Після року війни Судан стикається з однією з найгірших гуманітарних криз у світі. Як довго міжнародна спільнота продовжуватиме закривати на це очі?
Рік тому в центрі столиці Судану Хартумі почалася війна, яка швидко переросла в одну з найжорстокіших у світі. Протягом години супротивники – військові країни та ополченці Сил швидкого реагування – обстрілювали один одного хвилями важких куль. При цьому вони ризикували життям до дев’яти мільйонів цивільних осіб. За місяць сотні тисяч людей вже втекли. Через рік столиця, одна з найбільших в Африці, лежить в основному в руїнах, а війна поширилася на інші частини країни.
Сьогодні, за даними ООН, Судан стикається з найбільшою кризою переміщення населення, яка охопила щонайменше 8,2 мільйона людей, і однією з найгірших гуманітарних криз у світі. Близько 25 мільйонів суданців залежать від гуманітарної допомоги – 14 мільйонів з них діти. Експерти попереджають про одну з найбільших голодних катастроф. І все ж конфлікт майже повністю ігнорується міжнародним співтовариством. Фолькер Тюрк, комісар ООН з прав людини, нещодавно говорив про “глобальну амнезію”.
Частково це можна пояснити тим, що багато телекомунікаційних каналів було пошкоджено або зруйновано під час війни, що перетворило країну на чорний ящик, з якого мало що виходить. Крім того, журналісти рідко отримують візи, а працівники гуманітарних організацій майже не мають доступу до зони бойових дій. Це означає, що навіть кількість загиблих не може бути точно визначена. Проект з визначення місця збройного конфлікту та даних про події (ACLED) повідомив у середині лютого, що на сьогоднішній день по всій країні загинуло 14 600 осіб, в той час як тисячі тіл гниють у Хартумі і, ймовірно, ніде не зафіксовані. Повідомляється, що популяції собак і птахів, що падають на сміття, збільшилися.
Однак страждання в Судані також затьмарюються враженнями від війни в Газі, яка вже кілька місяців привертає велику увагу ЗМІ через свою силу. Таким чином, Судан став сліпою плямою – незважаючи на вражаючі паралелі між Газою і Суданом з точки зору ключових цифр страждань і жорстокості, з якою люди тут діють проти своїх співгромадян.
Страждання в Судані затьмарюються наслідками війни в Газі.
На заході країни, у п’яти штатах Дарфуру, конфлікт набув ще одного компоненту – етнічних чисток. Там, як і на початку 2000-х років, РСФ, що має арабське походження, разом із союзними місцевими ополченцями також вживає заходів проти громад африканського походження. Спалені села і масові поховання можна побачити навіть на супутникових знімках. Лише з цієї причини понад 600 000 людей втекли до Чаду (загалом за кордон втекли понад 1,7 мільйона людей). У багатьох зонах бойових дій комбатанти свідомо відмовляють у наданні гуманітарних коридорів – навіть до столиці, де їжа, вода і ліки стали дефіцитними і дорогими. Надходять повідомлення про сексуальне насильство, особливо з боку РСБ, як засіб ведення війни і залякування цивільного населення, включаючи зґвалтування жінок і дівчат на очах у їхніх сімей і примусове одруження дітей. Обидві сторони викрадають критиків і вербують бойовиків під примусом. У міських районах повітряні удари і наземні бої продовжують вестися на очах у мільйонів цивільних осіб.
Своєю безжальною боротьбою за владу в державі ворогуючі сторони поклали край дивовижному експерименту з демократією, який розпочався лише кілька років тому з революції, здійсненої більшістю молодих акторів. Мільйони суданців вийшли на вулиці у 2018/2019 роках, вимагаючи змін, і зрештою домоглися повалення багаторічного диктатора Омера аль-Башира. На відміну від інших країн регіону, де молодь здебільшого відвернулася від політичної діяльності після невдалих спроб демократизації та революцій, у Судані все ще існують великі групи молодих, активних продемократичних громадянських активістів.
До початку війни в країні налічувалося понад 7 000 активних молодіжних організацій та мереж. Навіть після початку війни молоді суданці у віці від 16 до 35 років продовжують бути рушійною силою політичних, соціальних і гуманітарних ініціатив, наприклад, в антивоєнних кампаніях або так званих пунктах невідкладної допомоги, які намагаються забезпечити сім’ї продуктами харчування, врятувати людей з охоплених боями районів, закупити ліки для літніх і хворих або надати психологічну підтримку жертвам зґвалтувань, як онлайн, так і на місці. Однак війна дедалі більше послаблює все ще дуже активний політичний молодіжний рух і тим самим позбавляє країну великої надії на майбутнє.
Молодіжні мережі та так звані комітети опору були розпорошені через бойові дії та переміщення. Деякі молоді люди, які нещодавно були активними учасниками ненасильницького руху за демократію та мир, тепер воюють у складі озброєних угруповань – через відчуття, що насильство – єдиний шлях, який залишився. Багато хто травмований і демотивований після перевороту 2021 року, подальшого військового придушення, а тепер і війни. Ті, хто продовжує працювати в Судані, іноді втрачають з поля зору свої політичні цілі, оскільки бачать необхідність долучатися до місцевої гуманітарної роботи. Інші, хто втік за кордон, спочатку намагаються вижити в умовах обмежувальної візової політики та браку робочих місць і можливостей для отримання освіти. Через інертність і байдужість міжнародних акторів вони все більше втрачають довіру до західної політики та урядів.
На сьогоднішній день План гуманітарного реагування для Судану профінансований менш ніж на п’ять відсотків.
Без значно сильнішого тиску та більшої зацікавленості ззовні Судан може опинитися під загрозою не лише сьогодення, а й майбутнє. Після революції 2018/19 років Німеччина була ключовим рушієм і промоутером постреволюційного шляху до демократії. Німецький уряд став співзасновником Групи друзів Судану та організував велику донорську конференцію у 2020 році. Однак було б нереалістично очікувати, що він матиме прямий вплив на ворогуючі сторони. Останніми роками військові та РСФ не реагували на ініціативи та застереження європейських та інших дипломатів, як тефлон на тефлон. Найважливішими гравцями в регіоні – деякі з яких, за чутками, таємно підтримують ту чи іншу воюючу сторону – зараз є Єгипет, Об’єднані Арабські Емірати і Саудівська Аравія.
Тим не менш, Німеччина може зробити багато чого. Пряма підтримка молодих демократів у Судані та у вигнанні через програми розширення політичних прав і можливостей залишається важливою, щоб вони могли стати частиною рішення. Подальші пропозиції мають протидіяти радикалізації молодих суданців і зміцнювати психологічну стійкість молодих, орієнтованих на реформи активістів на передовій. Також багато чого потрібно зробити на дипломатичному і політичному рівнях. Необхідно негайно посилити гуманітарну допомогу. План гуманітарного реагування для Судану поки що профінансований менш ніж на п’ять відсотків – конференція донорів у Парижі в середині квітня може допомогти тут, якщо уряди нарешті серйозно поставляться до ситуації. По-друге, канали діалогу з воюючими сторонами, деякі з яких були закриті на знак протесту проти перевороту, війни і порушень прав людини, повинні залишатися відкритими. Один з меседжів має полягати в тому, що будь-яка потенційна підтримка в майбутньому (наприклад, для відбудови зруйнованої столиці) буде надана лише в обмін на визнання інклюзивного, громадянського і демократичного уряду. Такі держави, як Німеччина, зокрема, повинні зайняти більш безкомпромісну позицію, ніж раніше.
Лідер РСФ Хеметі в даний час отримує запрошення від африканських правителів в рамках турне по регіону і робить все можливе, щоб набрати очки перед західними дипломатами і громадськістю в костюмі Обами і з риторикою, відшліфованою піар-компаніями. Однак їхня відверта зневага до всіх місцевих і міжнародних інтервенцій показала, що дипломатична інтеграція цих збройних агресорів не працює і що їхнім словесним запевненням не можна довіряти. Безкомпромісний тон має супроводжуватися посиленням санкцій та ініціативами, спрямованими на запобігання постачанню зброї до Судану ззовні. Важливою тут залишається комунікація з державами регіону, які мають вплив на воюючі сторони – або які розпалюють конфлікт через розповсюдження зброї.
Однак необхідно також чинити тиск на суданські політичні еліти, які вкотре – наприклад, з їхньою Тагадумською ініціативою щодо об’єднання громадянського суспільства – діють недостатньо інклюзивно і, таким чином, повторюють помилку, допущену в громадсько-політичній роботі з часів перехідного уряду. Залучення молодих акторів залишається важливим.
Однак для того, щоб зробити ці кроки, німецькі політичні, гуманітарні центри та центри, що займаються питаннями розвитку, також повинні відновити свій кадровий склад у Судані та регіоні. Експерти вже переїхали або були переведені через скорочення допомоги на цілі розвитку після перевороту в 2021 році. Після початку війни та евакуації майже всіх іноземних дипломатів і гуманітарних працівників у країні, а також руйнування багатьох місцевих відділень і представництв, рівень роботи ще більше знизився. Але без експертів та співпраці неможливо впливати. Спроби переговорів залишаються неефективними протягом багатьох місяців саме тому, що вони підтримуються лише частковими ініціативами і тому можуть бути дискредитовані озброєними правителями як односторонні. Мир для Судану може бути досягнутий лише за допомогою великої міжнародної ініціативи, яка приведе обидві воюючі сторони за стіл переговорів.
Автор: Крістін-Феліс Рьорс – очолює представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта в Судані.
Джерело: IPG–Journal, ЄС