Президент Венесуели Ніколас Мадуро готує симуляцію виборів у липні. Але для опозиції битва ще не програна.
Якщо Ніколас Мадуро чогось і навчився, так це хитрувати. Президент Венесуели майстерно грає очікуваннями опонентів. Спочатку він вдає готовність до переговорів, а потім завдає несподіваного удару. Так він вже вчинив з урядом США, а з опозицією автократ грає в кішки-мишки роками. Так було і наприкінці березня, коли закінчився термін реєстрації кандидатів на президентські вибори, що відбудуться в липні. Опозиція дотримувалася правил гри, узгоджених на базі Барбадоської угоди, яку було укладено за міжнародного посередництва.
У жовтні минулого року відбулися внутрішні передвиборчі перегони опозиційного альянсу MUD, що складається з різних партій, на яких перемогла Марія Коріна Мачадо, набравши 92 відсотки голосів. Проблема з кандидатурою давньої і непримиренної опозиціонерки полягала в тому, що вона та інші популярні опоненти режиму позбавлені виборчим судом права балотуватися на виборах. І, всупереч Барбадоській угоді, ця заборона не була скасована, а підтверджена кооптованою судовою владою в січні.
Це прикро, але очікувано: автократи не грають за правилами, особливо якщо вони справедливі й демократичні. Інакше Мадуро залишився б без роботи після останніх виборів у 2018 році. Опитування показують, що рейтинг його несхвалення становить близько 85 відсотків. Що недивно. За правління Мадуро багата нафтова країна Південної Америки перетворилася на жебрака: 85 відсотків населення Венесуели – бідняки, багато хто голодує або залежить від державної продовольчої допомоги. Після 25 років корумпованого, грабіжницького соціалізму зруйновані системи охорони здоров’я та освіти, а епідемії, такі як малярія та жовта лихоманка, поширюються. Чверть населення емігрувала.
Тим часом військово-цивільна верхівка безсоромно збагачується за рахунок корупції. Ці десять відсотків новобагатьків – більшість з них підприємці, військові, чиновники та члени їхніх сімей – формують потужну базу підтримки Мадуро. За оцінками експертів, за останні 25 років з державного бюджету та державної нафтової компанії PDVSA було викрадено близько $700 млрд. Демократична арифметика свідчить, що 61-річному Мадуро буде важко отримати третій мандат. Тому він ретельно копирсається в своїй скарбничці з хитрощами. Адже він не хоче виглядати так безглуздо, як Владімір Путін у Росії чи Даніель Ортега в Нікарагуа, які силоміць усували або ув’язнювали своїх опонентів. Мадуро, який може розраховувати на підтримку частини латиноамериканських лівих, явно прагне створити враження легітимності. З цією метою він організовує симуляцію виборів, в якій смикає за всі ниточки.
І тут йому потрібні три речі. По-перше, багато слабких опонентів, щоб розколоти голоси опозиції. По-друге, максимальна мобілізація власного електорату та електорату залежних від держави отримувачів продуктових наборів. Відповідний інструментарій містить суміш електоральних подарунків і тиску; він дуже добре посмачений, оскільки був розроблений кубинськими радниками для Уго Чавеса у 2004 році і з того часу вже десятки разів себе виправдав. І по-третє, він повинен не допустити опозицію на виборчі дільниці – за допомогою жорстоких залякувань і психологічної війни. Провладні ЗМІ переконують, що голосувати небезпечно, що це марно і що Мадуро вже переможе. Стратегія, яку аналітик Майкл Пенфолд називає «новим Левіафаном». Це також включає в себе перешкоджання величезній (і значною мірою критично налаштованій) емігрантській громаді голосувати за кордоном.
Мадуро контролює державний апарат: судову владу, парламент, армію та виборчу раду
Йому вдається реалізовувати цю стратегію, оскільки Венесуела стає більш авторитарною після обрання паралельного парламенту в 2016 році. Простір для дисидентства значно звузився. Медіа майже повністю синхронізовані, політична опозиція систематично знищується за допомогою тортур, ув’язнення, дискредитації та вигнання; її електорат, особливо середній клас, був експропрійований гіперінфляцією і змушений до міграції. Мадуро контролює державний апарат: судову владу, парламент, армію та виборчу раду.
Його ставленики, які уклали з режимом вигідний союз через різних політиків, контролюють економіку, особливо продовольчий сектор, 70 відсотків якого імпортується. Уряд також підтримує контакти з кримінальним світом, який активно займається торгівлею наркотиками і людьми, проституцією, контрабандою золота, відмиванням грошей і рекетом, хоча ці альянси є нестабільними. «Венесуела – поліцейська держава, але хаотична і фрагментована», – каже кримінолог Кеймер Авіла порталу Insight Crime. Тому Мадуро не є абсолютним автократом, а радше артикулятором груп інтересів.
Виграти вибори можна задовго до самого дня голосування. Ось чому Мадуро готував ґрунт понад півроку. У жовтні 2023 року він підписав Барбадоську угоду, щоб послабити міжнародні санкції. Спочатку він пішов на кілька незначних поступок. Це переконало уряд США – але, можливо, на нього також тиснули американські нафтові компанії, які хотіли знову переробляти і продавати венесуельську нафту. У будь-якому випадку Вашингтон пом’якшив санкції і наприкінці 2023 року передав найголовнішого відмивача грошей Мадуро – Алекса Сааба. В обмін на це Каракас звільнив десять громадян США, ув’язнених у Венесуелі, і видав США малайзійського торговця зброєю, якого розшукувала американська юстиція.
Як тільки Сааба звільнили, Мадуро знову затягнув віжки. Численні політики з партії Марії Коріни Мачадо «Венте Венесуела» були заарештовані, а їхні передвиборчі мітинги були розігнані бандами тітушок, в деяких випадках жорстоко. «Боліваріанське свавілля» – офіційна назва цієї операції. Був розпалений старий прикордонний конфлікт з Гайаною – як націоналістичний відволікаючий маневр і для дискредитації всіх критиків як «зрадників батьківщини». Ймовірні замахи на Мадуро також були використані для виправдання переслідування та арештів членів опозиції та активістів.
Режим дає зрозуміти, що його не переконають ні опозиція, ні міжнародне співтовариство
Режим чітко дає зрозуміти, що його не переконають ні опозиція, ні міжнародна спільнота, він сам встановлюватиме правила гри. Але вони не є непорушними. Це було продемонстровано в останній день вступної кампанії. Напередодні Мачадо висунув кандидатуру академіка Коріни Йоріс як кандидатки на заміну. Проти неї не було жодних проваджень, і вона відповідала всім вимогам, щоб бути кандидатом. Однак їй було відмовлено в доступі до виборчої ради, а її цифрова реєстрація була заблокована. «Вона була неприйнятною для Мадуро», – написав незалежний портал El Cocuyo. Двом іншим, менш популярним критикам режиму було дозволено зареєструватися: губернатору Мануелю Росалесу і колишньому члену виборчої ради Енріке Маркесу. Обидва критикують Мадуро, але вважаються колаборантами в опозиції.
Втім, за лаштунками, очевидно, чинився сильний міжнародний тиск. Зокрема, Бразилія та Колумбія – два ліві уряди, які раніше були досить поблажливими до Мадуро – висловили своє занепокоєння і розкритикували порушення Барбадоської угоди. Через кілька годин після закінчення офіційного дедлайну генеральному секретарю MUD Едмундо Гонсалесу Уррутіа все ж таки дозволили зареєструватися. Спостерігачі припускають, що він є тимчасовим виконувачем обов’язків. До кінця квітня уповноважені партії все ще можуть замінити своїх головних кандидатів – за умови, що виборча рада дасть на це згоду. Той факт, що MUD все ж таки з’явився у виборчому бюлетені, покращує стартову позицію опозиції.
Венесуела стоїть перед серйозним випробуванням на міцність
Мачадо має відіграти важливу роль найближчими місяцями. Але вона повинна розумно розігрувати свої карти: її підтримка, ймовірно, значно збільшить електоральні шанси будь-якого кандидата – і водночас ризик того, що ця людина буде виключена з виборів, особливо якщо опитування відображають цю популярність. Мадуро піде на поступки лише тоді, коли почуватиметься в безпеці, або якщо внутрішні владні групи чи зовнішні інтереси – як-от важлива торгівля з Колумбією чи зняття подальших санкцій – переконають його в цьому.
Венесуела стоїть перед серйозним випробуванням на міцність. Одна помилка може призвести до того, що картковий будиночок Мадуро похитнеться. Це єдина реальна надія для опозиції та міжнародної спільноти. Вона не велика. Мадуро не самотній, а є частиною пазлу з Китаєм, Росією, Індією та Іраном – країнами, які мають геополітичні інтереси в збереженні Мадуро при владі й здалеку розпізнають демократичні пастки. Тому не виключено, що до липня у виборчих бюлетенях вже не буде жодного критично важливого кандидата. Тоді опозиція постане перед дилемою: або бойкотувати вибори, як вона це зробила у 2018 році, або вийти з протестом на вулиці – що було б досить неефективним харакірі з огляду на жорстокий апарат репресій. Тоді Мадуро залишився б при владі, але його демократичний фасад зруйнувався б назавжди.
Автор: Сандра Вайс (Sandra Weiss) – політолог і колишній дипломат. До 1999 року вона була редактором інформаційного агентства AFP. Як вільний кореспондент Латинської Америки, вона публікує свої статті також у газетах Die Zeit і Die Welt.
Джерело: IPG–Journal, ЄС