Де шукати спеціалістів для відбудови великих інфраструктурних об’єктів?

На перший погляд, це питання просте, а відповідь на нього – ствердна. Однак реальність протилежна: якщо відбудова ГЕС почнеться у 2024 році, то досвідчених кваліфікованих працівників в Україні знайти буде важко або неможливо.

Каховська ГЕС і “Мрія” – знищені символи праці кількох поколінь. Найновіша в Європі гідроелектростанція та суперлітак стануть символами економічного відродження України. Щоб ці амбітні плани стали реальністю, потрібні системи підготовки кваліфікованих кадрів та управління трудовим потенціалом країни.

ГЕС може стати найсучаснішою

Система каналів, прив‘язаних до Каховського водосховища, підживлювала поля Херсонської, Запорізької та Дніпропетровської областей, на яких у 2020 році сукупно зібрали 14% національного обсягу зерна і 19% соняшника. Виростити гарний врожай без зрошення майже неможливо. Роль Каховського водосховища в економіці України після відновлення стане набагато вищою.

Промисловий сектор України зазнав надзвичайно великих втрат. У найближчі роки перспектива пріоритетного розвитку аграрного-промислового сектору є більш вірогідною, тому система зрошення буде життєво необхідною.

Нова ГЕС може бути набагато потужнішою за попередню. Зведена у 2009 році в Судані ГЕС “Марове” пропускає на 20% менше води, ніж пропускала 66-річна Каховська ГЕС, але виробляє у 3,7 разу більше електроенергії. Майже в чотири рази потужнішою буде ГЕС Site C, яка через два роки почне працювати в Канаді.

(Не)залежність від іноземної робочої сили

Двадцять років тому в Китаї запустили найбільшу у світі гідроелектростанцію “Три ущелини”, яка спочатку покривала 10% потреб цієї країни в електроенергії. Плани збудувати ГЕС виникли сто років тому.

У середині 1940-х років до США вирушили на стажування 54 китайські інженери, які започаткували китайську школу гідроенергетики. У 1990-х роках Китай почав масове будівництво ГЕС. Під час зведення “Трьох ущелин” працювали 40 тис підготовлених у Китаї фахівців, не рахуючи тих, хто працював у суміжних галузях.

Іноземців залучали на етапах проєктування, налагодження виробництва турбін на китайських заводах за іноземними проєктами та на етапі фінальних випробувань.

Китай став одним з ключових на планеті “експортерів ГЕС”. Він пропонує експертні рішення та енергетичне обладнання країнам Азії та Африки, які розвивають гідроенергетику. При цьому значні обсяги робіт виконують китайські робітники. Схожий підхід у Канади, де 1 500 працівників місцевої компанії зводять ГЕС Site C.

Протилежний досвід має Судан, населення якого становить 46 млн людей. Там працюють вісім гідроелектростанцій. У 2009 році завершилося будівництво найновішої в країні ГЕС “Марове”. З 5 тис будівельників 50% були іноземцями. Цей підхід використовується і в Європі: для будівництва нафтохімічного комплексу Польща залучила 6 тис іноземців або 46% працівників на цьому обʼєкті.

В останні десятиріччя українські уряди готували програми розвитку, у яких заявляли про перспективи будівництва промислових підприємств. Проте на пальцях однієї руки можна перелічити програми, які передбачали підготовку кваліфікованих кадрів. Навіть зараз, коли говорять про відбудову водосховища, системи меліорації та ГЕС, то не приділяють належної уваги підготовці фахівців.

З великою ймовірністю можна сказати, що в Україні нема достатньої кількості спеціалістів, щоб за пʼять років у режимі 24/7 привести до ладу водосховище площею 2 155 кв км (як 2,5 площі Києва) та береговою лінією 896 км (як від Львова до Харкова), відбудувати ГЕС та меліоративні канали довжиною 1,1 тис км.

Мова йде про професії машиністів промислових тракторів, грейдерів, екскаваторів та кранів, арматурників, монтажників та зварювальників. Україна ще має час для вибору моделі кадрового забезпечення. Вона може бути традиційною, як у Китаї та Канаді, або такою, як у Судані чи Польщі. Обидві мають переваги та недоліки.

Check-list професійного резерву

Війна і пов‘язана з нею масова внутрішня та зовнішня міграції призвели до ще більшої зміни структури ринку праці. До великої війни ми мали приблизне уявлення про географічний та кількісний розподіли кваліфікованої робочої сили, проте до кінця не розуміли реальну потребу в працівниках певних кваліфікацій.

Зараз ситуація стала ще менш зрозумілою. Внутрішньо переміщені працівники опинилися в регіонах, де для них ніколи не було роботи за наявним фахом, а дефіцит завжди затребуваних робітничих професій став ще більшим. Бізнес бореться за кваліфікованих працівників, не зовсім розуміючи, де вони і скільки їх є на ринку. Така ситуація гальмує роботу навіть невеликих бізнесів.

Конфедерація роботодавців України та Інститут професійних кваліфікацій склали перелік спеціальностей, які будуть необхідні для відновлення водосховища, системи меліорації, каналів і будівництва ГЕС.

Ми зібрали інформацію про кількість студентів, які проходили підготовку в закладах професійно-технічної освіти у 2022-2023 навчальному році в макрорегіоні навколо Каховської ГЕС: у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях. Результати насторожують.

Наприклад, кількість студентів, які навчалися керувати бульдозером та автогрейдером у професійно-технічних освітніх закладах, становить всього 27. Потрібно взяти до уваги, що для роботи на цих машинах випускнику потрібно отримати права на керування за однією чи кількома з десятьох категорій.

Стільки ж студентів проходять навчання за фахом монтажників металевих конструкцій, а монтажників сталевих та залізобетонних конструкцій – 31. Усі перелічені фахівці потрібні для відновлення водосховища, обладнання каналів, зведення конструкцій ГЕС та монтажу обладнання.

З урахуванням того, що в макрорегіоні потрібно відновлювати не тільки ГЕС, а й десятки міст та сотні сіл, то цих фахівців, швидше за все, не вистачить.

Мирне використання військового досвіду

Підготувати необхідну кількість кваліфікованих працівників у стислі строки – складне, але реальне завдання. З початку великої війни швидку підготовку в Україні, ЄС та США пройшли тисячі українських військових, які освоїли нові зразки зброї і здобули нові навички. В основі цих процесів – чітке розуміння необхідної чисельності фахівців, виходячи із завдань, кількості і типів техніки, що є на фронті.

Такий же підхід потрібно використати і на “трудовому фронті”, роблячи поправку на вільність вибору професій, рівень зарплат та умови праці. Ось, на наш погляд, перелік ключових питань, які потрібно вирішити, щоб суттєво зменшити дефіцит кваліфікованих працівників під час післявоєнної відбудови країни.

1. Необхідний комплексний аналіз потреби в трудових ресурсах за певними кваліфікаціями та професіями для конкретних обʼєктів відновлення. Ми повинні розуміти, де, у яких обсягах і коли потрібні працівники і яких кваліфікацій.
2. Потрібно скласти і вести баланс трудових ресурсів. Порівняння потреби і наявних фахівців дасть уявлення про масштаби дефіциту кадрів з урахуванням спеціальності, рівня кваліфікації, місця проживання, віку і поточної зайнятості.

Тоді буде розуміння, як компенсувати дефіцит: шляхом внутрішньої міграції, повернення фахівців з-за кордону, підготовки або перепідготовки в закладах професійно-технічної освіти або масового залучення кваліфікованих іноземців.

3. Потрібен єдиний координатор ринку праці. Зараз цю функцію не виконує жоден орган влади. Державна служба зайнятості опікується лише безробітними. Немає системи, яка б дозволила максимально ефективно координувати трудові ресурси країни й оперативно реагувати на запити бізнесу та роботодавців. Кожен великий проєкт повинен аналізуватися на предмет кількості та якості фахівців.
4. Систему професійно-технічної освіти слід вмонтувати в загальну систему управління трудовими ресурсами. Зараз замовлення окремо формують держава і регіони. Частина професійних закладів передана в регіональну власність, іншою частиною опікується держава. Як показує досвід, обсяг держзамовлення і реальні потреби ринку часто не збігаються. Окреме питання – наявність сучасного навчального матеріалу та доступність сучасної техніки для підготовки кадрів.
5. Потрібно підвищити мобільність робочої сили. Відновлення або будівництво стратегічних об‘єктів потребуватиме переміщення, можливо, тимчасового, великої кількості працівників, яких треба мотивувати підвищенням виплат і наданням житла. Це своєрідний трудовий фронт з усіма його викликами.

Покрити потребу в 5-6 тис працівників на спорудженні ГЕС лише завдяки кадрам однієї чи навколишніх областей навряд чи можливо, адже багато інших об‘єктів теж потребуватимуть працівників. У пригоді може стати досвід вахтового методу роботи, не були б зайвими і “трудові надбавки” на кшталт доплат військовим.

6. Потрібно пам‘ятати про конкуренцію країн за трудові ресурси. Німеччина, у якій опинилося найбільше українських біженців, відчуває дефіцит близько 400 тис кваліфікованих фахівців на рік. Де возз‘єднаються українські родини і залишаться жити після закінчення війни – в Україні чи в Євросоюзі – відкрите питання. Від цього залежатиме, куди поїдуть українські чоловіки після перемоги.

Це неповний перелік викликів для відбудови. Чим раніше ми їх осмислимо і почнемо вирішувати, тим швидше почнеться підготовка об’єктів до відновлення. Україна повинна виграти і виграє війну: на військовому та економічному фронтах.

ОЛЕКСІЙ МІРОШНИЧЕНКО
президент Конфедерації роботодавців України