Хоча Сполучені Штати мають вагомі причини уникати прямої конфронтації з Росією, підтримка воєнних зусиль України має бути головним пріоритетом зовнішньої політики. Допомога Україні коштує незначну частину того, що коштувала війна в Іраку, не тягне за собою потенційних втрат американських солдатів і сприяє зацікавленості Америки у стримуванні агресивних воєн.
КЕМБРИДЖ. Спостерігаючи, як члени Конгресу від Республіканської партії виступають проти розширення підтримки США Україною, не можна не запитати, що сталося з однією з двох основних політичних партій Сполучених Штатів. Це включає в себе тих політиків Республіканської партії, які, хоча нібито підтримують Україну, дозволяють своїм колегам тримати її заручницею не пов’язаних із цим проблем щодо кордону між США та Мексикою. Враховуючи жахливі наслідки потенційного російського тріумфу в Україні, цілком очевидно, що підтримка українських військових зусиль має бути головним пріоритетом зовнішньої політики. Але дехто в Конгресі, очевидно, потребує нагадування про базову історію.
У 1916 році президента США Вудро Вільсона було переобрано з гаслом «Він утримав нас від війни», посилаючись на Першу світову війну. Це відповідало традиції, що сягає заснування США, уникати того, що Томас Джефферсон назвав «переплетення альянсів». Як знаменито висловився Джон Квінсі Адамс у 1821 році, США не виїжджають «за кордон у пошуках монстрів для знищення».
Тим не менш, США вступили в Першу світову війну в 1917 році, в основному завдяки поновленню Німеччиною атак підводних човнів на нейтральні судна, що призвело до втрат американців. Прибуття військ США до Європи відіграло вирішальну роль у зміні балансу сил, дозволивши союзникам перемогти Німеччину та призвівши до перемир’я 11 листопада 1918 року.
Під час Версальських переговорів 1919 року Вільсон переконав європейські держави схвалити новий світовий порядок, втіленням якого стало створення Ліги Націй. Але відродження ізоляціонізму призвело до того, що Сенат відхилив Версальський договір, таким чином не дозволивши США приєднатися до Ліги. Ця ізоляціоністська тенденція також знайшла своє відображення в сильних тарифних заходах, які зробили Велику депресію гіршою, ніж вона мала бути.
Через два десятиліття президент Франклін Рузвельт, визнаючи переважну опозицію громадськості щодо вступу в Другу світову війну, під час своєї кампанії з переобрання 1940 року пообіцяв утримувати США від іноземних конфліктів. Замість того, щоб розгорнути американські війська в Європі, він змінив положення США як «арсеналу демократії», надіславши військову допомогу Сполученому Королівству, яке на той час фактично самотужки протистояло нацистській військовій машині. У 1941 році військовий міністр Рузвельта Генрі Стімсон, закликаючи Комітет із закордонних справ Сенату схвалити закон про ленд-ліз, стверджував, що надання союзникам життєво важливих ресурсів було рівносильним «купівлі нашої власної безпеки».
Але ці стратегічні дебати втратили значення, коли Японія напала на Перл-Харбор у грудні 1941 року, менш ніж через рік після третього терміну Рузвельта, змусивши США вступити у Другу світову війну. До кінця війни серед американців переважала думка, що європейці не в змозі самі керувати своїми справами. Щоб запобігти черговій глобальній катастрофі, вважалося, що США повинні взяти на себе активнішу глобальну роль лідера.
У наступні роки США очолили план Маршалла та створення НАТО, Бреттон-Вудських інститутів та інших стовпів ліберального міжнародного порядку. Ця стратегія виявилася вражаюче успішною, започаткувавши вісім десятиліть відносного миру та процвітання в більшій частині світу – фактично безпрецедентне досягнення. Впродовж епохи Pax Americana використання сили для перекроювання національних кордонів було дуже рідкісним явищем.
Правда, США зробили численні зовнішньополітичні помилки, часто підтримуючи режими, яким не вистачало підтримки власних громадян, і розпалюючи непотрібні конфронтації з уявними супротивниками. Підживлюваний переконанням, що участь у менших закордонних конфліктах може запобігти майбутнім широкомасштабним війнам, цей підхід призвів до надмірної залежності від військового втручання.
Це стало очевидним у війнах у В’єтнамі та Іраку. У В’єтнамі США неправильно витлумачили антиколоніальний рух за незалежність як проксі Радянського Союзу та Китаю. В Іраку США відреагували на терористичні атаки 11 вересня 2001 року вторгненням у країну, яка не мала до них жодного відношення. Обидва втручання були непродуманими та дорогими з точки зору людських життів та ресурсів.
Часом маятник американської громадської думки повертався в бік невтручання, про що свідчить поточний політичний клімат. Але історія показала, що ці періоди, як правило, короткочасні. Більше того, США мають досвід надсилання неоднозначних сигналів не лише через невиконання своїх погроз, але й через проведення військових дій, якими вони не погрожували.
Американські ліберали іноді порівнюють, скажімо, бюджетні витрати Національного фонду гуманітарних наук ( 211 мільйонів доларів за останній фінансовий рік) із вартістю одного літака-бомбардувальника (ціна якого становить 750 мільйонів доларів за літак, у випадку невидимий бомбардувальник B-21 Raider). Це непереконливо для тих, хто мало цінує NEH. Але коли справа доходить до підтримки України, дебати точаться про витрати та вигоди від різних видатків на національну безпеку.
З лютого 2022 року США надали Україні близько 75 мільярдів доларів допомоги. Хоча це значна сума, у відношенні до ВВП вона нижча, ніж допомога, яку надають багато європейських країн, зокрема Скандинавії та Східної Європи. Для порівняння, у 2022 році військові витрати США становили 812 мільярдів доларів. Крім того, війна в Іраку, яка не внесла жодного внеску в національну безпеку США і забрала життя майже 500 000 осіб, оцінюється в 3 трильйони доларів.
На відміну від В’єтнаму, Афганістану та Іраку, українці підтримують свій демократично обраний уряд і за власним бажанням захищають свою країну від вторгнення. У той же час принцип, згідно з яким національні кордони не повинні змінюватися силою, залишається вирішальним для підтримки глобальної стабільності та запобігання майбутнім агресивним війнам.
У США є вагомі причини уникати прямої конфронтації з Росією, не в останню чергу ризик ядерної війни. Але українці просто просять засобів, щоб захистити себе, як британський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль просив Рузвельта в 1940 році. На відміну від нещодавніх зовнішньополітичних помилок Америки, підтримка України не передбачає втрат американських солдатів і фактично сприяє національній безпеці.
Автор: Джеффрі Франкель, професор формування та зростання капіталу Гарвардського університету, був членом Ради економічних радників президента Білла Клінтона. Він є науковим співробітником Національного бюро економічних досліджень США.
Джерело: РS, США