Зловмисники знають, що сайти перевірки фактів є життєво важливим інструментом демократії. Тому й висувають свої нечесні версії.
Відповідаючи на запитання соціологів про його погляди на вторгнення в Україну в 2022 році, росіянин, якому трохи за 70, перевів розмову на різанину в Бучі – одне з найжахливіших злочинів, скоєних російськими військовими в Україні. Докази військових злочинів Росії були фальшивими, сказав він: «Візьміть Бушу чи Буча, або де б вони не були. Те, як це знімали, те, як були розташовані тіла: це був фейк!»
З цього випливають дві речі. Він слово в слово повторював заяви російської пропаганди про те, що тіла є акторами, «влаштованими на місцях», повторюючи твердження «Війни з фейками», кремлівської імітації фактчекінгової організації. Але, незважаючи на свою впевненість, він нічого не знав про місто, аж до того, що не міг правильно вимовити його назву. Покладаючись на «антифейкове» видання, створене за зразком західного фактчекінгу, він не був зацікавлений у фактах, а радше в тому, щоб захистити Росію від звинувачень.
Ця реакція є ілюстрацією ширшої тенденції. Фактчекінг, який колись був новою демократичною ініціативою, був творчо прийнятий диктаторами. Припущення фактчекінгу полягає в тому, що експерти використовують факти для викриття неправдивої інформації. Однак авторитарний уряд, який використовує ту саму техніку для зворотного, демонструє, що це припущення не відповідає дійсності. Це зловмисне прийняття одного з ключових журналістських інструментів, які використовуються для боротьби з брехнею, показує, що знання правди про політичні події автоматично не робить людину більш переконливою. Щоб врахувати цю проблему, фактчекінг має розвиватися.
За останні два десятиліття відбулося сплеск руху фактчекінгу. Кількість веб-сайтів із перевіркою фактів зросла з 11 у 2008 році до 417 у 2023 році, що зробило фактчекінг глобальним рухом. Після успіху таких проектів, як американський сайт PolitiFact і британський сайт Full Fact, незалежні організації тепер розвінчують сумнівні політичні заяви у понад 100 країнах і 69 мовами. Після успіху в західних демократіях ця ідея була швидко прийнята в інших частинах світу. Український StopFake, російське Provereno Media та багато інших організацій покладаються на формат фактчекінгу, щоб розвінчати російську пропаганду.
Виправлення фактчекінгу зменшує вірогідність того, що люди вірять у дезінформацію в різних сферах – від охорони здоров’я до політики. Можливо, ця ефективність спонукала багатьох авторитарних лідерів у всьому світі прийняти ту саму стратегію. Сьогодні веб-сайти перевірки фактів, контрольовані урядом, допомагають диктаторам дискредитувати критику та виправдовувати репресивне законодавство в Південно-Східній Азії та Китаї.
Мабуть, найяскравішим прикладом цієї тенденції є Росія Володимира Путіна. Кремлівська версія фактчекінгу стала помітним інструментом пропаганди після вторгнення в Україну. Кремль створив масову індустрію, яка покладається на елементи перевірки фактів, щоб розвінчати будь-які звинувачення проти Росії, починаючи від телевізійних шоу на 1 каналі, Russia 24 і RT до веб-сайту «Війна з фейками» та мережі каналів Telegram. Завдяки досвіду руху фактчекінгу ця галузь стала новою лінією захисту Росії від будь-якої критики війни чи авторитарного уряду.
Нещодавно ми з колегою Маргаритою Завадською розробили експеримент, щоб зрозуміти наслідки такого розвінчання в Росії. Ми попросили деяких росіян дати оцінку новинам про розруху в Україні як у державних, так і в незалежних ЗМІ. Інші оцінювали ті самі історії, але після перевірки фактів незалежними ЗМІ чи кремлівськими «фактчекінговими» організаціями, які розвінчували оригінальні новини як фейкові. Це дозволило нам дослідити, як формат, будь то провладний чи незалежний фактчекінг, впливає на людей. Ми виявили, що розвінчання заяв Кремля було ефективним, оскільки кремлівська пропаганда виглядала менш достовірною для учасників. Однак так само, як незалежний фактчекінг дискредитував твердження пропаганди, провладний «фактчекінг» підривав довіру до незалежних звітів.
Ці результати виявляють проблематичне припущення, яке лежить в основі перевірки фактів, яке передбачає, що експерти можуть використовувати факти, щоб розвінчати неправдиві твердження. Проте, якщо авторитарний уряд може ефективно використовувати ту саму методологію для спотворення реальності, це демонструє, що правда про політичні події не дає унікальної переконливої переваги. Це не факти, а довіра до авторитету фактчекерів, що надає фактчекінгу його сили. Якщо є довіра до авторитарного уряду, буде довіра до авторитарного «фактчекінгу».
В авторитарних країнах, таких як Росія, і західних демократіях, що дедалі більше поляризуються, виявлення неточної інформації недостатньо для боротьби з дезінформацією. Ефективність протидії дезінформації залежить не лише від того, які факти оприлюднюються, а й від того, як вони оприлюднюються, припускаючи, що шлях до переоснащення фактчекінгу для протидії новим загрозам може лежати через інтеграцію з дослідженнями аудиторії та навчання тому, як подавати одні й ті самі факти різним людям чи аудиторії на основі їхніх політичних поглядів, культурного походження та місця розташування.
Росія вже випустила величезну кількість дезінформації після вторгнення в Україну – і ще більше буде поширювати навколо виборів у США, Великій Британії та Європейському Союзі, оскільки безпрецедентна кількість виборців прийде на виборчі дільниці у 2024 році. Реакція потрібна як ніколи.
Джерело — The Guardian