Це нагадує гру в шахи, де дві сили, які беруть участь у війні, обережно пересувають свої фігури, щоб отримати якнайбільшу підтримку.
У цьому складному рівнянні Латинська Америка не стала винятком і викликала інтерес і Москви, і Києва.
Володимир Зеленський провів віртуальні зустрічі з деякими лідерами регіону, зокрема з лідером Чилі Габріелем Боричем, з яким 21 березня обговорив можливість досягнення “більшої консолідації” латиноамериканської підтримки України, пише ВВС.
Hoy volvimos a encontrarnos con el Presidente de 🇺🇦 @ZelenskyyUa. Conversamos sobre el curso de la guerra, el sufrimiento de un pueblo y la decisión de la CPI, además del apoyo que como 🇨🇱 seguiremos brindando en todos los espacios multilaterales para alcanzar la necesaria paz. https://t.co/PbLlOvz7la pic.twitter.com/6ImskSKHPF
— Gabriel Boric Font (@GabrielBoric) March 21, 2023
З цією метою український лідер виступив перед конгресом Чилі, і це стало його першим виступом перед парламентом Латинської Америки.
Він закликав Чилі “приєднатися до коаліції країн, які допомагають Україні відстоювати незалежність”.
У липні 2022 року в Києві відбулася єдина особиста зустріч Зеленського з президентом латиноамериканської країни.
Це була зустріч із гватемальським колегою Алехандро Джамматтеї.
Володимир Путін, зі свого боку, продовжує зміцнювати свої зв’язки зі старими союзниками, такими як Венесуела, Нікарагуа та Куба, і розпочав комунікаційну кампанію на свою користь через державні ЗМІ, присутні в різних країнах регіону.
Попри ці зусилля, ставлення до Росії та України з боку більшості країн Латинської Америки було, щонайменше, неоднозначним. Експерти з міжнародних відносин схарактеризували його як “нейтральне”. Вони нагадують про давню історію “неприєднання” у конфліктах великих держав.
Але все ж слід визнати, що деякі важливі сигнали на користь Києва є.
У лютому більша частина регіону проголосувала за резолюцію Генеральної асамблеї ООН із закликом до припинення бойових дій і вимогою до Росії “негайно, повністю і безумовно вивести свої війська з території України”.
Проте досі жодна латиноамериканська країна не пішла далі дипломатичних декларацій.
Прикладом тому є їхня відмова надіслати зброю в Україну – попри тиск з боку США та Німеччини. Президент США Джо Байден навіть запропонував замінити озброєння країн Латинської Америки (вироблене в Росії) на більш якісне американське.
Але пропозиція не мала успіху.
“Навіть якщо вона опиниться на металобрухті в Колумбії, ми не передамо російську зброю(придбану раніше в Росії зброю колумбійської армії. – Ред.) для вивезення в Україну для продовження війни”, – відповів президент Колумбії Густаво Петро.
“Ми не на жодній стороні. Ми за мир”, – додав він.
Подібну відповідь дали інші президенти, такі як Луїс Інасіу Лула да Сілва у Бразилії та Альберто Фернандес в Аргентині. І це рішення Москва розцінила як підморгування з боку регіону Росії.
З іншого боку, попри те, що Зеленський закликав Латинську Америку запровадити санкції проти Росії, переважна більшість країн цього не зробила.
Що стоїть за цим нібито “нейтралітетом”? І що поставлено на карту для різних країн Латинської Америки, коли йдеться про підтримку Росії або України в конфлікті? Ось чотири ключові елементи, які відповідають на ці запитання.
1. Могутність Китаю
Візит президента Китаю Сі Цзіньпіна до Москви 20 березня був сприйнятий світом як чіткий знак підтримки Росії в той час, коли Кремль перебуває під сильним міжнародним тиском.
З початку війни відносини Росії з Китаєм відіграли ключову роль у протистоянні цьому тиску.
Пекін поглинув значну частину російського експорту вуглеводнів і таким чином пом’якшив вплив західних санкцій на економіку євразійської країни. І, як стверджують США, Сі Цзіньпін зараз оцінює можливість надсилання зброї та боєприпасів до Росії. Те, що китайський уряд категорично заперечує.
Хоча Сі Цзіньпін намагається позиціонувати себе як посередника для досягнення миру, а не як сильного союзника Путіна, правда полягає в тому, що його дружні сигнали Кремлю насторожили світ, у тому числі Латинську Америку, яка зараз має тісні торговельні відносини з Китаєм.
Лише за останні 20 років – між 2000 і 2020 роками – торгівля між регіоном і Китаєм збільшилася в 26 разів, з 12 млрд доларів США до 310 млрд доларів США, згідно з даними ООН.
Для кількох південноамериканських країн, таких як Чилі, Перу, Колумбія, Бразилія та Аргентина, Китай сьогодні є важливим партнером, до якого спрямовується значна частина їхнього експорту, наприклад, корисних копалин (зокрема, мідь) або аграрної продукції (таких як соєві боби). .
З цієї причини експерти, опитані BBC Mundo, сходяться на думці, що країни Латинської Америки мають уважно стежити за дружбою Сі Цзіньпіна з Путіним.
“Враховуючи економічний вплив Китаю в Латинській Америці, і особливо в Південній Америці, вони повинні взяти до уваги цю ситуацію і подумати про те, як підтримка тієї чи іншої країни може вплинути на них”, – каже Маргарет Маєрс, директорка департаменту Азії та Латинської Америки в центрі досліджень Міжамериканського діалогу.
“Я думаю, що це одна з причин, які пояснюють, чому Бразилія не критикувала різко те, що відбувається з війною в Україні”, – додає він.
Памела Аростіка, директорка Мережі Китаю і Латинської Америки (Redcaem) каже, що регіон не може ігнорувати те, що російське вторгнення в Україну відбувається в контексті торговельної війни між Сполученими Штатами та Китаєм, яка, на її думку, є “набагато глибшою”.
“Вони змагаються за те, хто буде наддержавою в найближчі роки. І тому для Китаю так важливо мати східний блок. Йому потрібні союзники такого масштабу, як Росія, і цілі регіони, такі як Латинська Америка”, – пояснює вона.
Докторка політичних наук додає, що “час витончених підходів минув, тепер все набагато більш прямолінійно. Ми друзі чи ні? Вони зі мною чи ні? Тому багато країн Латинської Америки зберегли амбівалентне ставлення – через страх перед наслідками”.
Памела Аростіка каже, що також слід мати на увазі економічну кризу, яка вражає багато країн Латинської Америки, і роль Китаю як джерела позик.
“Країни мають зважувати, що може викликати гнів Китаю, і наслідки, які це може мати для бажання отримати, наприклад, кредит”.
Подібної думки дотримується Джон Гріффітс, керівник відділу досліджень безпеки та оборони AthenaLab Foundation, чилійського аналітичного центру, який досліджує міжнародні відносини, безпеку та оборону.
“На стратегічному рівні кожна латиноамериканська країна повинна розглядати свої відносини з Китаєм, щоб здійснювати свою зовнішню політику. І є деякі інтереси, які завадили кільком країнам регіону рішуче не схвалювати агресію Росії проти України”, – зазначає він.
2. Торгові та політичні відносини з Росією
Попри те, що прямі комерційні зв’язки між Росією та Латинською Америкою не настільки поширені – вони становлять, наприклад, лише 0,6% експорту регіону, є деякі країни та сектори, які можуть постраждати від більшого впливу у випадку розриву відносин з Москвою.
Для експорту масла, лосося, сиру і фруктів – яблук, бананів та груш, які виробляють або вирощують у таких країнах, як Парагвай, Чилі, Аргентина, Еквадор, Бразилія та Колумбія, Росія є серед основних ринків.
Щодо імпорту, хоча Москва також має низьку загальну частку на континенті, вона відправляє деякі стратегічні продукти для виробництва. Це стосується добрив, які є ключовими для сільськогосподарських виробників, таких як Аргентина та Бразилія.
Фактично минулого року Путін запевнив тодішнього президента Бразилії Жаїра Болсонару, що Росія “є відданою” зобов’язанням гарантувати “безперебійне постачання” добрив.
Бразилія імпортує понад 80% добрив, які вона використовує, і Росія є її основним постачальником.
За даними Економічної комісії для Латинської Америки та Карибського басейну (Cepal), Росія також є “важливим постачальником певних ключових матеріалів для виробництва каталітичних нейтралізаторів і напівпровідників”, тому дефіцит може посилити тиск на автомобілебудівний сектор регіону, який вже стикається з обмеженнями поставок.
Але крім того, що є суто економічним та комерційним, зрозуміло, що Росія також має давні політичні відносини в регіоні, які нелегко розірвати.
Невелика, але релевантна група країн Латинської Америки продемонструвала свою пряму та відверту симпатію до позиції Росії в конфлікті. Венесуела є однією з них, оскільки Росія для неї є однією з центральних опор політичної та військової підтримки.
Куба, Нікарагуа та Болівія також висловили підтримку Путіну через опозицію до США.
З іншого боку, важливо зазначити, що війна в Україні збігається з приходом нової хвилі лівих президентів у Латинській Америці, підтримуваних коаліціями, які історично мали спорідненість із тодішнім Радянським Союзом.
З 2018 року ці лідери очолили Мексику, Аргентину, Болівію, Перу, Гондурас, Чилі, Колумбію та Бразилію.
“Багато з них історично тяжіли до Росії. Тож урядам не так легко сказати, що вони за Україну”, – пояснює Памела Аростіка.
Зі свого боку, академічний експерт з питань Латинської Америки з університету Ка Фоскарі у Венеції Луїс Бенедуці каже BBC Mundo, що “для багатьох лідерів бути з Україною означає бути з США”.
“Історія американського імперіалізму є дуже важливою, якщо розглядати реакцію цих країн, які сьогодні переживають зміни у напрямку прогресизму (соціал-демократії. – Ред.)”, – додає він.
Випадок Габріеля Борича в Чилі, мабуть, порушує правило, оскільки з самого початку він рішуче засуджував Путіна за вторгнення. Але, на думку експертів, яких опитала BBC Mundo, решта висловили слабкі ознаки підтримки.
Президент Лула да Сілва, наприклад, тепер пропонує себе посередником для досягнення миру. Однак, на думку міжнародних аналітиків, його позиція може вилитися у перевагу на користь Москви.
“Спроби посередництва, швидше за все, підуть на користь Росії. Україні потрібно боротися, щоб визволити своїх громадян. Москва може погодитися на припинення вогню, щоб “заморозити” лінію фронту та зберегти контроль над окупованими територіями, чекаючи, щоб отримати достатньо сили та впевненості для руху вперед”, – сказав Бразильській службі ВВС Кір Джайлз, старший радник програми Росії та Євразії у Chatam House.
Таким чином, попри те, що багато хто наполягає на тому, щоб називати Латинську Америку “заднім двором” Сполучених Штатів, правда полягає в тому, що різноманітність позицій цих країн щодо російського вторгнення в Україну свідчить про те, що Москва все ще викликає симпатії на континенті.
3. Зв’язки з США і Заходом
Але Латинській Америці не так легко відвернутися від України, яку рішуче підтримують Сполучені Штати та Захід.
З ними існують глибокі та давні торговельні, політичні та військові зв’язки.
У комерційному плані, наприклад, 42% загального експорту регіону (еквівалент 8,5% регіонального ВВП) надходить до США, тобто це перевершує частку Китаю.
Тоді як, за даними ECLAC, на Європейський Союз припадає 9% експорту, і лише у 2022 році він зріс на 26% порівняно з попереднім роком.
Основними торговельними партнерами США є Мексика, Бразилія, Чилі, Колумбія та Перу.
Мексика особливо важлива в цьому сценарії, тому що, має кордон із Сполученими Штатами протяжністю понад 3000 кілометрів, вона має зв’язок, який виходить далеко за межі дипломатичних і офіційних відносин.
Вони не тільки є стратегічними торговельними партнерами – за даними Державного департаменту США, у 2021 році торгівля товарами та послугами між двома країнами перевищила 720 мільярдів доларів США, що робить Мексику другим за величиною торговим партнером Сполучених Штатів, – але вони також мають займатися такими складними питаннями, як співпраця у сфері міграції та безпеки.
Хоча президент Андрес Мануель Лопес Обрадор (АМЛО) не піддався впливу з боку України щодо запровадження економічних і політичних санкцій проти Росії – і він також не хотів надсилати зброю Києву – Мексика голосувала за резолюцію ООН, яка вимагала від Росії припинити ворожі дії щодо України у лютому.
Таким чином Андрес Мануель Лопес Обрадор жонглював, намагався залишатися максимально нейтральним, стверджував, що його країна за “мир і діалог”.
З іншого боку, важливим елементом, який кілька країн Латинської Америки повинні брати до уваги, аналізуючи свою підтримку України, є їхні міцні стосунки з Заходом у військовій сфері.
“Є важлива частина латиноамериканських країн, які завжди будуть супроводжувати Сполучені Штати через безпекові питання. Це випадок Колумбії або багатьох країн Центральної Америки, які залежать від Сполучених Штатів у військовому плані”, – пояснює BBC Mundo політологиня і експертка з міжнародних відносин Пауліна Астроса.
Подібної думки дотримується і Джон Гріффітс.
“Чилійські ВПС, наприклад, залежать від свого альянсу зі Сполученими Штатами, від свого парку винищувачів F16. Чилійський флот також сильно залежить від Заходу, а армія має бронетехніку, яка є німецькою (йдеться про танки Leopard та БМП Marder. – Ред.). У Перу, Бразилії та Колумбії більш-менш схожа ситуація. Колумбія мала десятиліття стосунків зі Сполученими Штатами і те, що сьогодні при владі ідеологічно лівий уряд, не призвело до їхнього зникнення”, – каже він.
Експерти, опитані BBC Mundo, погоджуються, що, попри міцні зв’язки, які кілька країн Латинської Америки мають із Заходом, Україна та лідери, які її підтримують, такі як Джо Байден, все ще чекають більшого сигналу підтримки з регіону.
І цей тиск, додають вони, лише посилюватиметься, поки війна не закінчиться.
4. Внутрішня підтримка
Є ще один важливий елемент, який країни Латинської Америки повинні оцінювати, підтримуючи Росію чи Україну: те, що їхні власні громадяни думають про війну.
Важливо мати на увазі, що для багатьох латиноамериканців це далекий конфлікт, пояснює Хуан Пабло Торо, старший науковий співробітник Royal United Service Institute (RUSI), британської установи, яка об’єднує експертів з питань оборони та безпеки.
“Враховуючи безпекову кризу в Латинській Америці, люди дивуються, чому вони мають втручатися у війну за тисячі кілометрів, якщо вони не можуть вийти на вулицю, тому що там наркоторговці. Що стосується питань безпеки, то пріоритет починається з ситуації вдома”, – вказує він.
Таким чином, пояснює він, є більше стимулів для нейтральної позиції щодо конфлікту.
“Складно говорити людям, що тут на кону законність, суверенітет і міжнародна система, заснована на правилах. Крім того, ніхто не знає, що станеться, і врешті-решт підтримка України — це означає набути ворога, який є другом Китаю”, – каже Торо, який також є виконавчим директором AthenaLab.
З іншого боку, латиноамериканські уряди — багато з них ліві — зазнавали тиску з боку власних політичних коаліцій.
Це випадок Борича, який прийшов до влади, зокрема, завдяки Комуністичній партії Чилі. Під час вторгнення, у лютому 2022 року, ця партія засудила Росію, але також Сполучені Штати та НАТО за їхні “експансіоністські бажання”, які, за словами її членів, “сприяли небезпеці війни”.
Крім того, чилійські комуністи виступали проти виступу українського лідера перед чилійським парламентом і, власне, не були присутні на виступі у вівторок, 4 квітня.
“Рішення Борича так категорично підтримати Україну мало наслідки і призвело до булінгу з боку його власної коаліції”, – каже Пас Сарате, чилійський юрист, який спеціалізується на міжнародному публічному праві.
“Борич виголосив особисту прихильність правам людини, незалежно від країни. Можливо, він не відчуває, як інші латиноамериканські президенти, ототожнення з радянськими часами”, – додає він.
Понад рік після російського вторгнення в Україну експерти з міжнародних відносин сходяться на думці, що з кожним днем тиск на латиноамериканські країни зростатиме, щоб вони зайняли остаточну позицію щодо війни.
Попри те, що нейтралітет може бути хорошим союзником для багатьох країн у регіоні, великі держави прагнуть хизуватися своєю підтримкою у дедалі більш поляризованому світі, що іноді нагадує часи Холодної війни.
