Стратегія адміністрації Байдена щодо безпеки в Чорному морі стає все більш актуальною. Для її реалізації потрібен час і міцне партнерство, пише Арнольд К. Дюпюї для Atlantic Council.
Американська громадськість отримала одне з перших уявлень про стратегію адміністрації Байдена щодо безпеки на Чорному морі під час виступу помічника держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймса О’Брайена у жовтні перед Комітетом у закордонних справах Сенату.
Цей виступ відбувся після того, як американські сенатори Джин Шахін (D-NH) і Мітт Ромні (R-UT) представили Акт про безпеку Чорного моря, який закликав Раду національної безпеки, Державний департамент, Міністерство оборони та інші відомства розробити міжвідомчу стратегію безпеки і розвитку Чорного моря. Невдовзі конгресмени Майк Тернер (R-OH) і Вільям Кітінг (D-MA) представили супровідний законопроект у Палаті представників. Пізніше Шахін пообіцяв “продовжувати підштовхувати” адміністрацію Байдена до розробки стратегії.
Виступаючи перед Комітетом у закордонних справах Сенату, О’Брайен окреслив п’ять стовпів стратегії: посилення двосторонньої і багатосторонньої взаємодії; регіональна безпекова співпраця, підкріплена посиленою присутністю НАТО; економічна співпраця; енергетична безпека; і демократична стійкість.
Для спостерігачів за Чорноморським регіоном, стурбованих десятиліттями байдужості або неоднозначної позиції США щодо цього критично важливого регіону, двопартійні зусилля, спрямовані на подолання зростаючої нестабільності в умовах російської агресії, є позитивним явищем. Занадто довго риторика про стратегічну важливість Чорноморського регіону для європейської безпеки та національних інтересів США не призводила до конкретних дій. Повномасштабне вторгнення президента Росії Владіміра Путіна в Україну у 2022 році підвищило ставки і нагальність дій західних лідерів.
Хоча зусилля, що лежать в основі стратегії адміністрації Байдена, можуть бути гарним початком, нечітко визначена стратегія не обов’язково означає позитивний вплив на ситуацію на місцях – багато чого ще потрібно зробити. Асигнування потребують схвалення Конгресу, деякі члени якого стають дедалі скептичнішими і демонструють втому від війни в Україні, а їхня увага розпорошена через погіршення ситуації на Близькому Сході та зростання загроз з боку Китаю в Південно-Китайському морі. Сполучені Штати стоять на порозі року виборів, під час якого зовнішньополітичні дискусії, ймовірно, будуть спотворені або відкладені в довгу шухляду. Іншими словами, не варто очікувати чогось суттєвого щодо стратегії безпеки в Чорному морі до 2025 року.
Можливо, ще більш складним завданням буде заручитися підтримкою регіональних гравців у Чорному морі – групи країн, які, як відомо, відрізняються різноманітністю і суперечливістю поглядів. Тимчасово об’єднана страхом перед Росією, ця єдність може виявитися нетривалою і потребуватиме довгострокового, структурованого і всеосяжного підходу – з Вашингтоном у ролі чесного брокера, який надаватиме ще більшого значення регіональній стратегії, розробленій Сполученими Штатами.
Не можна ігнорувати інтерес великих регіональних гравців, таких як Україна, Румунія і Туреччина. Туреччина контролює протоки в Чорному морі і виходи з нього і, таким чином, зберігає значний військовий і політичний вплив за межами своїх кордонів. Будь-яка широка регіональна стратегія безпеки без мовчазної згоди Анкари буде практично неможливою.
Чорноморські країни-члени НАТО – Болгарія, Румунія і Туреччина – безумовно виграють від посилення уваги США до безпеки Чорноморського регіону. Однак ці країни вже мають захист за статтею 5 НАТО, а Росія старанно утримується від будь-яких відкритих військових дій проти члена НАТО. Україна, не будучи членом НАТО, отримала значну підтримку з боку Вашингтона і довела, що може стати пліч-о-пліч з Росією на полі бою. Щобільше, оскільки вона стримує Росію від доступу до інших регіонів Європи, Київ і надалі отримуватиме підтримку Заходу.
Менші країни Чорноморського регіону, які не є членами НАТО, можуть залишитися позаду. Сполученим Штатам слід приділити їм особливу увагу. Молдова перебуває під величезним тиском з боку Кремля, а Грузія (до якої вже вторглася росія і окупувала частину ) також є вразливою. Вірменія зараз переоцінює свої тісні зв’язки з Росією і розглядає можливість зміцнення відносин із Заходом. Будь-яка спроба Єревана вийти з орбіти Москви викличе жорстку реакцію Кремля. Специфічні потреби Азербайджану – ключового джерела європейської нафти і газу і головного конкурента Росії – також мають бути враховані в рамках чорноморської стратегії.
Крім того, важливо захистити свободу судноплавства в Чорному морі, особливо в умовах наявності морських мін і атак БПЛА на судноплавство. Хоча Конвенція Монтре може обмежити пряму військову підтримку, постійне лідерство США є життєво важливим для координації більш тісної співпраці між прибережними державами, а також для фінансування і навчання американських військових установ у регіоні.
Можливо, саме економічна та енергетична безпека є найбільш перспективними складовими стратегії. Ця стратегія повинна включати сильний компонент приватного сектору; реалізуючи її, Вашингтон повинен запропонувати підтримку і стимули для американських компаній, щоб вони прийшли в регіон. Крім того, країни регіону повинні продемонструвати належне управління і запропонувати рівні умови для залучення зовнішніх інвестицій.
У своїх свідченнях О’Брайен детально розповів про проект “Фенікс” – партнерство між Румунією і США, покликане підвищити енергетичну безпеку регіону. О’Брайен повідомив, що Корпорація фінансування розвитку та Експортно-імпортний банк США підписали листи про зацікавленість на загальну суму в чотири мільярди доларів “для розгортання проекту малого модульного реактора в Румунії”. Водночас прибережні держави працюють над зміцненням власної енергетичної безпеки, наприклад, реалізуючи офшорні енергетичні проекти в болгарських, румунських і турецьких водах. Проте Росія сповнена рішучості зберегти своє енергетичне домінування і, маючи схильність до зловмисних операцій впливу, ймовірно, намагатиметься перешкодити зусиллям Сполучених Штатів, спрямованим на допомогу прибережним країнам Чорного моря. Сполучені Штати та їхні регіональні союзники повинні бути готовими до ефективної стратегічної комунікаційної відповіді на випадок, якщо Росія розпочне операції зловмисного впливу – включно зі стратегічною дезінформаційною кампанією, покликаною зупинити проект “Фенікс”. Такі кампанії можуть бути не безпрецедентними, оскільки деякі європейські чиновники підозрюють (хоча і без чітких доказів), що Росія допомагала фінансувати протести проти проектів Chevron в Литві і Румунії в 2010-х роках.
Будь-яка стратегія, яка не супроводжується довгостроковим фокусом, достатнім фінансуванням і комунікаційною кампанією, що підкреслює, що регіон відкритий для бізнесу, в кінцевому підсумку зазнає невдачі. Спроба Сполучених Штатів серйозно поставитися до стратегії безпеки в Чорному морі вимагатиме від них постійної наполегливості, терпіння і глибоких кишень, щоб досягти успіху. Зрештою, це того варте.