Десь за годину після того, як стали відомі перші висновки саміту ЄС, я вибіг на швидку каву зі своїм давнім брюссельським знайомим, дуже далеким від політики.

Як і більшість пересічних мешканців столиці ЄС, він нечасто буває у кварталі європейської бюрократії – великі споруди зі скла і бетону тут мало кого вражають. А от закрита через саміт станція метро і перекриті колючим дротом тротуари лише підкреслювали незатишність району.

“Перейдемо через дорогу, тут якось лячно!”

Коли я поділився новиною про те, що політики дали зелене світло переговорам про вступ до ЄС України та Молдови, мій знайомий раптом зупинився, він виглядав стривоженим: “Це ж нічого не означає, правда?”

То що ж означає рішення, яке вже багато хто назвав історичним, – і для України, і для ЄС?,

Історичний саміт

З одного боку, дійсно, ЄС не бере на себе зобовʼязань щодо майбутнього вступу України та Молдови. А переговори про вступ можна вести нескінченно довго. 

З іншого боку, це геополітичний зсув.

Окрім України та Молдови, на крок ближче до вступу в ЄС стала також Грузія, вона отримала статус кандидата, і Боснія і Герцеговина — переговори про її членство почнуться, коли будуть виконані передумови. Історія з БіГ тягнеться не перший рік, і в Європі завжди бракувало політичної волі дати їй хід.

Європа виходить зі своєї зони комфорту, щоб у майбутньому стати сильнішою. Це, напевно, найгостріше відчуття, що цими днями панує у Європейському кварталі Брюсселю.

Президент Європейської ради Шарль Мішель, що головує на самітах, назвав перший день саміту “історичним”, коли о третій ночі посміхаючись виходив із зали засідання.

Кава для Орбана

“Ми здивували усіх. Ми змогли у рекордний час ухвалити дуже потужне рішення про розширення у цілому, особливо щодо України”, – говорив Шарль Мішель.

Рішення саміту дійсно багатьох заскочило зненацька. Перед початком угорський премʼєр Віктор Орбан продовжував наполягати – він не підтримає рішення про відкриття переговорів з Україною. Журналісти готувалися до безсонної ночі.

Політики, що почали з’їжджатися ще зранку, тільки підживлювали загальні настрої. Естонська прем’єрка Кая Каллас жартувала: якщо треба, залишиться в Брюсселі до Різдва; фінський політик Петтері Орпо – що спакував багато сорочок. 

Коли в мережі Х з’явилося повідомлення Шарля Мішеля про те, що Європейська рада вирішила почати переговори про вступ з Україною та Молдовою, більшість журналістів в Будинку Європи відверто нудьгували. Один взагалі поїхав на футбол: “До опівночі нічого не буде”.

За кілька хвилин сталася друга сенсація — виявилося, під час голосування Віктор Орбан вийшов із зали у, як пізніше описали чиновники в Брюсселі, “заздалегідь узгодженій і конструктивній манері”.

Як саме вдалося узгодити таку незвичну політичну хореографію, залишається секретом. За однією з версій, канцлер Німеччини Шольц запропонував Орбану піти випити кави.

Відкривши шлях до переговорів про розширення ЄС, Орбан все-таки заблокував виділення п’ятдесяти мільярдів євро допомоги для України.

Але, здається, це уже нікого не турбувало: одночасно політики вирішили зібратися на екстрений саміт у січні, і переконували – там знайдуть спосіб погодити також і це питання.

Не порожні слова

У Брюсселі наголошують: переговори про розширення – це не порожня обіцянка. Хоча країни мають бути готовими втілити повністю усі реформи, необхідні для вступу в ЄС.

Питання, яке зараз часто ставлять одне одному присутні на саміті журналісти – “Думаєш, це дійсно станеться?” – у мене раптом викликало відчуття дежавю. Я памʼятаю, якою нескінченно довгою здавалася історія про “безвізовий режим” для України.

“Черговий важливий крок до скасування віз” — мені доводилося “включатися” в новини із таким заголовком приблизно раз на місяць протягом двох років. Навіть коли до фінального рішення залишався тиждень, я регулярно чув від українських колег — “та ні, зараз точно щось ще вигадають”.

Цього разу шлях, скоріше за все, буде довший. Наступний крок — переговорна рамка, яку треба ухвалити. А ще наступного року вибори в Європейський парламент, який може суттєво оновити склад брюссельських чиновників.

Але одну річ Брюссель уже встиг неодноразово продемонструвати у відносинах з Україною: зусилля неодмінно винагороджуються результатом.

Григорій Жигалов