Польща зараз у кращому становищі, ніж п’ять місяців тому, але повернення лібералів до влади не означає автоматичного завершення неліберальної політики
У жовтні минулого року на парламентських виборах у Польщі демократи здобули перемогу над популістами. Але після п’яти місяців значного правового і політичного безладу демократія все ще перебуває в поганому стані.
Причини такого жалюгідного стану справ не обов’язково локальні. Поляки цілком можуть мати внутрішню репутацію анархічної нації, яка не бажає йти на компроміси. (Перефразовуючи Жан-Жака Руссо, польська любов до свободи не йде пліч-о-пліч з чеснотою громадянства). Проте нинішній глухий кут – це дитя восьми років популістського правління, з якого дуже важко вийти. Здається, стара комуністична приказка все ще актуальна: з (демократичного) акваріума можна зварити рибний суп, але не навпаки.
Поляки мають багатий досвід побудови демократичної системи на руїнах авторитарного правління. Якщо вони не можуть подолати популістську спадщину, то хто зможе? Вихід з комунізму може, однак, при ретроспективному погляді здатися легшим завданням.
Сьогодні ліберальний і неліберальний політичні табори безнадійно розділені і не поділяють базових позицій щодо капіталізму, демократії та європейської інтеграції.
У 1989 році конфліктуючі сторони в Польщі – правляча “Об’єднана робітнича партія” та опозиційна профспілка “Солідарність” – мали спільну мету: вони хотіли приєднатися до заможної, мирної та демократичної частини Європи. Радянський Союз під керівництвом Михайла Горбачова більше не хотів і не міг цьому перешкодити, тому їм вдалося сісти за “круглий стіл” і укласти угоду про владу.
Сьогодні ліберальний і неліберальний політичні табори безнадійно розділені і не поділяють базових позицій щодо капіталізму, демократії та європейської інтеграції. Крім того, угода про розподіл влади не може зводитися лише до розподілу прибуткових посад: вона повинна відображати прагнення більшості громадян. Однак цього разу спільне бачення майбутнього відсутнє.
Поки політики намагаються завдати смертельного удару по протилежній стороні, поляки роздумують над тим, що боротьба за владу означатиме для них самих. Чи буде майбутнє краще, ніж сьогодні? Сьогодні в політиці панує безлад, що ускладнює просування урядом будь-яких суспільних справ. Звучить знайомо?
Небезпеки для демократії
Почнемо з правової дилеми. Неліберальна партія, яка керувала Польщею протягом останніх восьми років, називалася “Право і справедливість” (польська абревіатура PiS), але закони, прийняті нею, були спрямовані, головним чином, на забезпечення справедливості для правлячої партії та її висуванців у різних державних органах. Сьогодні навіть суди укомплектовані партійно-політичними суддями, часто обраними незаконно. Президент також є висуванцем ПіС і може накладати вето на нові закони.
Таким чином, не існує способу скасувати популістську спадщину суто правовими засобами, що породжує гостре питання: чи можна відновити верховенство права в незаконний спосіб? Поки що нова влада просунулася вперед шляхом видання парламентських декларацій, на які президент не може накласти вето, але які формально не є джерелом права. Можна погодитися з Максиміліаном Робесп’єром, що революції не здійснюються з кримінальним кодексом під рукою; однак Робесп’єр не є ліберальним героєм, і ніхто не хоче бачити гільйотини в Польщі.
У Польщі, як і в інших частинах Європи, ліберали не бачать спільної мови з популістами.
Це призводить до ще однієї знайомої дилеми: як переконати неліберальних виборців підтримати ліберальний проект. Хоча “ПіС” не змогла сформувати уряд після останніх виборів, вона залишається партією з найбільшою підтримкою населення. У Польщі, як і в інших частинах Європи, ліберали не бачать спільної мови з популістами. Вони сповідують різні цінності, походять з різних соціальних середовищ і звинувачують один одного у руйнуванні демократії, а в деяких випадках і власної кар’єри.
Викорінення неліберальної “хвороби” було обіцяно під час польської виборчої кампанії, і зараз зростає тиск, спрямований на очищення призначенців “ПіС” не лише в міністерствах і судах, але й на державних підприємствах, у музеях, школах, лікарнях і навіть у театрах. Демократія може функціонувати лише тоді, коли переможені визнають свою поразку на виборах. Однак переможені навряд чи підуть на співпрацю, якщо переможці притиснуть їх до стіни – і якщо вони чинитимуть опір або повстануть, як це сталося в Польщі, запанує хаос.
Популісти процвітають в атмосфері громадянської війни, але це смертельно небезпечно для демократії. Однак, давати притулок автократичним політикам і дозволяти їм відскочити назад також не сприяє демократії. Чи повинні представники колишнього режиму, які порушували закон, залишатися безкарними?
Помилки неминуче повторюються?
Ральф Дарендорф колись збочено стверджував, що демократія – це форма правління, а не парова лазня в народних почуттях. Проблема полягає в тому, що урядом керують політичні партії, в яких дедалі менше участі громадськості: вони стали “кадровими” і “картельними” партіями, з невеликою кількістю членів і лояльних виборців. Вони ставляться до громадян як до споживачів, що піддаються витонченим інструментам тестування громадської думки. Відірвані від будь-якої соціальної бази, партії є неосвіченими, зарозумілими та корисливими. Це характерно для всієї Європи, але в Польщі це виявляється особливо проблематичним.
Хоча новий коаліційний уряд стверджує, що відновлює демократію, поки що він в основному відновив владні кадри ліберальних партій. Старші та молодші міністерські посади були заповнені партійними функціонерами, а не справжніми експертами. Керівники державних ЗМІ та підприємств були призначені партіями без консультацій з громадськістю та без конкуренції.
Уряд стверджує, що це лише перший етап тривалого демократичного переходу, але виникає питання, чи буде коли-небудь сформована значуща участь громадськості в управлінні державними справами. Якщо ні, то ми матимемо нову еліту при владі, а громадяни не зможуть перетворити свої голоси на голос. З часом це призведе до розчарування не лише партійною елітою, але й демократією як такою.
Чи можуть Європа або США сприяти поверненню Польщі на демократичний шлях? Уряди Франції та Німеччини раді бачити колишнього президента Європейської Ради Дональда Туска на посаді прем’єр-міністра Польщі, але вони головним чином стурбовані своїми внутрішніми популістськими загрозами. Тим часом у таких столицях, як Рим, Братислава чи Будапешт, падіння популізму в Польщі сприймають із занепокоєнням. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн походить з тієї ж правоцентристської родини, що й Туск, але деякі з її комісарів, м’яко кажучи, менш ліберальні. Присутність популістів у Європарламенті, ймовірно, збільшиться після майбутніх виборів. Європейський суд став на бік польських ліберальних суддів, але його повноваження все частіше ставляться під сумнів – і не лише в Польщі.
Демократія не може процвітати лише на добрих намірах: вона повинна бути здатною вирішувати проблеми громадян і пропонувати їм реальні шляхи участі в управлінні державними справами.
Адміністрація Джо Байдена співпрацювала з урядом ПіС зі стратегічних міркувань. Польща є ключовим союзником Америки в зусиллях зі стримування російського вторгнення в Україну, незалежно від того, хто керує її урядом. Можливе повернення Дональда Трампа до Білого дому, безумовно, сприятиме посиленню популізму в Польщі та інших країнах.
Польща зараз у кращому становищі, ніж п’ять місяців тому, але повернення лібералів до влади не означає автоматичного завершення неліберальної політики. ПіС може розпастися в найближчі місяці, але завжди з’являтимуться нові агресивні лідери, які представлятимуть розчаровану частину електорату.
Демократія не може процвітати лише на добрих намірах: вона повинна бути здатною вирішувати проблеми громадян і пропонувати їм реальні шляхи участі в управлінні державними справами. Політичні партії повинні прислухатися до організацій громадянського суспільства та академічних експертів. Перші пропонують інтелект і знання, а другі – реальний життєвий досвід. Державам слід тісно співпрацювати з місцевими, муніципальними та транснаціональними органами. Останні мають більшу вагу, тоді як перші створюють мости між елітою та громадянами.
Іншими словами, демократію слід переосмислити, оскільки її збої в останні роки привели до влади популістів, які стверджують, що говорять від імені “маленької людини” проти віддаленої “еліти”. Це надскладне завдання – не лише для Польщі, але й для всього європейського континенту.
Якщо справді неможливо перетворити популістську юшку на традиційний демократичний акваріум, ми повинні спробувати щось нове. Маємо сміливість експериментувати!
Автор: Ян Зеленька – професор політики та міжнародних відносин у Венеціанському та Оксфордському університетах. Його остання книга – “Втрачене майбутнє і як його повернути” (Yale University Press, 2023).
Джерело: IPS-Journal, ЄС