Десять років тому лише одна з 10 найбільш густонаселених країн світу мала лідера віком 70 років і старше. Сьогодні – вісім.
Більшість виборців в США віддали б перевагу президенту молодше 70 років, згідно з опитуванням Pew Research Center.
Вік 70 та більше років — золотий для політиків і не тільки в США. Десятиліття тому тільки в одній із 10 найбільш густонаселених країн світу, Індії, лідеру було 70 або більше років. Сьогодні таких країн вісім, і, таким чином, щонайменше половина населення планети перебуває в руках людей віком 70-80 років.
В лютому 2014 року владу очолювали зрілі лідери. Барак Обама у відносно бадьорому віці 52 років займав Білий дім. Китайському лідеру Сі Цзіньпіну і російському лідеру Владіміру Путіну було за 60. Енріке Пенья Ньєто в Мексиці було 47 років, пише The Wall Street Journal.
Що стоїть за бумом президентів і прем’єр-міністрів які створюють ажіотаж? Безліч причин. Автократи зміцнили свою владу. Сі Цзіньпін почав третій термін на посаді глави Комуністичної партії 2022 року, коли йому було 69 років. Путін, який зійшов на вершину влади в Росії в 47 років, залишається там майже 25 років потому, змітаючи опір своєму правлінню.
Очікується, що цього року індійський президент Нарендра Моді, якому 73 роки, перейде на третій термін. 76-річна Шейх Хасіна в січні виграла безпрецедентний п’ятий термін на посаді прем’єр-міністра Бангладешу і, після придушення опозиції, перебуває при владі вже 16 рік поспіль. У середині лютого Індонезія піднесла на вищий пост 72-річного представника вкоріненої політичної еліти. Він змінить на посаді президента Джоко Відодо, чиї знакові вибори 2014 року, коли йому було 53 роки, вселили в третю за величиною демократію світу нову надію.
“Досить сумно бачити так мало молодих лідерів і свіжих ідей всюди, враховуючи масштаб проблем, з якими ми стикаємося, і темпи, з якими змінюється наш світ”, — заявляє директор програми в британському аналітичному центрі Бен Бланд.
В Америці питання про вік нависає над президентськими виборами. Більшість виборців віддали б перевагу президенту молодше 70 років, згідно з опитуванням Pew Research Center. Багато хто побоюється, що слабке здоров’я може стати каменем спотикання для 81-річного президента Байдена або 77-річного Дональда Трампа.
Невдачі й промахи Вашингтона потрапляють у заголовки газет. Нещодавно Байден назвав президента Єгипту Абдель Фаттах Ас-Сісі лідером Мексики. Трамп переплутав свою суперницю Ніккі Гейлі з колишньою спікеркою Палати представників Ненсі Пелосі.
Середній вік членів Палати представників на початку поточного терміну становив 57,9 років, а сенаторів — 64 роки. Сенатори в середньому на 4,5 року старші, ніж були 20 років тому.
Ця тенденція призвела до появи пропозицій щодо запровадження максимальних вікових обмежень для обіймання федеральних посад. Кандидат у президенти від республіканців Гейлі закликала до обов’язкової перевірки розумових здібностей політиків віком від 75 років.
“В умовах американської двопартійної системи амбітним молодим людям зазвичай доводиться починати з самих низів в одному з двох усталених таборів”, — зазначає видання.
У ширшому сенсі Європа, населення якої старше, ніж у США, випереджає тенденцію до відходу лідерів старшого покоління. Її парламентські демократії дають більше можливостей молодим політикам знайти себе, як, наприклад, прем’єр-міністру Італії Джорджі Мелоні, яка стала першою жінкою-лідером у своїй країні 2022 року, коли їй було 45 років.
Літні лідери вважають свій похилий вік перевагою в той час, коли два конфлікти в Україні та в Газі й суперництво між США та Китаєм змінюють світовий порядок. З іншого боку, багато хто сумнівається, що президенти й прем’єр-міністри старшого покоління зможуть керувати світом XXI століття, який стрімко змінюється під впливом штучного інтелекту і зміни клімату.
Політологи побоюються, що молоді люди почнуть відмовлятися від політики, якщо відчують, що їм дісталися політики покоління їхніх бабусь і дідусів. Професор політології Сундстрем вважає, що це може призвести до “циклу відчуження”, коли кандидати старшого покоління призводять до зниження явки молоді на вибори, що, своєю чергою, не дає політикам стимулу зосередитися на проблемах молодих.