева рубрика в «The Times». Було б дивно, якби британського юриста, який на той момент мав в портфоліо справу Ходорковського, не запросили б на мініатюрне інтерв’ю в щотижневу рубрику: вісім простих запитань біографічного характеру на кшталт «чому ви стали адвокатом?» та «де ви бачите себе через 10 років?». Тоді він продемонстрував свою підсвідому нездорову тяглість до Росії – попри всі негаразди, які його там спіткали. На питання, ким би він був, якщо б не був юристом, Амстердам відповів: «Професором або підприємцем в Москві або Шанхаї».

«Нерозкаяний марксист»*

Як бачимо, захоплення лівими ідеями супроводжувало Амстердама з самої юності. Серед своїх викладачів він згадує марксистського економіста, а потім дисидента, чеха Радослава Селуцького, який вчився в Ленінграді, зустрічався з Че Геварою та Філелем Кастро. «Чех за походженням і освітою в Радянському Союзі, він (Селуцький – авт.) потішив своїх студентів розповідями про стару холодну війну, мистецтво дезінформації, роботу з Че Геварою та Фіделем Кастро, внутрішню роботу політбюро країн за залізною завісою». Але сьогодні Амстердам воліє експлуатувати лише один фрагмент з біографії марксиста Селуцького – еміграцію до Америки через придушення Празької весни 1968 р., якій він співчував.

«Canadian Lawer» наводить факт, що в 17 років Амстердам разом зі своєю матір’ю, яка лікувалась в Чехословаччині, почав їздити по Східній Європі і регулярно відвідував СРСР. «Я був політичним божевільним, — сказав він, — тож це була чудова можливість провести літо за залізною завісою». «The Jerusalem Post» наводить деталі його спогадів про ці мандри: «Уже в 17 років, каже Амстердам, його оголосили персоною нон грата в Чехословаччині. Його злочин: обговорення політики з дисидентами – або, можливо, агентами служби безпеки, які маскуються під таких». На думку чеського видання Lidové noviny, це сталось начебто саме через контакти Амстердама с Селуцьким, але на той момент в Чехії вони зустрітись не могли – лише в Канаді.

Дивно, але, будучи, як він сам запевняє, персоною нон грата в одній з країн соціалістичного табору, в 1975 р. Амстердаму вдалось потрапити до СРСР. Тоді, за його словами, він вперше відвідав Київ та Києво-Печерську лавру, яка, втім, в той час працювала лише як музей, а сам монастир був закритий. Навряд чи в ті роки до Радянського Союзу могли потрапити іноземці з критичними до радянської влади поглядами. І навряд чи юнак з марксистсько-анархістською кашею в голові міг просякнутись православною духовністю в музеї в атеїстичній країні.

Але і тоді він ледь не влип в халепу: «Амстердам досі добре пам’ятає час, коли він планував поїхати до Кишинева, Молдова, щоб спробувати потрапити на судовий процес за участю радянських євреїв … Представники американського консульства в Ленінграді — теперішньому Санкт-Петербурзі — намагалися зупинити його, сказавши, що більше не захищатимуть його, «що мене ще більше схвилювало», — каже він».

Як пише Lidové noviny, Амстердам зізнавався, що «вивчав марксизм не лише в Канаді, де навчався в університеті, а й у Москві, де був на навчанні. Він регулярно читав офіційний китайський щоденник Communist і хотів поїхати до Пекіна в 1970-х роках». Втім, інформації про навчання в Москві знайти не вдалось.

Того ж року Амстердам опинився в Нігерії: «На пляжі в Нігерії в 1975 році, за словами Амстердама, він випадково натрапив на розіп’яті тіла політичних опонентів режиму».

Про марксистську юність пише і «The Jerusalem Post»: «Тоді він був переконаним марксистом, поглинав книги з діалектичного матеріалізму. У коледжі в Оттаві він обрав вивчення марксизму як спеціалізацію, перш ніж вирішив вивчати право в університеті Queens в Кінгстоні».

Навіть якщо сьогодні Амстердам не сповідує марксизм, ці захоплення молодості не пройшли дарма і залишили глибокі шрами на його професійному світогляді.

* Заголовок одного з дописів в блогу Роберта Амстердама (прим. авт.)

Як він веде справи

Через те, що він не має ліцензій на адвокатську діяльність на національних майданчиках, він наймає місцевих адвокатів, і бажано зі специфічним профілем та репутацією: «Я хочу когось, хто не говорить англійською. Мені потрібен хтось, хто не має міжнародних зв’язків з іншими іноземцями… Я хочу знати, що відбувається на місці. Я хочу старого кримінального адвоката. Я часто кажу своїм клієнтам, якщо у нього повний набір зубів, я його не хочу».

Амстердам страшенно не любить, коли його називають лоббістом або «PR хакером», вважаючи такі епітети знецінюванням його бурхливої (як він сам каже, «унікальної») діяльності. Але всюди, де він встиг засвітитись, саме так відгукуються про зміст його активності. І всюди Амстердам діє за однією схемою, його тактика захисту не змінювалась протягом десятиліть. Таке враження, що цей літній чоловік обожнює виходити на сцену, але все, що він демонструє шокованій публіці – виконання заїжджених реприз під власну фонограму. За яку, втім, деякі досі продовжують щедро платити – але не завжди отримуючи очікуваний результат.

Головне, що кидається в очі: Амстердам дуже амбітно ставиться до підбору ворогів своїх клієнтів. Йому цікаво представляти свою роботу як месіанську боротьбу з «авторитарними урядами» та «злочинними режимами», навіть якщо його клієнти вляпались в місцеві міжелітні розборки або були спіймані на махінаціях. Якщо немає інших контраргументів, в хід йдуть гучні звинувачення в політично вмотивованих переслідуваннях або репресіях клієнтів. Він звик гратися в демагогію, підважуючи та знецінюючи опонентів, наприклад, оголошуючи уряди своїх клієнтів незаконними або злочинними. Таке враженння, що він волів би, аби диктатури та авторитарні режимі не закінчувались – тільки щоб мати можливість продемонструвати свої бойові навички.

Амстердам – це адреналіновий коктейль самозакоханості, самопіару і самовпевненості. Підліткове захоплення марксизмом пояснює його адвокацію різних революційних та опозиційних рухів в країнах з нестабільним політичним становищем. Жертвами інформаційного нігілізму Амстердама стали не тільки країни Африки та Азії, а тепер і Україна. Дістається і Великобританії за накладення санкцій на російських олігархів, інкорпорованих ві російську політичну систему режиму Путіна: «Ми (Великобританія – авт.) відмовилися від прав людини на користь переслідування людей, яких називаємо олігархами». Виглядає як рекламна пропозиція для надбагатих клієнтів скористатись специфічними послугами Амстердама по зняттю санкцій в країні, де він має адвокатську ліцензію.

Одна з найулюбленіших розваг Амстердама – створювати багатосторінкові документи та петиції і залякувати опонентів цими талмудами, які прочитати (а тим більше зробити фактчекінг цієї макулатури) пересічній людині проблематично. Адвокат не цурається вульгарних епітетів на адресу своїх критиків на кшталт «schmucks» (чмори, довбні).

«Клієнти Амстердама — це безнадійні справи», – говорять його противники. Насправді, він і не приховує, що його цікавить не стільки результат, скільки сам процес: «Якщо хтось думає, що я розглядаю ці справи з думкою: «Я звільню цю людину через шість місяців», вони божевільні. Ми йдемо до них, знаючи, що є політична суперечка, і ми збираємося зробити все можливе, щоб пом’якшити ситуацію». Йому просто подобається «керувати Всесвітом» – тиснути на уряди, зчиняти галас в пресі, підставлятись під «кулі» критики, відстрілюватись у відповідь, провокувати місцеву владу на контратаку аж до заборони в’їзду в країну (як це було в Росії та Тайланді). Це той самий випадок, коли «будь-який скандал в плюс, окрім некролога».

Вдягаючи дорогий костюм з караваткою, Амстердам уводить всіх в оману: гармонійніше за все він виглядав би як його підлітковий кумир і контркультурний символ Еббі Гоффман. Специфічні уявлення Амстердама про права людини (а точніше, про їхній захист) скоріш шкодять клієнтам, аніж допомагають. Як пише про Амстердама чеська преса, «він іноді б’є політиків у лоб, не зважаючи на інтереси своїх клієнтів». Аналіз його справ підштовхує до думки, що клієнтів цікавлять саме його руйнівні здатності. Канадійський «хрестоносець» (як його називають колеги) не синхронізує обставини своїх справ з законодавчими вимогами, а переосмислює саме законодавство, жонглюючи ним в ручному режимі.

Як не дивно, але він дуже болісно сприймає критику, вимагаючи вибачень і спростувань за кожен кривий погляд на його сторону. Це дуже схоже на агресію путінських силовиків через кинуті в них демонстрантами пластикові стаканчики.

«Вівтарний хлопчик Путіна»?

Через відверту антиукраїнську кампанію Амстердама часто звинувачують в співпраці з Кремлем. Але цинічна правда полягає в тому, що він дійсно страшенно не любить Росію і Путіна – не в останню (а може, і в першу) чергу через «справу «ЮКОСА», яка стала його особистою професійною поразкою, на якій він, втім, зумів розкрутити своє ім’я. І йому справді байдуже до РПЦ. Він навіть вимагав від Євросоюзу розслідувати діяльність європейських енергетичних компаній в Росії як таку, що спонсорує знищення верховенства російського права.

Інше питання, що ця «русофобія» закінчується там, де з’являються гонорари від клієнтів, які прямо або завуальовано грають на боці Путіна. Виглядає так, що в спектаклі з захистом УПЦ Амстердаму відведено дуже обмежену роль тарана української влади та джерела ексалації, який не задається питанням «cui prodest?». За правилом двох рукостискань головним бенефіціаром «правозахисних» зусиль Амстердама, за задумом замовників його послуг, має стати Путін.

Маючи слабкість до самопіару, Амстердам легко йде на тактичну кооперацію з путінськими шанувальниками на кшталт Такера Карлсона, паразитуючи на їхній специфічній популярності та великій радикальній аудиторії. В кінцевому рахунку від таких тактичних союзів виграє тільки чекіст Путін, якому все одно, чиїми руками досягати свого. Вищий пілотаж – залучити на свою сторону принципових опонентів. Це називається «використання втемну»*.

*«Використання контррозвідкою (розвідкою) будь – якої особи у своїх інтересах без розкриття перед ним справжньої мети та сутності цього використання. Використання втемну передбачає, що особа, яку контррозвідка (розвідка) використовує у своїх інтересах, сумлінно помиляється щодо цілей та наслідків своїх дій» (Контррозвідувальний словник. – Вища червонопрапорна школа КДБ при Раді Міністрів СРСР ім. Ф.​Дзержинського, 1972).

Чи треба нагадувати, де вчився Путін? От саме там: «Пройшов курси перепідготовки оперативного складу Комітету державної безпеки у Ленінграді (1976) та Москві (1979) при Вищій школі КДБ СРСР ім. Ф. Е. Дзержинського».

Дивно, що пан Астердам, щиро вважаючи себе в «справі УПЦ» особою незалежною та вільною від російського впливу, вперто не хоче бачити, яку роль йому відвели клієнти.

Продовження буде.