Інтерес Пекіна зрозумілий – просунути на верхівку тайванської влади лояльні місцеві політсили
«Питання Тайваню є ключовим занепокоєнням Китаю»… «Спроба проголосити незалежність Тайваню означатиме війну»… Такі заяви останнім часом регулярно лунають із Пекіна, коли йдеться про острів.
За цією грізною риторикою стоїть потужна військова сила, однак то на крайній випадок. Поки ж що Китай намагається «возз’єднати» Тайвань мирно.
КИТАЙ І ТАЙВАНСЬКІ ВИБОРИ
13 січня на Тайвані пройдуть чергові парламентські й президентські вибори. Їх результати визначать конфігурацію влади демократично керованого острова на наступні чотири роки і здатні істотно скорегувати політичний курс Тайбея.
Боротьбу за можливість створити уряд ведуть місцеві партії. Найзапекліше змагання розгортається між двома найбільшими політсилами острова: Демократичною прогресивною партією (ДПП) та консервативною партією Гоміндан, яка заснувала Республіку Китай після втечі у 1949-му на Тайвань від комуністів.
Впливовим гравцем виборчих перегонів на острові традиційно є і материковий Китай. Цей учасник виборчого процесу не афішує свою залученість, але може істотно вплинути на результати голосування.
Інтерес Пекіна зрозумілий – просунути на верхівку тайванської влади лояльні місцеві політсили. Таких, які реально можуть претендувати на владу, на Тайвані не багато, точніше одна, той самий Гоміндан, який понад сімдесят років тому на смерть воював із комуністами, а тепер став їх головним партнером на острові.
ДПП і Гоміндан від кінця 2000-х змінюють один одного на чолі Тайваню, і синхронно з цим коливаються відносини між островом та материком. Так, за часів правління уряду Гоміндану (2008-2016 рр.) Пекін був прихильним до Тайбея, не заперечував його участі, хоча й у якості спостерігача, в заходах міжнародних організацій, таких як ВООЗ, ЮНЕСКО та інших, не створював економічних перепон і поблажливо ставився до зовнішніх зв’язків Тайваню, в якого тоді було більше двадцяти дипломатичних партнерів серед країн світу.
Люб’язність швидко випарувалася з перемогою на виборах у 2016-му ДПП, яка повернула до порядку денного тему незалежності острова. Президентка Цай Інвень і її уряд обидва чотирирічні терміни наполегливо просувають пошук мирного шляху розлучення з Пекіном і оформлення Тайванем міжнародної суб’єктності. Зокрема, у вересні 2021-го Тайбей розпочав кампанію з повернення до ООН, від чого відмовився більше десяти років тому.
Тайванське питання для комуністичної влади КНР є надпринциповим. Так зване «возз’єднання Китаю», а фактично встановлення контролю Пекіна над Тайванем записане в перших статтях і партійного статуту всевладної КПК, і оновленої в 2018 році конституції країни. Над цим питанням працюють створені відділи й управління у справах Тайваню ЦК КПК та уряду, партійно-державна пропаганда, спецслужби й окремі структури в місцевих органах влади сусідніх із Тайванем провінцій КНР.
Можна впевнено стверджувати, що сьогодні у більшості жителів материка немає й тіні сумніву стосовно того, що Тайвань є бунтівною провінцією, яка раніше чи пізніше повернеться до складу країни. Тоді Китай нарешті возз’єднається, і столітня мрія китайців про єдиний Китай збудеться. Щоправда, в цьому наративі повністю ігнорується думка тайванців. Логіка, вочевидь, полягає в тому, що вони ж китайці, тому за замовчанням прагнуть возз’єднання з материком в одному Китаї.
ТИСК І ШАНТАЖ ПЕКІНА
Проте ставлення жителів острова до ідеї переходу під контроль Пекіна абсолютно протилежне. Результати липневого соцопитування Державного університету Чженчжі у Тайбеї показали, що понад 60% мешканців вважають себе тайванцями, майже 33% назвались і тайванцями, і китайцями, й лише близько 3% чітко заявили, що китайці.
Тайванські політсили добре знають настрої в суспільстві, тому жодна з великих партій не ставить за мету передачу контролю над островом Пекіну й життя за формулою «одна країна – дві системи», подібно до Гонконгу чи Макао. Гоміндан – не виняток. Максимум, на що там погоджуються, це повернутись до мирного співіснування й поновити економічні відносини з материком.
Для Пекіна ж наразі принциповим є припинення неприємних дискусій тайванської влади про незалежність, на що можна розраховувати у разі перемоги поміркованого Гоміндану. Тому впродовж останніх чотирьох років материк наполегливо «працював», аби вплинути на настрої тайванських виборців.
Першим у хід пішов політичний, економічний, військовий тиск. Китай зосередився на політичній ізоляції острова й виступив проти запрошень Тайваню на конференції міжнародних організацій і вже переманив до себе більше десяти дипломатичних союзників Тайваню, які розірвали зв’язки з островом і встановили дипвідносини з КНР. У результаті зараз лишилось лише 13 країн, які підтримують офіційні контакти з Тайбеєм.
Будучи найбільшим торговим партнером Тайваню, материковий Китай вдався до економічного тиску, минулого року створивши перешкоди імпорту товарів із тайванським маркуванням та обмеження на такий імпорт. За три тижні до голосування, 21 грудня, Пекін призупинив дію знижених тарифів на 12 продуктів тайванського імпорту й повернув підвищені мита. Оскільки це торкнулось лише 1,1% імпорту з Тайваню, на острові цей крок сприйняли як попередження про нові проблеми у разі збереження влади ДПП.
Свої претензії Китай підкріплював військовою силою. Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) поступово збільшувала маневри навколо острова, які досягли піку після візиту на Тайвань на початку серпня 2022-го спікерки палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі.
Тоді НВАК провела навколо острова масштабні військові навчання кількатисячного угруповання з десятками кораблів, сотнями літаків та бойовими ракетними пусками і впродовж майже року проводила інтенсивні тренування й патрулювання навколо острова. З початку листопада на фоні підготовки саміту Сі Цзіньпіна з Джо Байденом китайська військова активність навколо Тайваню різко зменшилась і тримається на відносно низькому рівні. Певно, китайське керівництво вирішило не нагнітати ситуацію перед виборами та принагідно продемонструвати, що можна жити спокійніше, тільки тайванцям потрібно зробити «правильний вибір» і прибрати від влади ДПП.
ПІДКУП ТА ІПСО
Застосовує Пекін й інші, «витонченіші» засоби, такі як підкуп та інформаційний вплив. Зокрема, проводить роботу з тайванською місцевою владою та окремими соціальними групами – молоддю, студентами, представниками окремих професій. Ще в червні, за пів року до виборів, правоохоронці Тайваню виявили спроби підкупу китайськими спецслужбами членів виборчих дільниць та деяких виборців, готових голосувати за подарунки чи гроші.
Китай також робить ставку на розвиток міжлюдських стосунків і прагне залучити якомога більшу кількість жителів Тайваню до комунікації з населенням материка. Для цього функціонують створені за ініціативи уряду КНР формати взаємних обмінів, наприклад, Форум Тайванської протоки (пройшов у червні), Конференція китайських і тайванських підприємців (листопад) та ряд менш масштабних майданчиків, як-от форуми молоді, студентів, учителів тощо. Під час таких заходів тайванцям демонструються переваги життя в КНР, у першу чергу економічні, та можливості для жителів острова скористатись ними у разі «возз’єднання».
Проте, найважливішим і найбільш ефективним інструментом впливу Пекіна на Тайвань залишаються інформаційно-психологічні операції (ІПсО). В останніх дослідженнях Тайванського аналітичного центру Doublethink Lab констатується, що Пекін сформував досить ефективні механізми проведення на Тайвані ІПсО і просування вигідних наративів для поляризації суспільства.
При цьому, напередодні виборів акцент китайських операцій впливу робиться не на зменшенні опору тайванців «возз’єднанню», а на дискредитацію тайванської незалежності і її головного лобіста ДПП. Зокрема, просуваються наративи про нездатність уряду цієї політсили ефективно керувати економікою Тайваню й вирішувати виникаючі проблеми, через що потрібно повернути владу Гоміндану, здатному краще керувати економічними процесами й підтримувати комунікацію з Китаєм.
Масштабні китайські ІПсО виявляють й іноземні фахівці. Міжнародний центр аналізу соціальних мереж «Graphika Team» у своєму нещодавньому дослідженні розповів про масштабну ІПсО з дискредитації влади ДПП, що триває в інформаційному просторі Тайваню орієнтовно від травня минулого року. В її рамках використовується анонімний обліковий запис «Agitate Taiwan», який через свої акаунти у Facebook, YouTube і TikTok регулярно поширює компрометуючі відео та меми про ДПП. На початок грудня «Graphika» ідентифікувала понад 800 профілів і 13 сторінок у Facebook та по одному обліковому запису в YouTube і TikTok, які діють синхронно із вказаним акаунтом та поширюють критику ДПП, підтримку Гоміндана і компромат на інших учасників перегонів.
Такі зусилля частково мають успіх. Під час місцевих виборів наприкінці минулого року ДПП програла Гоміндану більшість муніципалітетів, а майже 60% тайванців виступили за зміну влади на острові й необхідність посилити економічну взаємодію з материковим Китаєм.
Зараз же, через рік, симпатії дещо змінились, і на президентських виборах більшість тайванців готові віддати голоси за кандидата від влади віце-президента Лай Чінте (Lai Ching-te, або Вільям Лай). За останніми опитуваннями, за три тижні до голосування він на понад 9% випереджає висуванця Гоміндану Хоу Юі (Hou Yu-ih).
ВОЗЗ’ЄДНАННЯ ЧИ СПІВІСНУВАННЯ?
Як видається сьогодні, неприємна Пекіну ДПП збереже владу на Тайвані. І якщо у разі перемоги Гоміндану можна впевнено прогнозувати зменшення напруженості між материком і островом, то якими траєкторіями можуть розвиватись події у випадку отримання ДПП влади на третій термін, передбачити складно. Наскільки реалістичною є спроба Китаю силою встановити контроль над Тайванем?
Ряд фахівців вважають високим ризик війни в Тайванській протоці вже у 2024-му чи в найближчі два-три роки. Заперечувати імовірність збройного конфлікту нерозумно, тим більше, що в умовах високої військової активності завжди присутній елемент фатальної випадковості чи помилки, яка спровокує зіткнення. Однак із визначенням термінів варто бути обережнішими.
Правильніше буде казати не про рік, коли Пекін направить армію підкорювати Тайвань, а про готовність Китаю провести таку операцію. Тобто, формування угруповання із необхідним для перемоги ударним потенціалом.
Як зазначають американські аналітики, НВАК швидко нарощує можливості свого Східного командування, відповідального за операції на тайванському напрямку, яке першим отримує найновіші системи зброї та бойову техніку. Китай посилено готується і, за деякими розрахунками, уже за три-чотири роки матиме достатньо кораблів, авіації і ракет, аби завдати Тайваню нищівного удару.
Правова основа для цього давно сформована. В законах КНР прямо записано, що проголошення Тайванем незалежності автоматично означає оголошення війни і початок військової операції, плани якої також уже мабуть готові й лише уточнюються з часом.
Про невідворотність «возз’єднання» заявляють і вищі китайські керівники, і причетні до тайванського питання відомства, у т.ч. МЗС, Міноборони та профільне урядове управління. Тому нічого нового Сі під час зустрічі з Байденом у Сан-Франциско не сказав, коли заявив, що «возз’єднання» Тайваню з Китаєм неминуче відбудеться, і зупинити його неможливо, хоча не назвав жодних часових рамок. Голова КНР уточнив, що материк віддає перевагу мирному шляху, та за потреби – не вагаючись застосує армію.
У Тайбеї добре розуміють катастрофічність війни з материком, тому і чинна президент Цай Інвень, і фаворит перегонів Лай Чінте постійно стверджують, що війна не є варіантом вирішення, і тайванська влада не має наміру загострювати ситуацію до збройного конфлікту. Проте на переговори з Пекіном сподіватись немає сенсу, хоча б тому, що він просто відмовляється вести будь-який діалог із владою ДПП, якій навісив тавро «сепаратистів».
Визначальною в питанні Тайваню залишається позиція Сполучених Штатів та міжнародного співтовариства загалом, яка полягає в збереженні статус-кво в Тайванській протоці. Це, з одного боку, передбачає утримання материкового Китаю від спроб силою взяти Тайвань під контроль, а з іншого, – вимагає від Тайбея не проголошувати незалежність острова.
Пекін, схоже, поки не має наміру ризикувати й переходити межу між погрозами й застосуванням сили. Китайські аналітичні установи ретельно аналізують всі аспекти російсько-української війни, реакцію західних союзників і вплив санкцій на країну-агресора та прораховують імовірні наслідки для Китаю у випадку розв’язання ним війни проти Тайваню.
Їх прогнози, без сумніву, вказують на зависоку плату за агресію, оскільки країна глибоко інтегрована у світові ринки і її економіка поки що значно залежить від імпорту. Але Пекіну не потрібне «возз’єднання» з островом за будь-яку ціну, тим більше в обмін на занепад материка.
Тайбею ж не можна провокувати збройний конфлікт, бо якщо він розв’яже війну, то залишиться сам на сам із Китаєм. США й решта союзників та партнерів не будуть підтримувати Тайвань у такому випадку. Їхні безпекові зобов’язання стосуються сценарію, коли материк атакує першим.
Тож доки лідери Тайваню обмежуватимуться закликами до незалежності, від Пекіна можна очікувати жорстких заяв, посилення економічного тиску, якому Тайвань із допомогою партнерів зможе дати раду, але не початку збройного конфлікту. Це і буде той статус-кво, про непорушність якого кажуть і в Китаї, і на Тайвані, й у світі.
Володимир Сидоренко