23 вересня 2023 року. В ірландському аеропорту Шеннон приземляється літак з президентом України Володимиром Зеленським на борту, який повертається з засідання Генасамблеї ООН в Нью-Йорку. Тут його зустрічає лідер однієї з найбільших держав Африки – Судану – генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан.

Зустріч не була запланованою, повідомляє Офіс президента України і в загальних фразах описує, про що говорили два лідери – безпека та виклики, які створюють “незаконні збройні формування, фінансовані Росією”.

На той момент у Судані вже кілька місяців точаться запеклі бої між суданською армією, яка підпорядковується генералу аль-Бурхану, і бунтівними силами швидкого реагування (RSF), під проводом його колишнього заступника – генерала Хемедті. Тисячі людей загинули в цих боях, мільйони мусили залишити свої домівки або втекти до інших держав, економіка ж опинилася в напівзруйнованому стані.

Мине кілька місяців після зустрічі Зеленського з аль-Бурханом, і західні ЗМІ наперебій почнуть писати про те, наскільки важливим виявилося для обох країн спілкування їхніх лідерів, а також про операції української військової розвідки ГУР проти RSF та російських найманців у Судані. Ці повідомлення супроводжують відеозаписи операцій, кадри ударів дронів і допиту нібито українськими розвідниками полонених бойовиків, які представляються бійцями ПВК “Вагнер”.

BBC Україна спробувала розібратися, чи дійсно українські військові розвідники перебувають в Судані.

Кого українці підтримують в Судані

Публічно представники української розвідки не розповідають, чи дійсно ГУР проводить операції в Судані.

“Головне управління розвідки проводить свою діяльність в різних географічних точках, де це потребує захисту національних інтересів, на підтримку і у взаємодії з нашими партнерами, відповідно до міжнародного права”, – такою була відповідь речника ГУР Міноборони Андрія Юсова на запитання BBC News Україна.

Проте західним журналістам вдається отримати цікаву інформацію на засадах анонімності.

У березні цього року журналісти Wall Street Journal повідомили, що розпитали деяких українських розвідників та суданських військових і з’ясували, що суданський лідер зміг прибути на зустріч з Зеленським, зокрема, завдяки діям в Хартумі спецпідрозділу ГУР Міноборони на чолі з розвідником з позивним Тимур. Українські бійці нібито прибули в Судан у серпні 2023 року і допомогли аль-Бурхану вийти з облоги у столиці країни Хартумі.

Коли влітку 2023 року аль-Бурхан опинився у скрутному становищі в Хартумі, він звернувся до Зеленського, пише WSJ. Український президент прагнув віддячити за поставки озброєнь з Судану в перший рік повномасштабної війни з Росією.

ЗМІ дійсно ще 2022 року повідомляли, що ЗСУ користується 120 мм суданськими мінометними мінами Ahmed виробництва Military Industry Corporation Sudan. На фото одного з бійців ЗСУ видно міну, вироблену суданською компанією Yarmouk Military Industrial Complex, повідомляло видання Мілітарний. WSJ вдалося підтвердити поставки зброї.

“За це платили різні країни. У них був широкий спектр зброї… Там можна знайти все, від китайської до американської”, – повідомив виданню очільник ГУР Кирило Буданов.

За даними WSJ, прибувши до Судану, українські військові розвідники змінили характер війни – почали використовувати fpv-дрони та нічні рейди проти загонів Хемедті та союзних їм найманців з російської ПВК “Вагнер”. Окрім того, українські розвідники навчали урядових військових, як вдало використовувати дрони та інші новітні технології проти супротивника. Все це сприяло успіхам урядових сил в битві за Хартум та наступі у сусідньому Омдурмані, який зараз триває.

Сили швидкого реагування генерала Хемедті, в операціях проти яких взяли участь українські спецпризначенці, мають негативну репутацію.

Річ в тому, що генерал Мохaмед Хaмдaн Дaгaло, він же Хемедті, зробив кар’єру за президента Омара aль-Бaшира (1989-2019), ордери на арешт якого видав Міжнaродний кримінaльний суд, зокрема, за геноцид трьох неaрaбських нaродів.

За правління аль-Башира країна пережила кілька війн, вийшов зі складу держави переважно населений християнами Південний Судан, а на заході в регіоні Дарфур багато років йшла війна, яку супроводжували етнічні чистки місцевих неарабських народів, які хоч і належали до мусульманської більшості, перебували в конфлікті з місцевими арабськими племенами.

У злочинaх у Дaрфурі взяло учaсть проурядове угруповaння Джaнджaвід (нaзвa ймовірно походить від фрaзи “демони верхом нa коні” aрaбською), а Хемедті – дарфурський араб – був одним з лідерів “джанджавідів”.

У 2013 році загони “джанджавідів” влилися до новостворених Сил швидкого реагування, які очолив Хемедті. До 2017 року він встановив контроль над родовищами золота у Дарфурі і контролером кордонів з Чадом та Лівією, через які йшли контрабанда і потік шукачів щастя в Європі. За оцінкою експерта зі Східної Aфрики Aлекса де Ваала, на момент усунення від влади президента аль-Башира 2019 року, Хемедтібув одним з найбагатших людей Судану.

У 2021 році, коли військові скинули цивільний уряд, Хемедті став заступником генерала аль-Бурхана у перехідній суверенній раді, яка керує країною. Та невдовзі між ними загострилися протиріччя, які і переросли у війну між армією і Силами швидкого реагування у квітні 2023 році. У цій війні суданська влада намагaється використaти проти Хемедті і звинувaчення нa його aдресу щодо причетності до злочинів у Дaрфурі, і його зв’язки з ПВК “Вaгнер”.

Навіщо це Україні

Те, що відбувається в Судані, – типова проксі-війна, каже колишній президент Jamestown foundation Глен Ховард.

Проксі-війнами називають конфлікти, в яких іноземні держави з’ясовують свої стосунки нa території третьої країни, без зaлучення чи з обмеженим зaлученням своїх військових. Йдеться, наприклад, про війни в Лівії та Ємені.

“Україна бере участь у проксі-війні проти Росії та, схоже, координує дії з Саудівською Аравією, яка фінансово підтримує українські операції в Судані”, – вважає Ховaрд.

Натомість Хемедті підтримують Об’єднані Арабські Емірати та Росія.

“Аль-Бурхан стабільно виграє війну за підтримки саудівських фінансів і українських сил. Ось чому я називаю це проксі-війною”, – пояснює Ховард.

Для української військової розвідки важлива присутність в Судані ПВК “Вагнер”, яка зіграла криваву роль у війні Росії проти України. Після загибелі засновника ПВК Євгена Пригожина російські найманці не зникли з Центральної Африки, а просто перейшли під контроль російських спецслужб.

“Українські підрозділи, здається, більше зосереджені на нападах на росіян, ніж на підтримці суданської армії у боротьбі з RSF. Це також ускладнює конфлікт, в якому досі не було прямого залучення зовнішніх військових сил”, – вважає аналітикиня BBC Monitoring(Найробі) Беверлі Очієнг.

Вона відзначає, що російські найманці мають давні зв’язки з бойовиками Хемедті і навчають їх.

Серед російських найманців в регіоні можуть бути ті, хто брав безпосередню участь у воєнних злочинах на території України.

“Всі російські воєнні злочинці, які воювали, воюють або планують воювати проти України, будуть покарані в будь-якій точці земної кулі”, – заявив начальник ГУР Кирило Буданов у вересні 2023 року в коментарі Голосу Америки.

Друга мета – перерізати фінансування російських найманців, яке вони отримують завдяки золоту з Судану.

CNN ще у 2022 році повідомила про залучення росіян до цього бізнесу в Судані. За деякими оцінками, контрабанда поглинає до 90% видобутого золота в країні. Росіяни нібито відправили 16 літаків, навантажених золотом з Судану до Сирії. Точний обсяг вивезеного золота невідомий, але може йтися про мільярди доларів.

“Саме золото Хемедті було головним джерелом фінaнсувaння ПВК “Вагнер”. Україна нaмaгaється зaвдaти удaру по цьому джерелу фінансування. Політика України є вже реакцією на посилення Росії, але обрано вдалий момент”, – вважає дослідник ісламських рухів і Близького Сходу, головa групи Remarks on Political Violence (Лондон) Мурад Батал Шишані.

Плaни зaвдaти удaр по російському золотому бізнесу в Судaні підтвердило WSJ одно з джерел в укрaїнській розвідці.

Успіх в Судані має сприяти більш амбітній цілі – побудові для України іміджу держави, здатної протистояти Росії будь-де у світі.

“Домовленість між Зеленським і Бурханом — це угода “ворог мого ворога — мій друг”, і вона працює для України як засіб продемонструвати міжнародній спільноті, що Зеленський буде протистояти Путіну будь-де та будь-коли”, – пояснює старший директор зі стратегії в New Lines Institute Ніколас Херас.

Водночас українські можливості в Судані поки обмежені – через російсько-українську війну Київ може відправляти лише невеликі спецпідрозділи, але з передовими технологіями.

“Росія має більші експедиційні можливості в Судані через “Вагнер” з батальйонами бійців, які підтримуються артилерією, ракетними системами класу “земля-земля” та забезпечують матеріально-технічне постачання Сил швидкої підтримки”, – відзначає дослідник.

Коли Україна допомагає суданському уряду зберегти цілісність країни, вона одночасно розбудовує своє реноме на континенті, пояснюють BBC Україна в Центрі дослідження Африки (ЦДА). Реноме держави, здатної вирішувати складні безпекові проблеми.

“Судан – це один з прикладів нашої реалізації можливостей. Наш інтерес – протидіяти нашому ворогу – Росії – в різних точках світу. Нам потрібно в Африці своє реноме, а воно створюється діями”, – пояснюють українські африканісти.

Україна поширює досвід ведення війни з використанням дронів, перерізання каналів постачання зброї.

“Україна надала ресурс для придушення того, що уряд Судану називає антиконституційний заколот”, – кажуть в ЦДА.

Це робиться, щоб запобігти в Судані лівійському сценарію – поділу країни на дві зони впливу, одну з яких планують контролювати росіяни і Емірати, які у війні підтримують загони Хемедті і які є споживачем суданського золота, відзначають в Центрі досліджень Африки.

Україна розуміє виклики, з якими стикнувся Судан, оскільки сценарій поділу на зони впливу Москва раніше намагалася нав’язати Україні, у 2014-2021 роках, шляхом підтримки “ДНР” та “ЛНР”. Нав’язування будь-яких сценаріїв поділу на зони впливу іншим державам і народам гостро негативно сприймають у Києві.

Російську політику в ЦДА називають “стратегією гієни”.

“Росія поводить себе як тварина-падальник. Росія суттєво заходить лише в ті країни, які перебувають в глибокій безпековій кризі, де центральний уряд не контролює частину регіонів – ЦАР, Буркіна-Фасо, Малі, Нігер. З’являються росіяни і пропонують урядам безпекові послуги, а в обмін отримують доступ до природних багатств. В підсумки вони в прибутку, а от африканцям легше жити не стає”.

Росіяни фактично сприяють розколу Африки на різні табори, вважають в ЦДА. Між африканськими державами стає дедалі більше конфліктів – між демократично обраними та авторитарними лідерами, тими, хто підтримує зв’язки з Заходом, і антизахідними режимами.

Україна бореться з Росією в Африці, щоби здобути підтримку на континенті, де традиційно сильним є російський вплив. Торік Україна відкрила посольство в Гані, а цьогоріч очікується відкриття посольств в Руанді, Мозамбіку, Кот-Д’Івуарі, ДРК, Ботсвані, Мавританії. Планувалося відкрити і посольство в Судані, але поки заважає війна.

Поразка Хемедті і укріплення відносин України з Суданом може завадити і російським планам щодо створення військової бази у Порт-Судані на Червоному морі, про яку домовлявся Сергій Лавров під час візиту до Судану у лютому 2023 року. Росіяни планували її використати в тому числі для транзиту зброї.

“Відкриття бaзи дало б Росії змогу розширити безпекові інтереси в регіоні, де конкуренція за простір у сусідньому Джибуті (де існують військові бази США, Китаю, Франції, Італії та Японії) продовжує загострюватися”, – каже Беверлі Очієнг.

Хоча офіційний уряд Судану і далі підтримує відносини з Росією, російський фактор у підтримці бунтівного генерала Хемедті і війна створюють великі перепони для реалізації російських мрій про базу.

Врешті-решт, Україна розбудовує в Судані імідж держави-гаранта продовольчої безпеки, яка навіть в умовах війни допомагає тим, хто цього найбільше потребує.

У листопаді 2022 року Україна запустила програму Grain from Ukraine – поставки українського зерна за кошти західних донорів країнам, які переживають продовольчу кризу, переважно в Африку.

Судан став одним з бенефіціарів цієї програми. У лютому 2024 року в країну привезли 7,6 тис тонн українського борошна, в березні ще 14,6 тис. тонн, яким має вистачити для 2 млн людей. Це важливо в умовах, коли 18 млн мешканців Судану відчувають нестачу продовольства, а 5 млн голодують.

Що далі

І армія, і бунтівні сили швидкого реагування (RSF) сподіваються встановити повний контроль над столицею Хартумом. Війні не видно кінця і краю.

“RSF домінує на заході та намагається проникнути в південні регіони, багаті нафтою”, – розповідає аналітикиня BBC Monitoring Беверлі Очієнг.

Нещодавно армія відхилила перемир’я з RSF і закликала сили Хемедті до капітуляції.

“У довгостроковій перспективі Україна може бути не в змозі надати Судану потужну підтримку для припинення війни чи післявоєнної реконструкції. Україна може обмежитися нападами у Судані на найманців”, – вважає Беверлі Очієнг.

Наслідки тривалої війни в Судані можуть бути катастрофічними.

“Невпинний крах Судану – це повільно назріваючий кошмар, який може відправити мільйони людей з усього регіону та за його межі до Європи, дестабілізувати кілька стратегічних країн на Заході, і особливо сусідній Єгипет”, – пояснює Ніколас Херас.

За даними Міжнародної організації з міграції, станом на 2 квітня 2024 року внаслідок війни 6,6 млн суданців стали переміщеними особами всередині країни, 54% з них походять з регіону Хартум, за який точиться найгостріша боротьба між аль-Бурханом і Хемедті. Ще 2 млн суданців стали біженцями до сусідніх держав – з них 700 тисяч прибули до Чаду, звідки пролягає один зі шляхів міграції через Лівію до Європи, понад 500 тисяч прибули до Єгипту.

Георгій Ерман