Рішення Верховного суду Ізраїлю скасувати судову реформу прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху знаменує переломний момент для ізраїльської демократії. Але хоча зусилля ультраправих перетворити Ізраїль на авторитарну державу були зірвані, війна в Газі утримає Нетаньяху та його екстремістських союзників при владі.
ТЕЛЬ-АВІВ. Цього тижня Верховний суд Ізраїлю ухвалив рішення щодо двох основних законопроєктів, висунутих ультраправим урядом прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху в рамках судової реформи. Рішення скасувати перший і відкласти активацію другого до наступних загальних виборів принесло історичну перемогу демократичним силам Ізраїлю.
Перший законопроєкт скасував би повноваження Верховного суду блокувати «вкрай необґрунтовані» рішення уряду. Другий законопроєкт, спеціально розроблений для Нетаньяху, якого зараз судять за корупцію, мав на меті заборонити генеральному прокурору Ізраїлю визнавати його невідповідним обіймати посаду, якщо він намагатиметься втрутитися в кримінальне провадження, і передбачав, що прем’єр-міністра можна було визнати недієздатним лише за станом здоров’я. Обидва законопроєкти були схвалені Кнесетом влітку як поправки до Основних законів Ізраїлю, які є де-факто конституцією країни.
Ці рішення знаменують переломний момент для ізраїльської демократії. Скасувавши урядову судову реформу, Верховний суд відкинув думку про те, що єдність під час війни вимагає терпимості до розмивання демократичних норм Нетаньяху. У вузькій більшості 8-7 суд підтримав стандарт розумності, дорікнувши правлячій коаліції у завданні «серйозної та безпрецедентної шкоди» демократичному характеру Ізраїлю.
Крім того, 12 із 15 суддів постановили, що Верховний суд має повноваження переглядати та навіть скасовувати Основні закони, які підривають ідентичність Ізраїлю як єврейської та демократичної держави. Це означає відмову від аргументу уряду про те, що Основні закони повинні бути звільнені від судового розгляду, навіть якщо вони були прийняті простою більшістю Кнесету.
Однак, рішення Суду є радикальним відходом від його традиційного небажання приймати рішення щодо Основних законів. Оскільки в Ізраїлі немає офіційної конституції, ці закони функціонують як основоположна правова основа, яка визначає обов’язки держави та захищає основні громадянські права. Але уряд Нетаньяху використав політику невтручання Суду, використовуючи кожну можливість маніпулювати процесом Основного закону заради особистої та політичної вигоди Нетаньяху. Своїм останнім рішенням судді прагнуть покласти край цій практиці.
Рішення суду скасувати судову реформу Нетаньяху також є великою перемогою для сотень тисяч ізраїльтян, які минулого року вийшли на вулиці, щоб протестувати проти цього. Ці масові мітинги висвітлили триваючий конфлікт між двома протилежними баченнями майбутнього Ізраїлю, розкол, який на мить був затьмарений масовими вбивствами ізраїльських громадян ХАМАС 7 жовтня. З початку війни в Газі Нетаньяху та його союзники, недбалість яких призвела до найгіршого теракту в історії Ізраїлю, намагалися перекласти провину на протестувальників і Верховний суд. Вони стверджують, що, виявляючи внутрішні розбіжності в Ізраїлі, протестувальники ненавмисно спонукали ХАМАС до нападу.
Але цілком зрозуміло, що ізраїльське суспільство розірвало урядове судове реформування, а не протести проти нього. Проте, союзники Нетаньяху, включаючи міністра національної безпеки Ітамара Бен-Гвіра, чий ультраправий округ поселенців був рушійною силою зусиль, спрямованих на послаблення судової влади, накинулися на Суд за «послаблення духу» солдатів, які воюють у Газі.
Нетаньяху, зі свого боку, здається, розглядає війну проти ХАМАСу як свого роду страховий поліс. Його керівництво війною нерозривно пов’язане з його прагненням до політичного виживання, що відображає його очевидне переконання, що єдиний спосіб пом’якшити несприятливі наслідки його судового перегляду, що викликав розбіжності, і його особистої відповідальності за атаку 7 жовтня – це добитися вирішальної перемоги над ХАМАСом, незалежно від вартості.
Бажання Нетаньяху врятувати свою політичну кар’єру також пояснює його відмову взяти на себе відповідальність за помилки, які призвели до нинішнього скрутного становища Ізраїлю. Військове керівництво, від начальника штабу до керівників військової розвідки та Агентства безпеки Ізраїлю (Шин Бет), усі визнали свої невдачі та пообіцяли піти у відставку, коли війна закінчиться. Але Нетаньяху, який одного разу заявив, що сильний ХАМАС у Газі — це «наш спосіб перешкодити створенню палестинської держави», продовжує уникати відповідальності, повторюючи свою новознайдену мантру: «Після війни».
До 7 жовтня багато військових резервістів і бойових льотчиків активно брали участь у масових акціях протесту проти судової реформи уряду. Деякі навіть погрожували припинити з’являтися на службу. Хоча вони головним чином були мотивовані турботою про демократію Ізраїлю, вони також розуміли, як військовослужбовці, що незалежна судова система, яка має міжнародне визнання, захищає їх від можливого переслідування міжнародними трибуналами. На жаль, найгірші побоювання цих резервістів справдилися невдовзі.
Нищівні людські жертви війни в Газі поставили ізраїльських лідерів і солдатів під загрозу судового переслідування за воєнні злочини. Пізніше цього місяця Міжнародний суд у Гаазі має обговорити звинувачення в геноциді, висунуті Південною Африкою проти Ізраїлю. На свій захист очікується, що Ізраїль відмахнеться від жорстоких погроз і геноцидної риторики, яку використовують партнери Нетаньяху по коаліції (які підкріпили звинувачення Південної Африки), і підкреслить міжнародний авторитет Верховного суду.
Хоча спробу Нетаньяху здійснити судовий переворот було зірвано, ця перемога може виявитися швидкоплинною. Коаліція Нетаньяху, яка складається з розпалювачів війни, месіанських поселенців і цинічних опортуністів, залишається недоторканою і продовжуватиме дотримуватись свого авторитарного порядку денного. Крім того, ліберальна більшість у Верховному суді, яка скасувала реформу уряду, більше не існує після відставки голови Верховного суду Естер Хают і судді Анат Барон.
Значення епохального рішення Верховного суду, особливо в розпал екзистенціальної війни, неможливо переоцінити. Ліберально орієнтована більшість Суду виявилася незамінним союзником демократичних сил, які протистоять екстремістам, які розглядають війну в Газі як можливість реалізувати своє бачення Великого Ізраїлю від Середземного моря до річки Йордан. Але нещодавня перемога цих сил є лише частиною більшої битви за душу Ізраїлю – битви, яка продовжує розгортатися в тіні війни, що триває.
Автор: Шломо Бен-Амі, колишній міністр закордонних справ Ізраїлю, є віце-президентом Міжнародного центру миру в Толедо та автором книги «Пророки без честі: Кемп-Девідський саміт 2000 року та кінець рішення про дві держави» (Oxford University Press, 2022).
Джерело: PS, США