Чого очікувати Україні на саміті НАТО у Вільнюсі 11–12 липня? Яка перспективи членства Швеції? Якими будуть оборонні плани Північноатлантичного альянсу та відносини блоку з іншими партнерами? Про це пише Wider Europe, інформаційний бюлетень Радіо Свобода, присвячений ключовим питанням, що стосуються Євросоюзу, НАТО та інших інституцій, а також їхніх відносин із Західними Балканами та країнами Східної Європи.

Що отримає Україна?

Для України цей саміт – це можливість уникнути чергового «Бухаресту» чи «Будапешту». Під «Бухарестом» мається на увазі саміт НАТО 2008 року в румунській столиці, на якому військовий альянс заявив, що Україна і Грузія стануть його членами, але не встановив конкретних термінів. Усі чудово розуміють, що декларація саміту НАТО у Вільнюсі не буде запрошувати Київ до членства безпосередньо вже зараз.

Ніхто не має бажання надати країні, яка перебуває у військовому стані, гарантії статті 5 (напад на будь-якого члена НАТО – це напад на всіх).

Замість цього вони будуть намагатися знайти спосіб пообіцяти Україні членство, коли ситуація покращиться. Саме тут у гру вступає «Будапешт». Це посилання на три меморандуми 1994 року, в яких Росія, Велика Британія і США надали Україні (а також Білорусі і Казахстану) гарантії безпеки в обмін на те, що Київ відмовиться від своєї ядерної зброї з радянських часів.

Поки Україна очікує можливого членства в НАТО, вона хоче «гарантії» або «забезпечення», що Захід буде продовжувати підтримувати її у військовому плані. Як саме – це буде одним з головних питань саміту.

Детально:

• Більшість чиновників НАТО, з якими спілкувався журналіст Радіо Свобода Рікард Юзвяк, визнають, що насправді єдиною гарантією безпеки є членство в НАТО. Фінляндія і Швеція це вже зрозуміли (про це пізніше), коли подали заявки на вступ відразу після російського вторгнення. Гарантії безпеки можуть бути запропоновані членами Альянсу лише на двосторонній основі.
• Не виключено, що країни НАТО напередодні саміту або у Вільнюсі будуть хотіти підтримувати Україну у військовому плані «стільки, скільки буде потрібно», надаючи більше зброї, боєприпасів або навіть тренуючи українських військових. Також є можливість, що G7 прокоментує це окремо, тим більше, що всі країни «Групи семи» будуть у Вільнюсі (прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда також буде присутній).
• НАТО запропонує Україні 500 мільйонів євро (538 мільйонів доларів) на рік у найближчому майбутньому для військових потреб. Ця сума може потенційно зрости.
• Найбільша проблема полягає в семантиці: як написати декларацію так, щоб уникнути ще одного «Бухареста» і не розчарувати Україну, але водночас заспокоїти такі обережні країни, як США та Німеччина, які остерігаються великих зобов’язань щодо членства в НАТО через війну з Росією, яка володіє ядерною зброєю?
• Одне з можливих рішень: заявити, що Україна приєднається до Альянсу, як тільки дозволять «умови». Також є можливість, що союзники по НАТО повернуться до цього питання на наступному саміті у Вашингтоні влітку наступного року.
• Україна також робить все для того, щоб стати членом НАТО без здобуття Плану дій щодо членства (ПДЧ) перед вступом до НАТО. ПДЧ – це «попередній етап» членства в НАТО, в якому країна-претендент отримує індивідуальну національну програму підготовки до майбутнього членства, яка може охоплювати не лише оборонні аспекти, а й політичні, безпекові та правові питання. Багато з нинішніх членів НАТО з Центральної та Східної Європи потребували ПДЧ перед вступом до Альянсу. Але є ознаки того, що Києву він не знадобиться – так само, як Фінляндії та Швеції він не був потрібен перед початком процесу вступу до Альянсу.
• Найважливіше питання: чи будуть українці задоволені результатами саміту? Хоча очікується, що президент України Володимир Зеленський приїде на саміт, існують спекуляції, що він не братиме участь у саміті, якщо виглядатиме, що цілі саміту недостатньо амбітні. Проте більшість очікує, що він буде присутній і стане співголовою інавгураційної Ради Україна-НАТО – оновлених політичних відносин, в яких Київ сидітиме за столом переговорів як рівноправний учасник, із правом скликати зустрічі з військовим альянсом, коли він вважатиме це за потрібне.

Вступ Швеції в НАТО?

Мало хто з чиновників НАТО очікував, що це питання затягнеться так надовго. Швеція подала заявку на вступ разом з Фінляндією навесні 2022 року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і багато дипломатів очікували, що цей процес завершиться до осені. Але в Анкари були інші плани. Перед тим, як схвалити вступ Швеції до НАТО, Туреччина вимагала від неї зняти ембарго на постачання зброї до Туреччини, оновити антитерористичне законодавство та видати осіб, яких Туреччина вважала причетними до терористичної діяльності.

Хоча Туреччина погодилася на вступ Швеції та Фінляндії в НАТО на саміті в Мадриді минулого року, Анкара утримувалася від ратифікації протоколів про вступ доти, доки не буде досягнуто прогресу в цьому питанні. Спалення Корану на демонстрації в Стокгольмі та подібні події особливо загострили відносини між Анкарою і Стокгольмом перед тим, як Фінляндія приєдналася до НАТО на початку квітня.

Детально:

• Два варіанти розвитку подій: повторення Мадридського саміту – президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зустрінеться зі шведським прем’єром Ульфом Крістерссоном у Вільнюсі за день до початку саміту, щоб досягти угоди, яка прокладе шлях до ратифікації в турецькому парламенті в липні або восени; або вони можуть провести «конструктивні переговори», після яких буде потрібна подальша робота на різних дипломатичних рівнях.
• Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ зустрівся з міністрами закордонних справ і керівниками розвідки і безпеки Фінляндії, Швеції і Туреччини 6 липня, щоб переговорити деталі напередодні саміту у Вільнюсі. Після зустрічі він назвав її «продуктивною» і припустив, що на саміті може бути ухвалене позитивне рішення.
• Чиновники НАTO, з якими я розмовляв на умовах анонімності, кажуть, що Ердоган хоче бути ключовим діячем і ухвалити якесь рішення, оскільки до саміту буде зосереджена вся увага ЗМІ. Вони зазначають, що очікування були низькими і напередодні Мадридського саміту, але також кажуть, що переговори «віч-на-віч» на найвищому рівні тоді допомогли дійти згоди.
• Далі вони зазначають, що може знадобитися ще одна зустріч: між Ердоганом і президентом США Джо Байденом, на якій США може пообіцяти Туреччині американські винищувачі F-16. Цей крок може стати вирішальним для укладення угоди.
• Але, наприклад, спалення Корану в Швеції може стати перешкодою. Туреччина і більша частина мусульманського світу зі злістю відреагували на спалення мусульманської священної книги біля стокгольмської мечеті 28 червня на знак протесту, приуроченого до Ід аль-Адха, одного з найсвятіших свят ісламського календаря.
• Демонстрація була дозволена шведським судом після того, як подібні запити були відхилені владою, посилаючись на загрозу національній безпеці. За останні дні було подано щонайменше три заявки на спалення релігійних книг, і шведська влада тепер має «справжню мігрень». Дипломати, з якими я розмовляв, кажуть, що, останній підпалювач Корану принаймні був звинувачений в агітації проти етнічної чи національної групи, і що вони планують подібні звинувачення у випадку таких ситуацій.
• Якщо у Вільнюсі буде досягнуто домовленості, існують спекуляції, що турецький парламент все ще може схвалити ратифікаційний документ до жовтня. Угорщина на знак солідарності з Анкарою також не ратифікувала протокол про приєднання Швеції. Хоча є ознаки того, що угорські законодавці відклали голосування на осінню сесію, Будапешт неодноразово наголошував, що він не буде останньою країною, яка ратифікує протокол; тому не варто виключати, що Швеція стане членом НАТО вже цього місяця.

Визначення основних завдань НАТО

Можливо, найважливішим рішенням, яке, ймовірно, буде ухвалене на саміті НАТО, є схвалення перших всеохоплюючих планів оборони Північноатлантичного альянсу з часів закінчення Холодної війни. Вони становлять «ядро» НАТО: як захистити території всіх 31 країн-членів.

Чотири тисячі сторінок засекречених планів мають бути схвалені і охоплювати три основні регіони: північний, тобто Атлантичний і Арктичний регіони, центральний, тобто Європу від Балтії до Альп, і південний, що простягається на південь від Альп до Середземномор’я і включає країни НАТО, розташовані навколо Чорного моря. Звичайно, є також розділи присвячені кібербезпеці. Якщо ці плани будуть схвалені, з ними прийде ще більш детальне планування, яке інформуватиме про те, яку саме частину території або моря вони повинні захищати в разі нападу.

Детально:

• Ці плани, по суті, мали бути узгоджені вже до саміту, але Туреччина стоїть на цьому шляху. Анкара, наприклад, наполягала на тому, щоб у планах Босфор називався «турецькою протокою», а також хотіла зробити більший акцент на боротьбі з тероризмом, а не просто зосередитися на загрозі, яку сановить Росія.
• Але великою проблемою залишається те, як перейти від планів до реальності: чи достатньо військових, військової техніки і грошей? НАТО вміє обіцяти. Минулого року в Мадриді члени Альянсу домовились про те, що 100 тисяч військовослужбовців будуть готові до розгортання протягом 10 днів, а 300 тисяч – протягом місяця. Але вони досі не досягли цієї мети.
• Ще гірше з оборонними витратами. На саміті НАТО в Уельсі в 2014 році було узгоджено, що кожен член Альянсу витрачатиме 2% ВВП на оборону до 2024 року – показник, якого всі члени НАТО змогли досягти за часів Холодної війни. Через рік після того, як ця обіцянка мала бути виконана, Альянс в цілому навіть не наблизився до її досягнення.
• Лише сім країн – Естонія, Греція, Латвія, Литва, Польща, Велика Британія, Сполучені Штати досягли 2-відсоткового порогу в 2022 році. У 2023 році до них приєднається найновіший член НАТО Фінляндія, а також Угорщина, Румунія і Словаччина. Німеччина має досягти цього порогу наступного року, а Франція у 2025 році. Але деякі чиновники НАТО зазначають, що декілька країн можуть досягти 2-відсоткового показника, але не зможуть його утримувати.
• Нове зобов’язання у Вільнюсі: показник 2% має бути «нижньою межею» а не «верхньою». Це не проблема для таких країн, як Естонія, Польща та США, які витрачають 3% і більше. Але для інших це може бути лише черговим зобов’язанням, яке не буде виконано.
• Інша проблема полягає в тому, що НАТО знову доведеться повернутися до своєї мети. Після 20 років переважно партизанських бойових дій в Афганістані виникає запит на інвестиції в літаки, танки і артилерію – і ця потреба існувала ще до того, як багато союзників по НАТО почали надавати таку військову техніку в Україну.
• Інша проблема – виробництво артилерії. Незважаючи на те, що європейські країни повільно розширюють виробництво, в основному для того, щоб забезпечити Київ більшою кількістю снарядів, Росія все ще випускає місячну норму артилерійського виробництва в Європі (20 000–25 000 снарядів в місяць) за один день на фронті в Україні.

Усі інші союзники НАТО

Вся увага на саміті, безсумнівно, буде приділена Україні, але у Вільнюсі присутні й інші країни, які не є членами НАТО. У перший день саміту, 11 липня, відбудеться неформальне засідання Північноатлантичної ради (ПАР) разом з «партнерами в зоні ризику» – в даному випадку Боснією і Герцеговиною, Грузією і Молдовою – вони будуть представлені міністрами закордонних справ своїх країн. На другий день, 12 липня, відбудеться засідання з лідерами чотирьох «Індо-Тихоокеанських партнерів» – Австралії, Японії, Нової Зеландії Південної Кореї – повторюючи формат, вперше використаний в Мадриді в 2022 році. Ця зустріч значною мірою відображає зростаюче занепокоєння всередині альянсу щодо Китаю; але між країнами існують розбіжності щодо того, чи НАТО має рішати питання, пов’язаних з Пекіном.

Детально:

• Одним з результатів цієї внутрішньої напруженості є те, що НАТО досі не досягла консенсусу щодо відкриття свого офісу в Токіо, причому Франція не є великим прихильником цієї ідеї. Проте на саміті НАТО розробить нові програми співпраці з Індо-Тихоокеанськими країнами, які охоплюватимуть морську та кібернетичну сфери і нові технології.
• Поєднання Боснії і Герцеговини, Грузії і Молдови є досить дивним. Перші дві країни є претендентами на вступ до НАТО, які, як і Україна, мають пропозиції щодо майбутнього членства, але не мають конкретних термінів. Молдова, з іншого боку, є конституційно нейтральною країною, і її населення глибоко розділене щодо потенційного членства.
• Для Грузії це також певна деградація. Посадовці НАТО, з якими я спілкувався, кажуть, що це «роз’єднання» просто підтверджує, що українське керівництво зараз сильно наполягає на членстві в НАТО.
• Виступ прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі на саміті Globsec у Братиславі, в якому він заявив, що причиною нинішньої масштабної війни було бажання України вступити в НАТО не допомогли. Але те, що можна почути в коридорах у Брюсселі, свідчить, що Тбілісі має зробити більше для покращення грузинсько-українських відносин і продемонструвати більшу політичну підтримку Києву. Залишається надія, що Україна може створити прецедент для Грузії, яка рухається вперед на шляху до НАТО.
• На саміті союзники продовжать виділяти кошти на посилення обороноздатності Грузії, зокрема, у сфері РХБЯ (радіологічного, хімічного, біологічного і ядерного захисту), а також на реконструкцію навчальних центрів у Грузії.
• Для Боснії і Герцеговини очікується укладення угоди про пакет підтримки на суму 30 млн. євро, що передбачає фінансування 12 проєктів у таких сферах, як кібербезпека, повітряна медична евакуація та посилення військової поліції.
• Для Молдови НАТО розробила так званий «посилений пакет розбудови оборонного потенціалу», спрямований на боротьбу з дезінформацією, кіберзагрози, і модернізацію оборонних інституцій країни.
• Цікаво, що у світлі нещодавніх заворушень на півночі Косова, під час яких були атаковані війська НАТО KFOR (Kosovo Force), ця країна формально не є на порядку денному НАТО. Присутність KFOR була збільшена на 500 солдатів, і тепер загальна кількість миротворців становить 4300; але на саміті не очікується жодних дискусій у цьому питанні, якщо тільки один з лідерів не підніме його прямо.

Радіо Свобода