Протягом останніх п’яти років китайсько-американський конфлікт значно мутував: торговельна війна змінилася технологічною, а потім першими етапами нової холодної війни
Дискусії з приводу різниці між тактикою та стратегією настільки ж багаті, наскільки й вічні. У статті, опублікованій 1996 року в журналі Harvard Business Review, Майкл Портер із Гарварду уважно розглянув це питання. Хоча він зосередив увагу на бізнесі, його аргументи можна застосовувати набагато ширше, зокрема до сьогоднішнього китайсько-американського суперництва.
Портер проводив відмінність між «операційною ефективністю» і стратегією, доводячи, що гнучкі компанії добре навчилися першого, але ігнорують друге. Він також показав різкий контраст між тактичними інструментами — серед них орієнтація на найкращих (benchmarking), перебудова бізнес-процесів (re-engineering) і загальне управління якістю (total quality management) — і стратегіями конкуренції, націленими на «вибір інших видів діяльності для забезпечення унікальної структури створюваної вартості».
Приблизно за 2500 років до Портера китайський військовий стратег Сунь-Цзи висловлював настільки ж глибокі міркування. У книзі «Мистецтво війни» Сунь писав, що «стратегія без тактики — це найповільніший шлях до перемоги», підкреслюючи взаємодоповнюваність цих двох аспектів військових рішень. Однак Сунь також вважав, що «тактика без стратегії — це шум напередодні поразки», застерігаючи проти фіксації на короткострокових цілях.
Хоча Портер відіграв важливу роль у сучасних дискусіях з приводу стратегії, у нинішній американській політиці не дуже шанують довгострокове мислення. Так було не завжди. Джордж Кеннан, спочатку як дипломат, а потім як учений, розробив стратегію стримування, яку США використовували проти СРСР під час Холодної війни. Ендрю Маршалл, будучи головою Управління загальної оцінки в Пентагоні, розширив американську військову стратегію. А Генрі Кіссінджер, зрозуміло, був видатним практиком у реалізації так званої «Великої стратегії».
Однак усе це були винятки, а не правило. Відтоді як колишній президент США Джордж Буш-старший пожартував «цю штуку бачення» напередодні президентських виборів 1988 року, стратегію не дуже високо цінують у Вашингтоні. Дані постійно мінливих результати опитувань фокус-груп у реальному часі стали дороговказною зіркою для американських політичних рішень.
Це особливо стосується китайсько-американського конфлікту, який протягом останніх п’яти років значно мутував: торгова війна змінилася технологічною, а потім першими етапами нової холодної війни. Опублікована в березні 2018 року доповідь Торгового представництва США про підсумки розслідування дій Китаю (відповідно до розділу 301 закону «Про торгівлю») закріпила тактичний підхід Америки до свого китайського суперника, натякаючи на очікувані незабаром жорсткі рішення.
Усе це різко контрастує зі стратегічними підходами Китаю, які знаходять своє вираження в його п’ятирічних планах і в довгострокових ініціативах у сфері промислової політики, наприклад, у неоднозначній програмі «Зроблено в Китаї 2025», у «Плані дій Інтернет-плюс» і «Плані розробки штучного інтелекту нового покоління». І не важливо, подобаються вам ці ініціативи чи ні, вони орієнтовані на досягнення конкретних цілей і доповнюються показниками, які допомагають визначити траєкторію руху з пункту А в пункт Б.
Америка вирішила зосередитися на покаранні Китаю за його непокору правилам і нормам глобальної системи, наприклад, притягнути Китай до відповідальності за порушення умов його вступу до СОТ наприкінці 2001 року. Це покарання набуло форми мит і санкцій, які США запроваджували в односторонньому порядку, що швидко викликало відповідні заходи Китаю за принципом «зуб за зуб».
Від самого початку цієї торговельної війни в середині 2018 року вона зводилася до протистояння американської тактики і китайської стратегії. Така невідповідність призвела до важливих наслідків, зокрема в так званій «телефонній війні», що стала новим фронтом у китайсько-американському технологічному конфлікті. Перший залп було зроблено в серпні, коли компанія Huawei, провідна технологічна компанія Китаю, застала США зненацька, випустивши новий смартфон Mate 60 Pro. Час його презентації, безсумнівно, було обрано спеціально, щоб збігтися з візитом міністра торгівлі США Джини Раймондо в Пекін.
Замовлене Bloomberg News у TechInsights розбирання цього пристрою показало, що новий китайський смартфон працює на чипі Kirin 9000s розміром 7 нм, який випускає провідний китайський виробник напівпровідників SMIC. Хоча цей смартфон поки що відстає від нового iPhone 15 компанії Apple (він працює на чипі 3 нм), прорив Huawei шокував захоплених санкціями американських чиновників, тому що став вітчизняним китайським продуктом, який має можливості аналогічні 5G.
Саме так і відбувається в конфліктах, у яких одна сторона зосереджена на тактиці, а інша — на стратегії. Чи треба дивуватися, що Huawei відреагував стратегічно на агресивну тактичну кампанію Америки з обмеження його базового бізнесу та виробничих ланцюжків. Коли 2019 року міністерство торгівлі США вперше внесло Huawei до «списку структур», що підлягають контролю над експортом (це стало серйозним ударом по смартфонах цієї компанії, які колись домінували на ринку), воно підштовхнуло до дій китайську компанію з одним із найвищих рівнів інвестицій у дослідження і розробки в країні. Портер не міг бажати більшого.
Тактичний підхід Америки до китайського технологічного сектору спрямований проти змішування військової та цивільної продукції; мета полягає в тому, щоб не допустити застосування технологій подвійного призначення у виробництві зброї. Раймондо і радник із національної безпеки Джейк Салліван уже попередили, що через цю ж призму США оцінюватимуть новий Mate 60 Pro. Це означає, що США можуть націлитися на новітній китайський споживчий пристрій, що потенційно негативно вплине на орієнтоване на споживачів зростання китайської економіки, яке більшість західних економістів, включно зі мною, давно вітають.
Однак не можна сказати, що у Китаю немає важелів у цій телефонній війні. Під сумнівним приводом захисту безпеки Китай почав обмежувати покупки iPhone чиновниками, і є натяки, що ця заборона може бути розширена, охопивши ще й працівників державних підприємств. Навряд чи такі кроки залишаться без наслідків для найдорожчої компанії Америки, оскільки на частку китайського ринку припадає майже 20% усіх глобальних доходів Apple. Найбільший ризик пов’язаний із залежністю Apple від Китаю як головної виробничої та складальної бази, попри розпочаті спроби перенести виробництво до Індії та В’єтнаму.
Важко сперечатися з Портером або Сунь-Цзи. Однієї лише тактики недостатньо, щоб компенсувати відсутність стратегічного мислення. Можете запитати про це Huawei або країну з найбільшим ринком смартфонів у світі. І спробуйте пояснити це Вашингтону.
Стівен Роуч