Музеї, картинні галереї, виставки грають непомітну, але відповідальну  роль агентів соціальних змін. Про це йдеться у новій редакції Кодексу музейної етики від Генеральної Асамблеї Міжнародної ради музеїв (ICOM), затвердженої 08 жовтня 2004 року в м. Сеулі (Республіка Корея).

Музейні заклади відіграють важливу роль у формуванні історичної пам’яті та національної ідентичності: створюються транскультурні музеї, застосовуються нові форми та новітні цифрові технології для відтворення історії. У 1960– 1970 рр. в країнах Європи і Північної Америки відкрилися музеї Голокосту, у військових музеях оновлювались експозиції з метою висвітлення трагічної долі єврейства в роки Другої світової війни. Після падіння Берлінського муру з’явилися музеї, які висвітлюють злочини комуністичної влади, наприклад Музей терору (Угорщина), Меморіальний музей жертв комунізму (Румунія), Музей Штазі (Німеччина). У музеях країн колишнього Варшавського блоку змінились акценти у висвітленні подій минулого. Так, у Музеї словацького повстання (м. Банська Бистриця) з дня заснування у 1955р. наголошувалося на братній підтримці Радянського Союзу в організації повстання і постачанні зброї. Але вже тоді існувала суперечність: адже повстання було спрямоване і проти першої словацької національної держави. Зараз під час ведення екскурсій наголошується, що повстання проти нацистів є частиною загальноєвропейського Руху Опору і стверджується європейська ідентичність словаків.

Відкриваються музеї, завданням яких є інтеграція етнічних меншин у суспільство, подолання расової упередженості. Наприклад, Міжнародний музей рабства у Ліверпулі, відкритий 23 серпня 2007 р., покликаний висвітлювати проблему рабства (від XVIII ст. до наших днів). Музей співпрацює з Національним музеєм Ліверпуля, негритянською громадою Ліверпуля, Ліверпульською міською радою, Ліверпульською культурною радою. За мету музей ставить вшанування пам’яті загиблих африканців, які сприяли розвитку Британії; нагадування про те, що трансатлантична работоргівля сприяла появі расизму і дискримінації та експлуатації; відзначення ролі звільнення від рабства і становлення демократії, щоб подібне ніколи не трапилося в майбутньому. У Британії 23 серпня відзначається день повстання рабів на о. Гаїті, а жовтень є Місяцем Чорної історії.

Мистецтво слухати і чути, здається, є ключовою компонентою спілкування нашого часу у відповідь на домінуючий наратив «ми і вони», який не враховує людське різноманіття. Міжкультурний діалог за виключенням агресора закликає не акцентувати питання етнічної приналежності, при цьому не заперечувати її важливості, а, навпаки, приймати різноманітність як складову характеристику кожного суспільства. Це основа для створення відчуття приналежності та спільних громадських цілей, публічних просторів та платформ для діалогу.

Як  музеї  можуть  зіграти  свою  роль  у  цьому  сценарії?

Експерименти, проведені за останнє десятиліття з зондажем стосунків між музеями та емігрантами, біженцями чи особами, що шукають притулку, незважаючи на свою недосконалість, продемонстрували          значний потенціал.         Проєкти, ініційовані музеями для стимулювання  міжкультурного  та  соціального діалогу за участю меншин – мігрантів, біженців чи шукачів притулку, сьогодні можуть бути залучені у таких напрямах як музика, вистава, література, блоги, викладання мов, історія тощо.

Прикладом інституціювання культури можна навести Музей Роттердаму. Коли стало відомо, що перед його штабквартирою відкривається будівельний майданчик, Музей Роттердаму погодився розмістити поруч збірну будівлю, яка послугувала надалі їдальнею: куратори музею деякий час обідали з будівельниками, переважно болгарами, і задля реалізації цієї мети музей навіть найняв кухаря. Відбулося невимушене поєднання працівників – мігрантів із знавцями музейних збірок. Отже, якщо музей є міським музеєм, то всім відвідувачам, щоби зрозуміти міську ауру просто необхідно спілкуватися з мешканцями міста.

Іншим прикладом є, неодноразово відзначений нагородами, проєкт Multaqa. Проєкт започаткувався п’ятьма державними музеями Берліна після війни в Сирії, а згодом був перейнятий й іншими міжнародними установами. Проєкт Multaqa має на меті сприяти міжкультурному діалогу між Німеччиною та Сирією шляхом навчання біженців стати музейними гідами. Ці гіди створюють дискурси та екскурсії, орієнтовані на артефакти та інтерпретовані з точки зору їх власних професійних поглядів. Знову ж таки, «слухання» тут має першочергове значення: проєкт базується на глибинному процесі обміну, в якому знання та сприйняття як німецької, так і близькосхідної культур та історії обмінюються та обговорюються між усіма учасниками у безперервному процесі взаєморозуміння.

Якщо музеї не прислухатимуться до потреб різних аудиторій, то їхня роль у житті громадськості буде слабкою, і врешті-решт вони стануть неактуальними. І навпаки, якщо музеї спілкуються та залучають свої громади до діалогу, то вони можуть стати тимчасовими домівками для багатьох: для опікунів, які працюють у приватних будинках чи персоналу у будинках для людей похилого віку, які могли б отримати велику користь від індивідуальних програм у музеях у вільний від роботи час; для осіб, які прагнуть отримати громадянство країни, в якій вони проживають. Прикладом можуть слугувати Музей Тенемент та Нью­Йоркське історичне товариство, які організовували церемонії прийняття до громадянства своїх працівників; а також для іноземних студентів, як це спостерігається у Міланському музеї народів і культур, де пропонуються мовні курси для не носіїв мови.

Музеї також можуть виступити як «сусідські музеї», сприяючи місцевій комунікації та згуртованості за моделлю місцевих бібліотек, які часто грають роль соціальних «форпостів». Вони можуть торкнутися тем упереджень та стереотипів, які сумісні із різноманітністю, що продемонстрував інструментарій у боротьбі зі стереотипами, розроблений ABCittà за участю Фонду Каріпло в рамках проєкту «Музеї та стереотипи». Цей проєкт був створений для підтримки досліджень найбільш поширених стереотипів у музеях: він складається з низки заходів, спрямованих на сприяння критичного спостереження та соціалізації в навчальних та професійних групах.

Для прикладу зазначимо, що нові форми роботи з відвідувачами «Фабрики історій» у галереї Уффіці у Флоренції розширили та відкрили нові інтерпретації. Через серію подкастів, написаних італійськими та іноземними громадянами Флоренції різних поколінь, повторно переосмислені 12 творів із колекції галереї. Тексти дають можливість дослідити різну оцінку сприйняття і ставлення до творів. Прочитані учасниками на їхніх рідних мовах та італійською відомими акторами, ці інтерпретації стали текстами для «універсального бачення», розширили пізнання слухачів і учасників.

У наш час, коли все більше уваги приділяється ролі кордонів та стін – як фізичних, так і метафоричних – як єдиних способів для неправильно інтерпретованої форми самозахисту, музеї можуть відігравати вагому роль у розширенні міжкультурного осмислення, виходячи за рамки простого питання безпеки. Коли право на громадянство часто перетворюється на електоральну зброю, «слухання» може стати потужною протиотрутою популізму.

У часи економічної кризи, коли бюджети музеїв різко скорочуються, важливо зосередитись на єдиній практиці, яка може дати нам можливість розробляти кращі, більш актуальні програми в майбутньому, починаючи від зміцнення соціальних зв’язків.

Музеї відіграють основну роль у розбудові громадянського суспільства. Музейним кредо можна зазначити наступне: те, що мають музеї, належить усім. Не працівникам, не державі. Це колективна історія вчинків. Вона має бути доступною та загальнозрозумілою.

Одним із факторів, що робить чуже зрозумілим є мова. Коли українська звучить в одному з найпрестижніших музеїв світу – це зміцнює міжнародний імідж України та української мови як однієї з популярних європейських мов. Так, з метою популяризації української мови у світі, а також задоволення мовних потреб українців за кордоном у 2018 р. Український інститут МЗС України започаткував довгострокову програму створення україномовних аудіогідів у провідних музеях світу. Упродовж 2019 р. було створено та запроваджено україномовні аудіогіди в кількох музеях Європи – Віденській галереї Бельведер в Австрії, в Польщі – у Королівському замку у Варшаві, Королівському замку на Вавелі у Кракові та Варшавському Музеї історії польських євреїв POLIN, у якому для постійної експозиції розроблено 200 аудіоекскурсій.

На думку експертів, через проєкти такого формату окреслюється українська суб’єктність у світовому контексті, адже такі музеї як POLIN відвідують мільйони туристів з усього світу. Для громадян України, кількість яких у Польщі зростає, це є додатковим приводом пишатися тим, що ми є українцями, що Україну знають і цінують, що Українська держава дбає про своїх громадян за кордоном і створює для них нові можливості.

Коли звучить українська мова в одному з найпрестижніших музеїв світу, – це також добрий приклад зміцнення міжнародного іміджу України та української мови як однієї з популярних європейських мов.

Навіть у далекій країні – Королівстві Таїланд регулярно відбуваються мистецькі і культурні заходи за участі українських діячів мистецтва. В останні роки в країні було проведено виставки робіт Івана Марчука, Марії Примаченко, Олега Шупляка, Тетяни Черевань, Олексія Чебикіна, Марти Пітчук та інших українських сучасних художників. За ініціативи Першої леді України Олени Зеленської в травні 2022 року у столиці Таїланду знаменитому музеї «Сіам» міста Бангкок запрацював аудіогід українською мовою.

Отже, навіть за найскладніших обставин економічного, соціального, політичного характеру, в культурному просторі має бути присутня державна музейна політика.

Сучасні музеї широко застосовують новітні цифрові технології для поширення інформації про свої фонди. Експонати оцифровуються, створюються бази даних про колекції для широкого загалу, реалізуючи право рівного доступу громадян до культурної спадщини. Підкреслимо: забезпечення доступу до музейних фондів є засобом боротьби з декультурацією – незнанням власних культурних здобутків новим поколінням користувачів Інтернету.

У Польщі існує програма «Інтернет для шкіл», за допомогою якої музейні експонати залучаються для освітніх та виховних цілей. Для ознайомлення користувачів з європейськими музейними скарбами створена програма EUROPEANA, яка охоплює мережею різні європейські музейні заклади, архіви і бібліотеки.

У 1990-ті роки з’явилися віртуальні музеї. Так, Віртуальний Музей Канади та Віртуальний Музей Японського Мистецтва, віртуальні музеї України знайомлять користувачів з віртуальними виставками, галереями, з різною інформацією та новинами.

З початком російської агресії війська загарбника цілеспрямовано обстрілюють українські музеї. Наміри росіян простежуються через аналіз супутникових карт, повідомила посол України в США Оксана Маркарова.

Так росія сподівається знищити українську пам’ять, українську культуру, українську ідентичність…

Затишне містечко Іванків на Київщині перебувало понад місяць під російською окупацією. У перші дні наступу росіян вщент згорів місцевий історико-краєзнавчий музей, де зберігалися роботи української художниці Марії Примаченко. На щастя картирни вдалося врятувати, однак вся музейна будівля згоріла. Знищено і Літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди. Маріупольський художній музей ім. А.Куїнджі також був майже повністю знищений бомбардуванням, багато експонатів частково або повністю згоріли. Краєзнавчий музей у Мелітополі окупанти пограбували, у тому числі зникло й знамените скіфське золото. З українських музеїв на окупованих територіях загарбники вивезли понад 2 тис. унікальних експонатів і про їхню подальшу долю нічого не відомо.  

За даними ЮНЕСКО внаслідок вторгнення росії постраждали 248 об’єктів культурної спадщини України, серед них 21 музей був пошкоджений, повністю знищений або пограбований окупантами.

Читайте, думайте…

Людмила Чекаленко. З книги «Публічна історія: виклики ХХІ століття»: монографія. Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2021. 272 с. https://drive.google.com/file/d/1_fNo2Mr8PsWk599f9pU41lxUwDPPBuMF/view?ts=65983567.